Як допоміжні використано методики морфемного, словотворчого аналізу. Зв'язок між значеннями віддієслівних іменників-полісемантів установлювали на підставі компонентного аналізу.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше досліджено типи мотивації віддієслівних іменників сучасної української мови в проекції на когнітивне підґрунтя їхнього творення, схарактеризовано різновиди пропозиційно-диктумної мотивації українських девербативів-іменників, визначено механізми асоціативно-термінальної мотивації досліджуваних номінативних одиниць з огляду на зв'язки реципієнтних і донорських концептосфер у процесі метафоричної аналогізації, описано когнітивне підґрунтя мотивації вторинних метафоричних і метонімічних значень українських віддієслівних іменників-полісемантів.
Теоретичне значення дисертації зумовлено комплексним когнітивно-ономасіологічним аналізом мотивації девербативів-іменників сучасної української мови, що дав змогу теоретично обґрунтувати напрямок похідності дієслово > іменник у випадках категорійної мотивації, значно розширити перелік словотвірних розрядів українських віддієслівних іменників, а також установити мотиваційні закономірності розмежування типів полісемії у випадках отримання девербативом-іменником вторинних метонімічних чи метафоричних значень. Матеріали, методика та висновки роботи можуть служити підґрунтям для дослідження мотивації інших номінативних і граматичних класів слів української мови. Це сприятиме поглибленню уявлення як про національно-мовну картину світу українського народу, так і про специфіку його номінативної діяльності з огляду на особливості етнічної свідомості.
Практична цінність отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані при укладанні тлумачних, словотворчих, морфемних словників української мови, під час викладання студентам вищих навчальних закладів спеціальності "Українська мова й література" курсів "Сучасна українська мова" (розділи "Словотвір", "Морфологія"), "Загальне мовознавство", спецкурсів із когнітивної лінгвістики, семіотики, психолінгвістики, ономасіології, а також у науково-дослідній роботі студентів.
Апробацію результатів дослідження здійснено на Всеукраїнських наукових конференціях "Актуальні проблеми металінгвістики" (Черкаси, 2001; 2005; 2007), на міжвузівській науково-практичній конференції "Лінгвогеографія Черкащини" (Умань, 2000), на Всеукраїнських наукових конференціях "Семантика мовних одиниць: теоретичний і прагматичний аспекти" (Херсон, 2001), "П. Г. Житецький і сучасна українська лінгвістика" (Черкаси, 2007), на Міжнародній науковій конференції "Наукова спадщина професора С. В. Семчинського і сучасна філологія" (Київ, 2001), на науково-практичних читаннях до 80-річчя Г. Р. Передрій (Черкаси, 2005).
Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертації викладено в 11 статтях, із яких 6 опубліковано у фахових збірниках, затверджених ВАК України. Усі публікації виконано одноосібно.
Структура дисертації. Загальний обсяг роботи - 190 сторінок, із яких 167 основного тексту. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списків використаної літератури (263 позиції) та джерел художніх текстів і словників (відповідно 39 і 12 найменувань).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми роботи, сформульовано її мету й завдання, визначено об'єкт, предмет і матеріал дослідження, схарактеризовано використані методи, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи.
У першому розділі "Теоретичні засади когнітивно-ономасіологічного аналізу віддієслівних іменників" розглянуто проблеми віддієслівно-іменникової деривації в сучасній лінгвістиці, описано етапи, принципи, методику когнітивно-ономасіологічного аналізу, встановлено особливості когнітивно-ономасіологічного механізму творення іменників від дієслів, проаналізовано різні концепції мотивації та підходи до її класифікації.
Віддієслівні іменники сучасної української мови є відкритою для дослідження групою похідної лексики, тому що в їхній ономасіологічній структурі поєднуються певні концептуальні ознаки двох протилежних лексико-граматичних класів слів. У лінгвістичній науці відсутній єдиний підхід до виокремлення словотвірних розрядів українських девербативів-іменників. Ці похідні або зберігають значення процесуальності, успадковане від дієслова, або позначають певний складник ситуації, центром якої є предикат-мотиватор. Перелік таких складників у роботі визначено з урахуванням переліку термів предикатно-аргументної структури.
Віддієслівно-іменникова деривація, як і відіменниково-дієслівна, є однією з найпродуктивніших у сучасній українській мові. Визначення напрямку похідності в парах "дієслово - іменник" потребує врахування діахронних мовних особливостей словотворення, закономірностей сучасної словотвірної системи української мови, а також специфіки когнітивно-ономасіологічного механізму позначення субстанції на підставі процесу. Ми розглядаємо віддієслівні іменники за принципом словотворчого поля (О.Г. Ревзіна, П. Гіро), оскільки в їхньому масиві є деривати, що, відповідно до традиційного принципу похідності, безсумнівно утворені від дієслів (ядро поля) : мотати > мотальня, творити > творець, і номінативні одиниці, напрямок похідності яких має подвійне спрямування через однакову семантичну та формальну складність членів словотвірної пари за умови визнання нульового суфікса (периферія поля) : віра - вірити, полон - полонити, світ - світити й под. Установлення дериваційного напрямку в парах "дієслово - іменник" у периферійній зоні словотворчих полів здійснено з урахуванням кількох критеріїв : регулярності творення в українській мові префіксальних іменників від дієслів (К.Г. Городенська, М.В. Кравченко) : помститися > помста, похвалити > похвала, а також субстантивів з абстрактним значенням від дієслів і дієслів від іменників із конкретним значенням : рости > ріст, слухати > слух, коса > косити, верх > вершити; належності субстантивів до певного словотворчого типу, моделі за аналогією (наприклад, дієслова звучання на -а (ти) є твірними для абстрактних іменників із загальним значенням шуму, сформованих за допомогою суфікса -іт-) : бренькати > бренькіт, грюкати > грюкіт, наявності в дієслівних основах змертвілих іменникових суфіксів -в-, -г, -д-, -к-, -л-, -м-, -н-, -р-, -с-, -т-, -х- : віра > вірити, гомін > гомоніти, полон > полонити, світ > світити, чергування кінцевих приголосних основи : звук > звучати, туга > тужити, стилістичного навантаження лексем (мотивуючим визнаємо стилістично нейтральне слово): глузувати > глузи (розм.).
Більшість віддієслівних іменників сучасної української мови має не одне, а декілька значень, що їх іноді мовознавці кваліфікують то як полісемічні, то як омонімічні. Така розбіжність у поглядах зумовлена різним, з огляду на синхронію чи діахронію, ставленням дослідників до семантичної похідності слів та їхніх значень, поняттєвого співвіднесення знаків, їхніх функціональних властивостей (О.С. Ахманова, Р.І. Болтянська, Р.О. Будагов, М.П. Кочерган, М.П. Муравицька, Л.О. Новиков, М.Я. Плющ, Л.М. Полюга, І.С. Савченко та ін.). Розмежування випадків полісемії та гомогенної омонімії українських девербативів-іменників у роботі здійснено за допомогою когнітивно-ономасіологічного аналізу.
Процедури когнітивно-ономасіологічного аналізу спрямовані на визначення статусу мотиватора в структурі знань про позначене шляхом проектування ономасіологічної структури номінативної одиниці на фреймову модель. Інтерпретація ономасіологічної структури віддієслівних іменників сучасної української мови передбачає насамперед установлення ономасіологічної ознаки - предиката-мотиватора, його концептуальної позиції та ономасіологічного базису, що є показником субстанційності та лексичного класу. Структура репрезентації знань, з якої обирається мотиваційна база та мотиватор девербатива-іменника, визначається за допомогою фреймового моделювання. Фрейм - це структура інформації, у якій відображено набуті досвідним шляхом знання про деяку стереотипну ситуацію та про текст, що описує її, а також інформацію про те, як цю структуру використати (М. Мінський). Складовими фрейму є пропозиційно-диктумна й асоціативно-термінальна частини, модус і концептуальний план (Р. Богранд).
Відповідно до моделі породження номінативної одиниці (О.О. Селіванова) та концепції Московської психологічної школи (Л.С. Виготський, О.О. Леонтьєв, О.Р. Лурія та ін.), на етапі внутрішнього програмування здійснюється формування мотиваційної бази як превербальної схеми майбутньої ономасіологічної структури знака, упорядкованої ієрархії пропозицій нелінійного характеру (О.О. Леонтьєв). Вибір мотиватора з цієї бази супроводжується імплікацією, що, згідно з принципом конекціонізму, є погашенням інших компонентів внутрішньої програми.
У когнітивно-ономасіологічній моделі породження найменувань мотивація - це наскрізна лінгвопсихоментальна операція встановлення семантичної та формальної залежності мотиватора й похідного знака на підставі зв'язків різних компонентів структури знань про позначене в етнічній свідомості (О.О. Селіванова).
З огляду на це мотивацію українських девербативів-іменників кваліфікуємо в дисертації як концептуальне переміщення від дієслова, що є позначенням предиката пропозиції чи його асоціата, до іменника як знака певного аргумента пропозиції.
Другий розділ "Пропозиційно-диктумна мотивація віддієслівних іменників сучасної української літературної мови" присвячено аналізові різновидів пропозиційно-диктумної мотивації українських девербативів-іменників, висвітленню особливостей мотивації віддієслівних іменників-полісемантів із вторинним метонімічним значенням.