Таким чином, вказані критерії не є абсолютними для визначення антонімічності слів, хоча вони дозволяють виявити парадигматичні і синтагматичні відношення антонімів між собою та з іншими словами в лексико-семантичній системі мови.
Антоніми можуть позначати абсолютні або відносні протилежності. Хоча треба зауважити, що на рівні буденної свідомості протилежності значень можуть сприйматися без розрізнення.
До першої групи можна віднести два різновиди антонімів:
1. Антоніми, які означають протилежні явища, процеси, властивості та ін., що існують у об'єктивній дійсності матеріального світу, наприклад: виділення — поглинання (енергії); прискорення — гальмування (процесу); замерзання — танення (грунту); підвищення — зниження (густоти тіла); розділення — з'єднання (елементів речовини).
2. Антоніми, які позначають протилежні явища, процеси, події, факти, властивості, що існують у суспільстві, наприклад: питання — відповідь, ворожнеча — дружба, згадувати — забувати, виграти — програти (в шахи)., входити — виходити (з дому), віддавати — одержувати (книгу), друг — ворог (кращий, таємний), зав'язати — розв'язати (вузол) та інші.
Розділення антонімів першої групи на дві підгрупи умовне: протилежності значень, які утворюють антоніми першої підгрупи, можуть передавати протилежності, Існуючі в суспільному житті, наприклад: підвищення — зниження, роз'єднання — об'єднання, і навпаки.
Друга група включає в себе теж два різновиди антонімії.
1. Антоніми, що означають або характеризують реально існуючі незалежно від свідомості людей явища, процеси, факти, події, речі, властивості, між якими відношення протилежності обмежені якимись рамками; протилежність значень таких антонімів є відносною і має конкретний характер — стосовно до конкретної сфери дійсності й у певному відношенні, наприклад: бідний — багатий (селянин, поміщик), ближня — дальня (сопка, зірка), високо— низько, кінець — початок (мотузки, пшеничного поля), крупний — мілкий (горох, картопля), новий — старий (костюм, завод), молодість — старість (людини, гірського хребта), тепло — холод ( для мешканців тундри і тропіків).
2. Антоніми, що позначають чи характеризують явища, процеси, факти, події, речі, властивості, об'єктивна різниця між якими сприймається свідомістю суб'єктивно як протилежність у підпорядкованості усталеним в суспільстві нормам оцінки явищ, фактів, процесів, властивостей тощо, зважаючи на конкретні умови життя людини, на багатовікові звичаї, традиції, звички, на ті чи інші ситуації тощо, наприклад: потворний — гарний (малюнок), гіркий — солодкий (смакове відчуття), грішний — святий (чоловік), вдалий — невдалий (дослід) та ін.
Між двома різновидами другої групи неможна, звичайно, ставити глуху стіну: головне тут те спільне між ними, що їх об'єднує в одну групу, а саме — позначення відносних протилежностей.
Розробка питань взаємозв'язку мови з об'єктивною дійсністю, що нас оточує, має велике теоретичне та практичне значення. Вона допомагає правильному розумінню багатьох процесів, які відбуваються у мові, та сприяє успішному проведенню лінгвістичних досліджень.
"Слова та їх значення живуть не ізольованим один від одного життям, а з'єднуються в окремі групи, причому основою для групування служить подібність чи протилежність за прямим значенням." [13, 45]
"Смислові зв'язки за контрастом належать до числа найважливіших засобів поєднання лексичних одиниць в мікросистеми. В цьому виявляється природна схильність людського розуму. Експериментальні дослідження показали, що найбільш вживаними словами-реакціями є антоніми: великий — малий, життя — смерть." [21, 77]
Антоніми утворюють найпростішу групу слів, яка складається з двох лексичних одиниць, на відміну від синонімів та омонімів, які групуються гніздами, рядами.
Протиставлення значень слів може виявитися лише у співвідносних поняттях, які перебувають у взаємній залежності і можуть характеризувати явище одного плану. Протиставлення мовних одиниць передбачає існування в кожному з них спільної семантичної основи; розвиток кожного нового протиставлення є разом з тим розвитком широкого та нового значення у лексем, що протиставляються. Причини цього різні, але найголовнішою з них є та, що за допомогою контрастного зіставлення фактів "найяскравіше вимальовується їх глибина, бо на темному тлі найчіткіше видніється ясне, звучання чудово сприймається в тиші, знайшовши кінець чомусь підсвідомо шукаємо його початок." [13, 36]
"Антонімічні відношення між словами найчастіше виявляються тоді, коли вказують на якість (білий — чорний, швидкий — повільний, рідкий — густий); кількість (багато — мало); простір (вперед — назад, північ — південь); час (зима — літо, весна — осінь, день — ніч); дію (говорити— мовчати, приїхати — від'їхати); стан (стояти — лежати; війна — мир); почуття (любов— ненависть); стосунки між людьми (друг — ворог)." [11, 86]
За своєю суттю антоніми неоднорідні. Слушною в галузі науки про антонімію є передмова до словника антонімів М.Р.Львова, в якій він виділяє такі різновиди протилежності:
1.Контрарну протилежність виражають, крайні симетричні члени впорядкованої більшості, між якими існує середній, проміжний член: молодий не старий, не молодий, літній - старий.
2. Контрадикторна — між протилежними членами, які доповнюють один одного до єдиного цілого і є за своєю природою граничним, між ними немає; ніякого проміжного члена: живий — мертвий, разом — нарізна.
3. Векторна протилежність - протилежність різноспрямованих дій, рухів, ознак: підніматися - опускатися.
4. Окремо виділяються антоніми, що вказують на участь у дії двох сторін, і кожна з яких виконує протилежну функцію: давати — брати, купувати — продавати.
Наведена класифікація антонімів не може вважатися єдиною. Три основні різновиди антонімічних лексико-семантичних відношень виділяють за такими критеріями:
1) наявність ознаки — відсутність ознаки: рух — спокій, веселий — сумний, логічний — алогічний;
2) початок дії або стану — припинення дії або стану: влетіти — вилетіти, заснути — прокинутися.
3) більший ступінь вияву ознаки— менша кількість або ступінь вияву ознаки (тип "більше — менше"): високий — низький, широкий — вузький.
Відомі також й інші принципи виділення антонімів. За характером протиставлення розрізняють кілька типів антонімів.
До першого класу належать антоніми, які стоять на крайніх точках шкали, що виражає різний ступінь певного явища: старий — молодий, злий — добрий.
Другий клас становлять так звані антоніми-конверсиви. Під конверсією мають на увазі протиставлення слів, що називають відношення, в яке вступають дві сторони: потопати — виринати.
До третього класу антонімів відносять слова, які означають протилежну спрямованість дії, стану, ознаки: сходити — заходити, світає — смеркає.
Четверту групу антонімів за характером протилежності становлять слова, що виражають протилежність понять, які доповнюють одне одного і в сумі два антонімічні слова охоплюють усе родове поняття. Ступінь антонімічності лексем цього типу полягає в тому, що два протилежних значення доповнюють одне одного до вираження меж прояву тієї чи іншої властивості, стану або відношення, тобто в логічному відношенні — до всього родового поняття: живий — мертвий.
Виражальні можливості антонімічних відношень між словами не вичерпуються наведеними семантичними класами та типами.
На думку А.П. Грищенка [23, 121] та багатьох дослідників антонімії, антоніми поділяються за двома основними різновидами показників — семантичними і структурними. Детально семантичні класи були наведені вище. Тепер зупинимося на структурній класифікації.
Із структурного погляду розрізняють два типи антонімів: різнокореневі(темний— світлий) та однокореневі(надія— безнадія). У праці Л.А.Новікова "Типи антонімів в російській мові" розглянута структурна класифікація антонімів, яка заснована на словотворчих зв'язках слів. Дослідник виділяє такі різновиди:
1) різнокореневі (лексичні). Вони є найпоказовішим класом мовних одиниць з протилежними значеннями й охоплюють найважливіші лексико-граматичні класи слів (частини мови), особливо прикметники, іменники, прислівники та дієслова: високий — низький, швидко — повільно, день — ніч, любити — ненавидіти, всі — ніхто, так — ні, в — із.
2) однокореневі. Значення протилежності виражається не частинами кореня слів, а афіксальними морфемами. Антонімія виникає тут як результат кореляції протилежних за значенням слів, або як результат вживання префікса, який надає слову протилежного значення : закривати — відкривати, приходити — відходити.
На окрему увагу заслуговують "найпримітивніші" антоніми, утворювані за допомогою заперечної частки не-. У частині випадків вона виражає значення відсутності тієї чи іншої ознаки, внаслідок чого в антонімічній парі виникає відношення повної протилежності. Підтримує цю точку зору А.А.Реформацький, творячи, що "найпримітивніші" антоніми є слова з заперечною часткою типу : добрий — недобрий", Цієї ж думки й А.П.Грищенко [23, 121]. Але існує інша точка зору на дану проблему. І.С.Олійник вважає, що "антоніми— це протиставлення, за їх семантикою, тому до антонімів не належать такі протиставлення, які утворюються звичайним додаванням заперечної частки не- ". [11,57]
Структурна класифікація антонімів тісно пов'язана з їхньою приналежністю до певної частини мови. Тут слушно перейти до розгляду морфологічної класифікації. У рамках останньої можна розмежувати два типи антонімів: одночастиномовні та міжчастиномовні антоніми. Не всі дослідники вважають за доцільне виділення останнього типу. За визначенням, наприклад, А.П.Грищенка, "антонімами називаються слова, які належать до однієї й тієї ж частини мови і мають протилежні значення..." [23, 121].