б) науково-публіцистичний підстиль (літературно-публіцистичні статті, висвітлення наукових проблем з точки зору публіциста);
в) виробничо-технічний підстиль – це фахова література різних сфер господарства й виробництва;
г) науково-навчальний підстиль використовують ті, хто опановує знання. Зразок з навчального посібника Г.Осовської «Основи менеджменту» (К. Кондор, 2003. – С.352): «Класичний підхід до прийняття управлінського рішення полягає в дотриманні певної процедури і виконання обов’язкових дій. Основою будь-якого рішення є проблемна ситуація, що вимагає розв’язання. Завдання менеджера на цьому етапі полягає в аналізі проблемної ситуації, тобто у визначенні симптомів «хвороби», вивченні стану справ і мети, попереднього формулювання критеріїв рішення»;
д) науково-популярний підстиль адресований для широкого кола читачів-нефахівців. Наведемо зразок з історичного дослідження: «Багатьох судили в той час, посилювалися репресії. Тільки у Волочиському районі 1932-го репресували 922 чоловіки, що на 516 чоловік більше з попереднім роком [Державний архів Хмельницької області. – Ф.Р.50: 197]. Виходячи з наведених архівних даних, отже, підсумуємо: в держави зерна було достатньо, лише не для селян. Влада на місцях, відчувши підтримку згори, спеціально знущалася над хліборобами, над їхніми дітьми. Таємними циркулярами через спецдонесення верховоди Кремля скеровували політику на великий терор, що нині поіменовуємо геноцидом. Такий курс більшовиків взято ще 1929-го».
Як бачимо, кожен підстиль характеризується особливостями, зумовленою сферою його вживання. Ознаки, властиві науковому стилю – чіткі й точні формулювання, аргументація положень, висновків, об’єктивність, логічна послідовність й однозначність викладу, що досягається завдяки використання спеціальних термінів (характерні для тієї чи іншої галузі), стійких термінологічних сполучень, загальнонаукової абстрактної лексики. В науковому стилі широко використовуються схеми, таблиці, графіки, символи, формули. Текст ділиться на розділи, пункти, підпункти, параграфи. Цим самим досягається чіткість та логічність викладу (подібно до офіційно-ділового стилю). Треба пам’ятати, що текст наукового стилю насичений цитатами, покликаннями на архівні матеріали, літературу – джерела інформації. В науковому стилі – на першому місці новизна досліджень, викладення теоретичних положень, аргументів, власне бачення проблеми і шляхи її розв’язання.
Науковий стиль виділяється синтаксичною будовою: переважають складні речення, ускладнені дієприслівниковими та дієприкметниковими зворотами, вставними словами й конструкціями. Власне, науковий стиль характеризується переважанням іменників над дієсловами (значна частина наукових термінів – це іменники), відносних прикметників над якісними.
Зупинимося на культурі діалогу. Культура діалогу залежить від загальної культури, начитаності. Скажімо, культура ділового мовлення вимагає від студента умінь писати заяву, протокол, акт, розписку, доручення тощо. Але кожна людина повинна ще й уміти читати та розуміти ділові папери.
У кожному конкретному випадку написання ділових паперів треба знати їх будову і ті мовні засоби, за допомогою яких вони оформляються.
Щоб забезпечити культуру ділового мовлення, треба дотримуватись вимог, що ставляться до оформлення ділових паперів. Це такі вимоги:
1. Чітке дотримання прийнятих форм ділового спілкування (їх будови, набору реквізитів, правильне використання слів – рекомендуємо, наказую, доповідаю, гарантуємо, прошу, ухвалити та їм подібні.).
2. Дотримання норм літературної мови, вживання зрозумілих, найбільш переконливих слів.
3. Відповідність мовних засобів їх стильовому призначенню (уникнення розмовних, емоційно-забарвлених, діалектних, просторічних слів).
4. Логічність формування думки, чіткість і послідовність викладу, членування тексту відповідно до будови ділового паперу.
5. Стислість вираження думки, строга відповідність слова його значенню, об'єктивність викладу фактів.
В офіційно-діловому стилі вживаються пасивні конструкції: визначаються завдання, доводиться до відома, обговорюється план, встановлюються строки виконання, задовольняються вимоги.
Бесіда, доповідь, промова, лекція, репортаж
Як ми уже зазначали, залежно від змісту, призначення, способу проголошення, обставин мовлення публічні виступи бувають таких жанрів: бесіда, доповідь, промова, лекція, репортаж.
Бесіда — це агітаційний виступ, що проводиться з невеликою кількістю учасників. У бесіді викладаються найголовніші положення теми, даються відповіді на запитання.
Доповідь — найпоширеніше з форм публічних виступів. Доповіді бувають політичні, звітні, ділові. Політична доповідь виголошується державним чи громадським діячем (доповідь Президента України, Прем'єр-міністра). Політична доповідь ставить нові проблеми, визначає програму дій держави чи її органу. Звітна доповідь — це промова, в якій аналізується діяльність роботи депутата, керівника колективу, установи, організації тощо. Звітна доповідь за схемою нагадує письмовий звіт. Ділова доповідь — це документ, який містить виклад певних питань з висновками і пропозиціями.
Промова — це виступ на мітингах, масових збоpaxна честь певної події, ювілею тощо. Промови бувають мітингові, агітаційні, ювілейні.
Мітингова промова присвячена злободенній проблемі. Це короткий виступ, розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Він відзначається емоційністю, імпровізацією та індивідуальним стилем оратора.
Агітаційна промова спрямована на роз'яснення, з'ясування певних питань. Вона передбачає психологічний вплив на слухачів.
Ювілейна промова присвячена певній даті, ювілеєві людини чи установи, підприємства. Ця промова відзначається експромтами, імпровізацією, дотепністю, невимушеністю.
Лекція також є однією з форм пропаганди, передачі наукових знань. Ця форма публічного виступу відзначається більшою офіційністю, академічністю викладу. Вона має чітку структуру (вступ, головна частина, висновки). Текст лекції звичайно пишеться. А майстерність лектора полягає в досконалому знанні матеріалу і вмінні його донести до слухачів.
Репортаж — це жива розповідь очевидця про якусь подію суспільного життя. Темою репортажу можуть бути політична чи виробнича подія, спортивні, культурні заходи.
Усна пропаганда, агітація — важливе знаряддя в руках держави і суспільства. Живе слово, особистий приклад активно впливають на слухачів. Справжній оратор – яскрава особистість. Але талант промовця, як правило, є наслідком тривалої і наполегливої роботи над удосконаленням свого мовлення. Для публічного виступу важливе значення має індивідуальний стиль, у якому проявляються характер, світогляд, ерудиція, мовні здібності людини і не менш важливо – знайти контакт із аудиторією.
Етапи публічного виступу
Отже, виходячи з вищеозначеного, скажемо, що індивідуальний стиль з'являється тоді, коли людина часто користується публічним мовленням і постійно працює над його удосконаленням, уникає «чужих слів». Публічний виступ включає кілька етапів:
1. Підготовка до виступу.
2. Композиція виступу.
3. Написання конспекту (плану, тез) виступу.
4. Встановлення контакту зі слухачами.
5. Виголошення виступу (доповіді, лекції).
Звернення до великої аудиторії слухачів створюєатмосферу офіційності й особливої відповідальності за сказане.
Людина, яка звертається до аудиторії, повинна поводитись природно, уникаючи штучності і надмірної офіційності. В голосі та поведінці мають відчуватись доброзичливість, теплота, повага до слухачів. Слова оратора повинні звучати переконливо й дохідливо, послідовно й аргументовано. До майстра ораторського мистецтва ставляться такі вимоги: точність формулювань, стислість, небагатослівність, доречність, виразність, своєрідність, оригінальність, краса й багатство мови.
Порушення мовних норм, вади вимови, зловживання іншомовними словами (суржиком), виразів, неправильне наголошення – все це погіршує сприймання змісту публічного виступу, знижує авторитет промовця. Наприклад, часто з трибуни лунає словосполучення «Я так рахую» (неправильний переклад з російської «Я так считаю») замість «Я так думаю», «Як на мене», «На моє переконання», «Вважаю», «На мою думку».
Важливими компонентами публічного виступу є інтонація, міміка, жести. У поняття інтонації входять сила і висота голосу, темп мовлення, паузи, тембр голосу. Завдання інтонації – різними засобами відтворювати почуття, настрої, наміри людей. Завдяки інтонації написаний текст при його виголошенні стає живим, емоційним, переконливим. Інтонація оратора повинна бути природною, відповідати нормам літературної мови й поєднувати в собі логічну та емоційну сторони публічного виступу.
Важливу роль в усному спілкуванні відіграє пауза. Вона використовується на початку промови, щоб зібратися з думками промовцеві, а слухачам – сподіватися на оратора, на сприймання виступу. У процесі виголошення промови паузи відділяють частини викладу думки. Одначе, у непідготовленому (імпровізованому) виступі пауз більше.
Міміка і жести також є важливими засобами посилення чи пом'якшення сказаного, емоційного впливу на слухачів, але зловживати ними не слід. Темп мовлення і тембр голосу у різних людейнеоднакові. Оратор повинен вибрати такий темп мовлення і тембр, висоту голосу, щоб не викликати роздратування у слухачів. Але слід говорити темпераментно, зберігаючи міру, бути тактовним, ввічливим. Найголовніше у публічному виступі – це інтонація, міміка, жести, уся сукупність виражальних засобів мови підпорядковані тому, аби засвідчити про правдивість і переконливість думок та почуттів оратора.
Отже, прочитайте текст. Скажіть, до якого з жанрів публічного виступу його можна віднести? Чому? Якими мовними засобами вплинув автор на читача (слухача)?
«Дуже гостро, нестерпно боляче відчував гніт рідної культури й мови Михайло Михайлович Коцюбинський.
Висновок
Я вже не раз говорив, що моє духовне змужніння починалося на незабутніх «суботах» у Коцюбинського. Це він, благородний із благородних, відкривав перед нами, чернігівськими юнаками, небачені, захоплюючі й чарівні обрії розквіту рідної мови і літератури за умов вільного розвитку народу. Він пристрасно вірив і нас навчав вірити, що прийде вільний час, і скоро вже прийде... Ми вчилися у Коцюбинського ненавидіти гноблення і палко любити рідну мову й культуру, переслідувану і гнану царатом. Це він навчає нас розуміти красу і глибину рідної мови, її суспільну і художню силу і багатющі барви, бачити її потенціальні можливості до розвитку всіх стилів... Вчилися ми в Коцюбинського любити і цінувати українську народну пісню, фольклор, думи і мудрість народну». (П. Тичина).