Як тонко поетично підмічено автором настрій ліричного героя, його душевний стан.
Скільки в тиші чаїлося ласки,
Скільки в грубості—теплоти. [29, 192]
І далі:
Джерелом вдарить ніжність із грубості,
Заворкують живі струмки. [29, 192]
Оксюморони допомагають увиразнити мову поета надати творам тільки їм властиве звучання.
В одному вірші В.Симоненко сміливо використовує по два, або й три оксюморони.
Найпрекрасніша мати щаслива,
Найсолодші кохані вуста,
Найчистіша душа незрадлива
Найскладніша людина проста. [29, 90]
В.Симоненко сповідав істину "найскладніша людина проста", від якої все починається і на котрій тримається світ. Оксюморон вжитий влучно. Поет схиляється перед вічним трудівником "найскладнішою простою людиною". Він дуже вдало вживає й інші оксюморони, тонко вибудовує їх структури, увиразнюючи зміст думки.
Їй право, не страшно вмерти,
А страшно мертвому жить.[29, 58]
Як бачимо, оксюморони несуть важливе смислове, ідейне і художньо-естетичне навантаження.
Поряд із вищеназваними стилістичними фігурами мови, В.Симоненко використовує у своїх віршах прийом антонімічної іронії. Цей прийом полягає у тому, що слово сприймається не в прямому, а в протилежному розумінні, тобто стає самоантонімом. Антонімія використовується як композиційний засіб: за її принципом складаються афоризми, гумористичні та сатиричні вислови, байки, гуморески, ліричні строфи. У Василя Симоненка знаходимо:
І гукали:
— Ми символ доби.
—Хто не з нами, той проти бога.
—Хто не знами, той проти всіх. [29,73]
Гей, почуйте, добрі люди,
Заздрить мені треба:
Грім ударив мені в груди,
Грім з ясного неба. [29, 43]
Як бачимо, В.Симоненко широко та вміло використовує явище антонімії та різні лінгвальні засоби, створені на основі цих мовних одиниць. Він влучно та дотепно виводить різні образи, через контрасти доносить до нас свої почуття та думки. Тим часом В.Симоненко однозначний лише у протиставленні добра і зла. Але це більшою мірою стосується його як людини. "Художнє ж бачення В.Симоненка значно місткіше. Як поет разюче проникливий, він має, сказати б, "оксюморонне" бачення." [14, 34] В.Симоненко сприймав світ об'ємно, він відчував мінливість і рухливість усього живого. Застиглість і спокій, впокорення і сталість були неприйнятні його натурі бійця, шукача істини. Він відчував постійну змінність життєвих з'яв, не вдовольнявся сьогодні відкритим, в ім'я справедливості не раз піддавав сумніву самим же утверджувані цінності. У нього не було нічого раз і назавжди даного.
VI. ВИСНОВКИ
В. Симоненко широко використовує антоніми у своїх поетичних творах. На основі протиставлення побудована більшість його творів. Антонімія дає змогу поетові через контрасти точно виразити свої почуття та переживання, болі та радощі.
Аналізуючи творчість В.Симоненка, дослідила вживання автором антонімів у його поетичному доробку. Антоніми широко використовуються письменником у творах, вирізняючи їх, утворюючи неповторний самобутній колорит.
1. Антонімія ще залишається не достатньо дослідженим мовним явищем. Багато мовознавців звертались до вивчення даної проблеми. Але точки зору з деяких питань, стосовно антонімів, дуже різняться.
Розрізняють антоніми, що позначають абсолютні та відносні протилежності. Кожну з цих груп поділяють на підгрупи. Так, до першої групи відносять антоніми, які означають протилежні явища, процеси, властивості, що існують в об'єктивній дійсності матеріального світу; а також антоніми, що позначають протилежні явища, процеси, події, факти, властивості, що діють у суспільстві. Друга група також включає в себе два різновиди : антоніми, що означають реально існуючі незалежно від свідомості людей явища, та мовні одиниці, які позначають явища, протилежність яких сприймається свідомістю суб'єктивно.
М.Р.Львов класифікує антоніми, вирізняючи чотири типи протилежності: контрарну, контрадикторну, векторну та лексеми, що вказують на участь у дії двох сторін.
Наведена класифікація антонімів не може вважатися єдиною. Так, на основі лексико-семантичних відношень виділяють три основні різновиди: 1) наявність ознаки — відсутність ознаки; 2) початок дії або стану — припинення дії або стану; 3) більший ступінь вияву ознаки — менший ступінь вияву дії чи ознаки.
На думку багатьох дослідників антонімії, ці мовні одиниці поділяються за двома різновидами показників: семантичними і структурними. Докладно структурну класифікацію розглянув Л.А.Новіков. Дослідник виділяє різнокореневі (лексичні) та однокореневі (словотвірні) антоніми. З ним погоджується більшість науковців. Але існують різні точки зору на виділення антонімів, утворених шляхом додавання частки не-, в окрему групу.
Не всі науковці визнають існування міжчастиномовної антонімії, вважаючи антонімами лише слова однієї частини мови. Не дійшли вчені згоди щодо морфологічної класифікації. Усі одностайно визнають іменникові, дієслівні, прикметникові, прислівникові протиставлення. Стосовно виділення прийменникової та займенникової антонімії питання залишається відкритим.
2. У даній науковійроботі проведена класифікація антонімів, ужитих у поетичних творах "В.Симоненка, за трьома найважливішими напрямками: семантичним, структурним та морфологічним.
Семантична класифікація виділяє три типи антонімів. До першого включаємо антоніми, що позначають: стать, орієнтацію в просторі, наявність ознаки— відсутність ознаки, абстрактні поняття, риси характеру людини та її почуття. Другий клас об'єднує у собі антоніми, що позначають протилежне спрямування дій, ознак, антоніми на позначення руху. До третього класу підносять антоніми на позначення якісних протилежностей, здатних мати різні щодо міри або інтенсивності проміжні ступені вияву . Серед них виділяють : більший ступінь вияву ознаки — менша кількість або ступінь вияву ознаки; смакові відчуття та колір; емоційні, морально-етичні та інтелектуальні властивості.
З структурного погляду розрізняємо однокореневі та різнокореневі антоніми.
Досліджуючи антоніми з морфологічного боку, можна твердити, що найчастіше автор вживає іменникові та дієслівні антонімічні пари. Рідше знаходимо прикметникові та прислівникові антонімічні пари. Зустрічається антонімія серед прийменників та займенників. У науковійроботі зупиняюся на такому мовному явищі як синонімічна антонімія. Для Симоненка воно дуже характерне. Поет вміло використовує синонімічну антонімію, замінюючи один із членів пари синонімом.
У творах митця знаходимо приклади міжчастиномовної антонімії. Хоча не всі вчені виділяють даний клас, але на мій погляд слушно розглядати антоніми не лише як слова однієї частини мови, а й різних. Вживання міжчастиномовної антонімії поетом ще раз доводить доцільність її існування.
3. Лексична антонімія є досить поширеним явищем у мові поезій Василя Симоненка. За допомогою цих одиниць автор висловлює найрізноманітніші почуття і думки у будь-якому стилістичному ключі, починаючи з урочисто-піднесеного і закінчуючи підкреслено-побутовим чи навіть гумористично-сатиричним. Засоби антонімії, до яких звертається митець, свідчать про його намагання донести до читача ідейний задум творів. Ідейно-мистецькі засади талановитого майстра, поетична чистота і мудра зрілість світобачення, гострота і влучність висловлювання — все це сприяє збагаченню поетичної думки. У поета глибоко відшліфоване кожне слово. За допомогою антонімічних пар в межах речення виявляються яскраві зіставлення і протиставлення.
У мовній практиці В.Симоненка велика кількість антонімів, які базуються на загальномовній лексиці, і тому називаються загальномовними. Поет використовує їх, уникаючи нагромадження однакових антонімічних пар, змінює їх форму, стиль вірша, його структурну будову.
Не менш важливе значення в Симоненкових поезіях відіграють і індивідуально-авторські антонімічні пари. Вони яскраві, неповторні. Читаючи його поезії, можна зрозуміти, що це пише саме В.Симоненко. Ці протиставлення і становлять одну із специфічних рис творчого доробку митця. Найчастіше для індивідуально-авторських новотворів використовуються словосполучення, дещо рідше — іменникові та дієслівні антоніми. Саме останні антоніми і надають найбільшого стилістичного ефекту.
4. Важливе значення відіграє контрастне протиставлення у поетичних творах В.Симоненка, яке письменник використовує для яскравішого відображення сказаного.
Семантичні стосунки між словами-антонімами не завжди бувають нерозривними і здебільшого антонімічні відношення пов'язуються за певними стилістичними функціями, що їх виконують антоніми в контексті. Антоніми сприяють підсиленню певного поняття. На основі цього виділяють найбільш виразні функції зіставлення, протиставлення, антонімічної градації. Ці стилістичні прийоми широко вживає В.Симоненко.
Творчо використовує поет у своїх творах антитезу, як стилістичний прийом. Вона цікаво переплітається з переносним вживанням одного з членів антонімічної пари. Прикладом широкого використання антитези є його вірш "Україні" та "Перехожий".
Симоненкові оксюморони створюють експресію поетичного вислову. Вони вказують на незвичність зіставлюваного, на небуденність явища. Вони свіжі, колоритні, виразні. Тонко вживає їх поет в інтимній, громадянській та філософській ліриці.
Отже, можна стверджувати, що мовна естетика Василя Симоненка створювалась на максимальному використанні антонімів, Це дозволяло поетові всебічно характеризувати образи людей, їх дії, вчинки, явища природи, суспільне життя; виявляти при цьому своє ставлення до зображуваного. Саме завдяки філігранно дібраним і витвореним антонімам (та фігурам, побудованим на їх основі) В.Симоненко витворив свій власний неповторний індивідуальний стиль, який відрізняє його твори від решти письменників, не дає сплутати ні з ким. Цим і цінна лірика Симоненка. Саме тому так хвилюють і привертають увагу його поезії читачів протягом років.