Д. Н. Арутюнова говорить, що фразеологічні одиниці з «повним правом можна віднести до розряду культурно-значимих одиниць мови, так як спостереження за їх вживанням дозволили зробити висновок про мовну відміченість багатьох «донаучних» понять – архітипових, міфологічних уявлень людини про світ у всій його різноманітності» [8; 12].
В. Н. Телія висуває гіпотезу: «Система образів, закріплених у фразеологічному складі мови, служить свого роду «нішею» для кумуляції світогляду і так чи інакше пов’язана з матеріальною, соціальною або духовною культурою даної мовної спільноти, а тому може засвідчити її культурно-національний досвід та традиції» [55; 13-24].
Фразеологізми вважаються придатним грунтом для дослідження мови та культури. В. В. Виноградов відмічав: «Вивчення процесів виникнення та еволюції ідіом необхідно пов’язувати з історією суспільних форм, з історією матеріальної культури, з історією взаємодії та боротьби різних класових, національних, професіональних мов та діалектів» [17; 21]. Необхідність збору, вивчення та опису фразеологізмів як номінативних одиниць завжди була актуальною.
Питання діахронічного аспекту утворення фразеологізмів розглядались у роботах В.В.Виноградова, В.Л.Архангельского, Г.А.Селіванова, А.М.Бабкіна, Б.А.Ларіна, Ю.А.Гвоздарева, Л.И.Ройзензона, Р.Н.Попова, М.М.Копиленко, В.М.Мокіенко та ін.
Фразеологізм як мовна одиниця має не тільки особливу семантику, котра представляє собою частину мовної картину світу, здатну виражати різноманітні експресивно-оціночні відтінки в мові, але і своє походження, свої словотворчі зв’язки з іншими словами, індивідуальну етимологію та історію, певне відношення до літературної норми та місце в стилістичній системі, більшу чи меншу актуальність і, відповідно, частотність вживання у мові.
Визначення загального характеру фразеологізму дав Ш. Баллі: «словосполучення, які війшли в мову на тривалий час, називаються фразеологічнимизворотами»[66]. Дослідники В.Л.Архангельский, С.Г.Гаврин, В.Н.Телія визначають фразеологізм як мовну одиницю, для якої характерні такі другорядні ознаки, як метафоричність, еквівалентність та синонімічність. В.В.Виноградов висував як найбільш суттєву ознаку фразеологічної одиниці її еквівалентність та синонімічність слову [13]. Але, на думку Н. М. Шанського, метафоричність властива також і багатьом словам, а еквівалентність – не всім сталим виразам. Тому включення цих другорядних та залежних ознак у визначення фразеологізму не зовсім правильно. Вчений підкреслював, що «правильна дефініція фразеологізму неможлива без урахування його відмінностей від слова та вільного словосполучення» [66].
У своїй роботі «Фразеологія сучасної російської мови» Шанський дає наступне визначення: «Фразеологічний зворот – це відтворювана в готовому вигляді мовна одиниція, яка складається з двох і більше ударних компонентів словного характеру, фіксована по своєму значенню, складу, структурі» [66]. Лінгвіст вважає, що основною властивістю фразеологічного звороту є його відтворюваність, так як «фразеологізми не створюються в процесі спілкування, а відтворюються як готові цілісні одиниці» [66]. Фразеологізми є значимими мовними одиницями, для яких характерно власне значення, незалежне від значень їх компонентів. Фразеологічний зворот складається з одних і тих же компонентів, розміщених один за одним в суворому порядку. В деяких фразеологічних зворотах відмічається різне розміщення: горіти від сорому – від сорому горіти, однак в таких фразелогізмах місце утворюючих слів закріплене в двох однаково можливих варіантних формах.
Фразеологізми відрізняються непроникністю структури. Основна масса фразеологізмів виступає в вигляді цілісних мовних одиниць.
Як і у слів, котрим властива різноманітність лексичних значень, у фразеологізмів виділяють фразеологічне значення, котре дає можливість установити його основні різновиди. Серед них виділяють ідіоматичне значення, ідіофразематичне значення та фразеоматичне значення. Будь-яка зміна фразеологічного значення є його перетворенням, і переосмислення є одним з його видів. Переосмислення – один з фразотворчих засобів, в результаті котрих виникають як фразеологічні одиниці, так і фразеосематичні варіанти, що збагачує фразеологічні ресурси мови. Найважливішими типами переосмислення є порівняння, метафора, метонімія, евфемізм. Вони виділені в залежності від вторинної та третинної фразеологічної номінації, але вивчення даного питання з цієї точки зору почалося недавно. Переосмислення – результат взаємодії лінгвістичних та екстралінгвістичних факторів. Це один зі способів пізнання дійсності в свідомості людини, переосмислення пов’язано з відтворенням реальних та уявних особливостей відображуваних об’єктів на основі установлення зв’язку між ними.
У складі фразеологічного значення виділяються три аспекти: сигніфікативний, денотативний та коннотативний. Деякі лінгвісти вважають, що виокремлення цих аспектів можливе тільки теоретично, так як в реальній мовленнєвій діяльності всі вони злиті воєдино. Сигніфікативний аспект фразеологічного значення – це зміст поняття, реалізований в цьому значенні. Денотативний аспект – це об’єм поняття, реалізованого на основі виокремлення мінімуму узагальнюючих ознак денотату, тобто цілого класу однорідних предметів, унікальних об’єктів або абстрактних значень. Таким чином, денотат, на відміну від денотативного аспекту значення, є екстралінгвістичною категорією, об’єктом пізнавальної діяльності людей. Ознаки денотата, виділені в результаті діяльності мислення і зафіксовані в одиницях мови, знаходять відображення у словникових дефініціях.
Конотативний аспект має велике значення у фразеологічних одиницях і це відмічається багатьма дослідниками. Конотативний аспект виражає оціночне відношення суб’єкта мовлення до дійсності. В конотацію зазвичай включають емотивний, експресивний та оціночний компоненти. Емотивність – це емоціональність в мовному заломленні, тобто чуттєва оцінка об’єкта, вираження мовними або речовими засобами почуттів, настроїв, переживань людини. Як ми знаємо, всі емоції діляться на два класи – позитивні та негативні, тому і в мові їх позначення можуть бути зведені до позитивно-емотивних та негативно-емотивних. Експресивність – це зумовлені образністю, інтенсивністю або емотивністю виразно-зображальні якості слова або фразеологізму. Без експресивності не буває емотивності, а розмежування їх неможливо. Але при цьому експресивність не обов’язково сполучається з емотивністю. Експресивність також не завжди пов’язана з оцінкою.
Професор Н.М.Шанський розглянув відмінності фразеологічних зворотів від вільних словосполучень. Фразеологізм – це стале сполучення лексем з повністю або частково переосмисленим значенням. Фразеологічні звороти відрізняються відтворюваністю, цілісністю значення, сталістю складу та структури, і, як правило, непроникністю структури [66]. Відмінності фразеологічних зворотів від слів, як вважав учений, наступні: слова складаються з елементарних значимих одиниць мови, морфем, а фразеологізми – з компонентів словного характеру; слова виступають як грамматично єдинооформлені утворювання, а фразеологізми – грамматично різнооформлені утворювання. Таким чином, фразеологізми мають «характерний набір диференціальних признаків:
1) це готові мовні одиниці, котрі не створюються в процесі спілкування, а добуваються з пам’яті цілими. На відміну від вільних словосполучень, котрі створюються нами безумовно в процесі мовлення, фразеологізми використовуються в готовому вигляді такими, якими вони закріпилися в мові, якими їх утримує наша пам'ять;
2) це складні мовні одиниці, вони створюються поєднанням декількох компонентів, не зберігаючи при цьому значення самостійних слів;
3)в акцентологічному відношенні це такі звукові комплекси, в яких складові компоненти мають два і більше основні наголоси;
4)вони володіють постійністю складу. Той чи інший компонент не можливо замінити близьким за значенням словом, в той час, як вільні словосполучення допускають заміну у своєму складі;
5) дослівна неперекладність фразеологізмів;
6) граматична категоріальність, тобто здатність усього звороту виступати в ролі одного члена речення (сторч головою — обставина способу дії, шкіра та кістки — означення);
7) сталість граматичної форми також властива для фразеологічної одиниці. Кожний член фразеологічного словосполучення відтворюється з певною граматичною формою, котру не можна самовільно замінити;
8) для більшості фразеологізмів характерний сталий порядок слів. Не можна міняти місцями компоненти, котрі входять до складу сталого виразу.
Фразеологізми мають володіти всіма згаданими властивостями, котрі відрізняють їх від вільних словосполучень [66].
Фразеологізм має свої, тільки йому властиві категоріальні ознаки, котрі разом дозволяють, з одного боку, виділити його в самостійну одиницю мови, а з іншого – відмежувати його від інших мовних одиниць. Такими ознаками виступають наступні: