Багато вчених вважають антонімами лише ті слова, що належать до однієї й тієї ж частини мови.
У тексті, звичайно, протиставляються антоніми — слова однієї частини мови. Така антонімія називається одночастиномовною. Вона є типовим, найуживанішим, найбільш розповсюдженим засобом позначення протилежних процесів, предметів, властивостей тощо об'єктивної реальності. Внаслідок типовості і широкому розповсюдженню вона представлена в науці як єдиний засіб вираження протилежності значень у лексиці. Саме цій антонімії присвячені спеціальні праці, в яких досліджуються властивості, відношення, функції антонімічних одиниць. Тільки одночастиномовну антонімію включають словники антонімів.
Проте спостереження над мовою показують, що протиставлятися й утворювати протилежні змісти можуть і слова різних частин мови. Наприклад: "Все для нього було загадкою, яку він намагався розгадати." Міжчастиномовну антонімію дослідив і описав Є.М.Міллер у праці "Міжчастиномовна антонімія" [13, 73]. Між частинами мови, що виділилися, і різними явищами об'єктивної дійсності існують складні відносини : одне і те ж явище може бути узагальнене в різних частинах мови і різні явища можуть бути узагальнені в одній і тій же частині мови. Наприклад, конкретна дія підводиться не тільки під поняття процесу, яке виражене в дієслові, але й під поняття предмета, яке виражене в іменнику: бігати і біг, стрибати і стрибок. Звідси випливає, що якщо взяти два ряди слів, наприклад: жар, жарко, жаркий і холод, холодно, холодний, то в сукупності вони будуть означати одну сутність — щось цілісне, а саме: температурне явище, яке конкретизоване позначенням протилежних полюсів— відносно високої температури і відносно низької температури.
Вчення про частини мови. що виникло і розвинулось раніше вчення про антоніми, не могло не вплинути на формування в теорії стійких поглядів про форми антонімічних одиниць, які протиставляються в мові, і відповідно в словниках, — типів антонімічних опозицій, тим паче, що більшість антонімів, котрі протиставляються — одночастиномовні. Але саме тому, що мовлення є першоджерелом творення лексичного складу, не можна ігнорувати систематичне вживання поряд з одночастиномовними міжчастиномовних антонімів.
Приклали міжчастиномовної антонімії представлені іменниками і дієсловами, що свідчить про об'єктивність її існування. Не викликає сумніву міжчастиномовна антонімія і в тих випадках, коли слова, що протиставляються, належать до інших частин мови. Наприклад: "Мета життя людини? — ...Пізнати непізнане..."
М.Р.Львов у праці "До питання про типи лексичних антонімів" подає класифікацію за ступенем антонімії.
Повну протилежність значень мають далеко не всі пари антонімів. Вони протиставляються прямолінійно, вони симетричні. Їхні риси:
1) незалежність від контексту: низ — верх, ніч — день;
2) взаємозаміна. В реченні один член пари антонімів може бути замінений протилежним членом цієї пари, при цьому значення всього вислову змінюється на протилежне: від розумного — навчишся, від дурного — розучишся;
3) приналежність до одного семантичного ряду: високий — низький (позначають протилежні характеристики при вимірюванні будь-яких предметів по вертикалі);
4) здатність першого члена пари антонімів мати разом із одним прямим антонімом ряд непрямих, неповних антонімів, які являють собою синоніми другого члена цієї пари: любов — ненависть, любов — неприязнь, любов — антипатія, любов — відраза;
5) Здатність зберігати значення протилежності в словотворчих паралелях, у різних частинах мови: високий — низький (прикметники), високо — низько (прислівники), підвищувати — понижувати (дієслова), підвищення — пониження (іменники);
6) особливо широке вживання: земля — небо, купити — продати. Неповними вважаються такі антоніми, які володіють:
1) різноманітними відтінками ідеографічних значень: маленький — гігантський (неповні антоніми, оскільки гігантський — це не просто великий, а надзвичайно великий);
2) різними сферами вживання : ректи — мовчати.
3) різним емоційно-експресивним забарвленням: височенний — низький.
Регулярне протиставлення антонімів один одному спричиняє те, що кожен із них викликає в нашій свідомості уявлення про свою протилежність. Це антоніми мови, тобто загальномовні, постійні, слова, антонімічні стосунки яких зрозумімі поза будь-яким контекстом. Такі антоніми існують у лекско-семантичній системі мови незалежно. Вони зафіксовані в усіх словниках української мови і регулярно відтворюються в подібних або однакових умовах. Поряд із загальномовними антонімами в антонімічні стосунки в певній ситуації можуть вступати слова, щов звичайному вживанні не мають протилежних значень. У мовній практиці майстрів художнього слова виражальні можливості протиставлення розширюються за рахунок контекстуальних, або індивідуально-авторських антонімів: правда — легенда, століття — антивік.
IV. Особливості антонімії В.Симоненка
Антоніми В.Симоненка — частина мовної палітри поета, яка дає змогу простежити деякі важливі особливості його поетичної творчості. Адже вона вражає нас своєю внутрішньою красою, щирістю почуттів наповненістю. "Його обдарованість була щедра, ласкава. І тому, художня палітра поета багатюща." [10, 160]
В.Симоненко сміливо випробовує себе в різних жанрах. Поряд із творами громадянської, пейзажної та інтимної лірики не можна обійти увагою його дошкульних сатиричних байок, віршованих жартів. Його казки для дітей зігріті теплим гумором, усмішкою, народним дотепом. Митець відомий своїми новелами та гуморесками, як досвідчений публіцист.
Лексичний склад поезій В.Симоненка також надзвичайно багатий і різноманітний. Поет широко використовує синоніми, влучні порівняння, образні метафори та епітети. Все говорить про те, що творчий діапазон автора був надзвичайно багатогранним.
Поетові притаманне широке використання антонімів. Вони виконують важливі образні, художньо-естетичні, структурно-композиційні та ідейні функції. Переважають у поетичних творах митця загальновживані антоніми, наприклад: ніч — день, щастя — біда, радощі — сльози, тиша — грім та багато інших.
Розглядаючи антоніми у творчості В.Симоненка, роблюспробу проаналізувати їх за загальною класифікацією, поданою та описаною у попередньому розділі.
ЛЕКСИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ
1. Семантична класифікація
З урахуванням характеру згаданих протилежностей можна виділити три семантичні класи антонімів.
У межах першого класу об'єднуються антоніми, відношення між якими грунтується на комплементарній протилежності між значеннями слів. Антонімічні відносини охоплюють строго визначені пари слів. Проміжні ступені вияву відсутні. До даної групи можна віднести антоніми, що позначають:
а) стать:
тато — матір
У Івася немає тата.
Не питайте тільки, чому
Лиш від матері ласку знати
Довелося хлопчині цьому [29, 37]
б) орієнтація в просторі:
земля — небо
Вслухайтеся, земле і небо,
У рокіт страждань моїх... [29, 71]
в) наявність ознаки — відсутність ознаки:
радісна — сумна;дуже — трохи
І припала така година,
Дуже радісна й трохи сумна. [29, 34]
г) абстрактні поняття :
будні — свята, радість— жаль
Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль... [29,59]
д) риси характеру людини та її почуття:
ненависть—любов
І земля впилась водою,
Мов живою кров'ю,
І обнявся сміх з журбою.
Ненависть з любов'ю. [29, 43]
Цей клас дуже широко представлений у творах Василя Симоненка. До другого класу належать антоніми, які позначають протилежне спрямування дій, ознак, властивостей, антоніми на позначення руху, так звані векторні антоніми; антоніми, що вказують на початок дії або стану — припинення дії або стану:
іду — падаю; спішу — плетусь; вперед— назад
І я іду, і падаю, і знову
Спішу вперед або плетусь назад. [29,106]
Третій клас утворюють антоніми на позначення якісних протилежностей, здатних мати різні щодо міри або інтенсивності проміжні ступені вияву:
а) більший ступінь вияву ознаки — менша кількість або ступінь ознаки:
найскладніша —проста
Найчистіша душа незрадлива,
Найскладніша людина проста. [29,83]
б) смакові відчуття та колір:
сіре— голубе
Я не йму тобі зовсім віри,
Як сумною побачу тебе—
Небо в сутінь буває сірим,
А насправді ж воно— голубе. [29, 46]
в) емоційні, морально-етичні та інтелектуальні властивості:
строга—ніжна
Може, ти зі мною надто строга,
Та й чого б ти ніжною була. [29, 114]
2. З структурного погляду, як уже зазначалось, розрізняють різнокореневі, або лексичні, та однокореневі, або лексико-граматичні (ще зустрічається термін словотвірні), антоніми.
У поезіях В.Симоненка більше представлені різнокореневі (лексичні антоніми):
правда— зло; друг— ворог
Я не цього бажаю, не папуга,
Щоб віддаватись цьому ремеслу.
Я хочу правді бути вічним другом
І ворогом одвічним злу. [29, 108]
ненавидіти — любити
Ображайся на мене, як хочеш,
зневажай, ненавидь мене —
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне. [29, 45]
Другий розряд антонімів — однокореневі (лексико-граматичні або словотвірні). Протилежність у них зумовлена приєднанням антонімічних префіксів. Загальне значення заперечення ознаки виражають префікси без-, проти-, а-, анти-, де-, лез-, лис-, ір-, ін-, що вживаються в прикметникових, іменникових і дієслівних антонімах.