Таким чином, ми приходимо до висновків, що для міжкультурної комунікації необхідною умовою є оволодіння краєзнавчою інформацією, цінностями рідної культури.
Краєзнавчий матеріал як мотиваційний засіб вивчення іноземної культури, має соціальний, педагогічний та психологічний зміст, який співвідноситья із всіма аспектами навчання та випливає із змісту предмета «іноземна мова». Але вивчення іноземної культури не може бути метою навчання французької мови, наприклад, цей процес поступовий, тому й впровадження краєзнавчого матеріалу повинно проходити поступово.
Тому, наприклад, у французькій культурі виділяються спочатку найбільш її суттєві розділи – компоненти мети, а потім конкретизуються в об’єктах вивчення. Тому й краєзнавча інформація розподіляється у зв’язку із цими компонентами, рівномірно та поступово, щоб її мотиваційний вплив був найбільш результативним. При цьому тут важливо вирішити дві задачі: 1) виділити те коло об’єктів, якими можна оволодіти за часи, що відведені на вивчення французької мови на середньому етапі ЗОШ; 2)встановити оптимальне співвідношення груп об’єктів, що входять до учбового процесу: пізнавальний, розвиваючий та виховний аспекти.
Повний перелік об’єктів вивчення – це саме те, що повинно бути надано у програмі з французької мови, що розрахована на учнів середнього етапу навчання, та втілено у відповідних підручниках із французької мови. На кожному уроці повинна засвоюватися певна кількість об’єктів соціального, лінгвокраєзнавчого, педагогічного та психологічного змісту французької культури. Подібний підхід робить навчання керованим та надає можливість оволодіти іноземною культурою. Як і будь – яка інша, вона складається з чотирьох елементів змісту:
1) знання про функції, культуру, способах оволодіння мовою як засобом спілкування;
2) учбові та мовленнєві навички – досвід використання знань;
3) вміння здійснювати усі мовленнєві функції;
4) мотивація – досвід, що обернен на систему цінностей особистості.
Стосовно останнього елементу, то тут важливу роль відіграє подання краєзнавчої інформації на уроках, відомостей про рідний край, про культурні пам’ятки рідного міста у вигляді мікротекстів чи текстів на додаткове розглядання, складання проектів, інтерактивних ігор на тему рідного міста, що надасть ефективності засвоєння матеріалу про іноземну культуру.
Якщо співвіднести елементи змісту іноземної культури із аспектами навчання, можна визначити компоненти іншомовної культури як цілі навчання:
1) навчальний аспект – соціальний зміст мети. Даний аспект включає в себе оволодіння французькою мовою як засобом міжособистісного спілкування, а також набуття навичок самостійної роботи, як процес вдосконалення рівня іншомовної культури;
2) пізнавальний аспект – лінгвокраєзнавчий зміст мети. Використовується як засіб збагачення духовного світу особистості та реалізується переважно на базі рецептивних видів діяльності: читання та аудіювання.
3)розвиваючий аспект – психологічний зміст мети. До даного аспекту входить головна мета – розвиток мовленнєвих здібностей, психічних функцій, вмінь спілкуватися, відповідного рівня мотивацію, яку треба наполегливо та систематично розвивати спеціальними засобами, в даному випадку, дуже корисною буде краєзнавча інформація.
4) виховний аспект – педагогічний зміст мети. Навчання французької мови та одночасно культурі являє собою засіб виховання з усіх боків.
Із функціями культури тісно взаємодіють функції мовленнєвої діяльності. Адже мова являє собою основу збереження та передачі культури від одних людей до інших. Головною функцією мовленнєвої діяльності є комунікативна: людина говорить для того, щоб впливати на поведінку, думки, почуття, свідомість інших людей. В цьому полягає й гуманістична функція. На основі комунікативної функції мовленнєва діяльність набуває функцію регулювання власної поведінки, організації та зв’язування інших психічних процесів. Для мовленнєвої діяльності також притаманна емоційно – виразна функція, яка проявляється у використанні міміки, жестів, інтонації, що розкривають смисл інтонації. В кінці кінців, без мовленнєвої діяльнотсі неможливе ніяке пізнання.
Зіставляючи функції мовленнєвої діяльності та культури, можна побачити, що вони тісно взаємопов’язані. Методологічний сенс цієї єдності в тому, що функціями мовленнєвої діяльності неможливо оволодіти у відриві від функцій культури і навпаки.
В науковому розумінні культурою називають сукупність результатів та процесів будь – якої соціальної діяльності людини та протиставляють її природі, тобто сукупності зовнішніх умов існування людини, що не залежать від неї.
Таким чином, оточуюча людину дійсність, подана у вигляді природи та культури.
Широкий культурологічний фон сприяє як розвитку лінгвістичних навичок та вмінь (збагачення лексики, навички перекладної діяльності, вміння працювати з фразеологізмами), так і знакомить учнів із конретними аспектами іноземної та паралельно рідної культури. Такий період дозволяє послабити багато труднощів, з якими зустрічаються учні.
Якщо порівнювати дві національні культури, то можна зробити висновок, що вони ніколи не співпадають повністю. Це виходить з того,що кожна культура складається з національних та інтернаціональних елементів. Для кожної культури сукупність цих елементів буде різнитися.
При навчанні французькій культурі можна виділити наступні важливі задачі, виконання яких буде пов’язано з поданням краєзнавчого матеріалу:
1) визначити мінімальний обсяг культурологічного та краєзнавчого матеріалу;
2) виявити, якого роду краєзнавчий матеріал відповідає цілям вивчення французької мови в конкретній ситуації;
3) підібрати та презентувати відповідний цим цілям краєзнавчий матеріал;
4) формувати в учнів навички культурного усвідомлення;
5) формувати в учнів розуміння того, що кожна культура унікальна;
6) заоохочувати учнів до культурної та краєзнавчої діяльності.
Розділ 2. Мотиваційна дія лінгвокраєзнавчого аспекту при
навчанні французької мови на середньому етапі ЗОШ
2. 1. Краєзнавчий матеріал як фактор забезпечення міжкультурної
комунікації
Комунікація та спілкування являють собою найважливішу частину людського життя, а значить, і частиною культури.
При визначення сутності та структури міжкультурної компетенції необхідно спиратися на культурологічний підхід. Його характерною особливістю є орієнтація на навчання нормам та правилам спілкування в умовах міжкультурної комунікації. Наступною відмінною рисою цього підходу є розуміння та пізнання іншої культури тільки на базі знань про свою рідну культуру [17].
Традиційно в сфері освіти іноземна мова розглядається як засіб прилучання до культури країни, мова якої вивчається. Наслідком цього в учнів виникають труднощі під час передачі інформації про фактори та явища, що пов’язані з рідною (регіональною) культурою, засобами іноземної мови, в нашому випадку французької, а, виходячи з цього, в процесі реальної комунікації не здатні розкрити та передати її своєрідність, зробити набуттям світової культури для взаємного культурного збагачення в ситуаціях міжкультурного спілкування. Міжкультурна ж комунікація можлива лише за умови наявності толерантного та відкритого відношення до представників різних мовних спілок, вміння творчо підходити до своєї справи, а також загального вміння мобілізувати свій культурний та мовний досвід, міжкультурні знання для вирішення задач в ситуації міжкультурного спілкування [15].
Усвідомлення необхідності міжкультурної комунікації як основоположного принципу співіснування в ній можливо тільки на базі усвідомлення власної індивідуальності, знань про національну культуру та історію рідного краю у невід’ємному зв’язку із культурою та історією країни мови, що вивчається.
Проте, в теперішній час можна спостерігати наступну закономірність: у сучасних навчально – методичних комплексах міститься велика кількість матеріалів країнознавчого характеру, в той час, як відомостей про нашу країну в них достатньо мало. Але цей факт неправильно вважати недоліком підручників: Україна – молода самостійна країна, і не один навчально – методичний комплекс невзмозі розмістити матеріали з краєзнавства її 24 суб’єктів, не кажучи вже сотні маленьких містечок та сел, які визначилися певними історичними пам’ятниками та подіями [14].
При всьому цьому краєзнавство може стати важливим джерелом стимулювання інтересу до вивчення іноземної мови. Краєзнавчий матеріал наближує іншомовну комунікацію до особистісного досвіду учнів, дозволяє їм орієнтуватися в учбовій розмові на ті факти та відомості, з якими вони зіштовхуються у повсякденному житті, в умовах існування в рідній для них культурі.
Наприклад, роблячи знайомство з французькою культурою, учні постійно порівнюють її з рідною культурою. Саме тому, чим ширше та галузь знань про факти рідної культури, якою оперують учні, тим продуктивніше та результативніше праця по ознайомленню з культурою Франції [22].
Концепція діалогу культур припускає наявність як мінімум двох різноманітних культур в процесі навчання. Вивчення рідної культури являє собою невід’ємну частину процесу навчання французької мови та культури, тому що саме краєзнавча інформація є ключом до розуміння іншомовної культури. Таким чином, вивчення французької культури становиться можливим лиш за тих умов, коли в учнів сформована національно – культурна база рідної мови. Будь – які знання, що набуваються за рахунок вивчення французької мови, будуть сприйматися тільки через призму знань, що сформувалися в процесі оволодіння рідною культурою.