Вигуків висловлень, що виражають позитивні емоції, і групу вигуків висловленням властивий іллокутивний синкретизм, пов’язаний зі здатністю одночасно виражати кілька прагматичних значень, що нерідко спостерігається при транспонуванні іллокутивної сили одиниць однієї групи в іншу. Особливо це характерне для вигуків мовленнєвого етикету.
12. Мовленнєва комунікація являє собою двоплановий процес – комунікативний і метакомунікативний. Останній у процесі мовленнєвої комунікації дістає трифазний розвиток, у кожній з яких вирішуються свої специфічні метакомунікативні завдання, для реалізації яких використовуються метакомунікативні сигнали. Мовною складовою значної частини метакомунікативних сигналів є вигукові висловлення. Вони, набуваючи власну іллокутивну силу чи ж входячи до складу висловлення як частина складеного висловлення чи ж компоненту висловлення, використовуються в різних фазах мовленнєвого спілкування. Вигукові висловлення посідають значне місце в дискурсі, оскільки вони є тими елементами мовленнєвого акту, які сприяють встановленню контакту між мовцем і слухачем, продовженню мовленнєвого акту, а також розмиканню контакту між ними.
13. Однією з важливих рис прагматичного значення є те, що воно виражається не одним засобом, а їх сукупністю. Прагматичне значення вигуків, що входять до складу висловлення як самостійний компонент чи ж модифікують іллокутивну силу складеного висловлення, реалізуються в синтагматичному зв’язку з іншими прагматично значущими компонентами висловлення, виступаючи або як деінтенсифікатори, або як інтенсифікатори мовленнєвого акту.
Відношення прагматичного узгодження з іншими одиницями висловлення й, ширше, дискурсу властиві різним типам вигукових висловлень у різних за своєю іллокутивною силою висловленнях.
14. Особливість прагматики вигукових висловлень, їхня здатність вступати у відношення прагматичного узгодження чи неузгодження з іншими частинами дискурсу має істотне значення з точки зору закономірностей організації міжсобистісного спілкування, опис якого правомірно проводити з урахуванням не тільки комунікативно-прагматичних типів висловлень, але й інтеракціональних ходів учасників комунікації, що здійснюються ними для того, щоб досягти певної мети спілкування.
15. Подальше дослідження вигуків 1) доцільно пов’язувати з їхнім вивченням як об’єкта лексикографії з точки зору як кількісної їх фіксації у словниках, так і якісної, тобто з точки зору подання їх значення з урахуванням властивих їм прагматичних особливостей, 2) сприяє засвоєнню і вживанню вигуків у мовленні у практиці вивчення англійської мови. Крім того, особливий інтерес становить роль паралінгвістичних засобів у прагматичних значеннях вигуків, тобто взаємодія вербальних і невербальних засобів комунікації, у формуванні прагматичних значень вигуків.
16. Враховуючи універсальний характер вигуків, перспективним здається їх дослідження в порівняльному аспекті, з точки зору співвідношення мови й культури.
Список використаних джерел
1. Адмони В.Г. Проблемы «замыкания» в немецком литературном языке. Иностранные языки в школе. – 1949. – №2. – с. 34–45.
2. Адмони В.Г. Основы теории грамматики. – М. – Л.: Наука, 1964. – 105 с.
3. Адмони В.Г. Синтаксис современного немецкого языка. – Л.: Наука, 1973. – 366 с.
4. Адмони В.Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики. – Л.: Наука, 1988. – 239 с.
5. Апресян Ю.Д. Идеи и методы современной структурной лингвистики. Краткий очерк. – М.: Просвещение, 1966. – 302 с.
6. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка. – М.: Наука, 1974. – 367 с.
7. Апресян Ю.Д. Перформативы в грамматике и в словаре. Изв. АН СССР. Сер. литер. и языка. – 1986. – Т. 15, №3. – С. 208–223.
8. Апресян Ю.Д. Прагматика и лексикография: Прагматическая индексация для толкового словаря Пропозициональные предикаты в логическом и лингвистическом аспектах. Тезисы докладов рабочего совещания. – М.: И-т языкознания АН СССР, 1987. – С. 6–13.
9. Арват Н.Н. Взаимодействие языкового и речевого в семантике предложения Функционирование речевых единиц в речи и в тексте. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1987. – С. 3–13.
10. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. Лексико-семантические проблемы. – М.: Наука, 1976. – 383 с.
11. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата. Изв. АН СССР. Сер. литер. и языка. – 1981. – Т. 40, №4. – С. 356–367.
12. Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики Новое в зарубежной лингвистике: Лингвистическая прагматика. Вып. XVI. – М.: Прогресс, 1985. – С. 3–42.
13. Арутюнова Н.Д. Пропозиция. Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – С. 401.
14. Бабайцева В.В. Синкретизм. Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – С. 446.
15. Балли Ш. Общая лингвистика. М.: Иностр. лит-ра, 1955. – 416 с.
16. Балли Ш. Французская стилистика. – М.: Изд-во иностр. лит., 1961. – 394 с.
17. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. – М.: Прогресс, 1965. – 416 с.
18. Бархударов Л.С. Очерки по морфологии современного английского языка. – М.: Высшая школа, 1975. – 156 с.
19. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М.: Искусство, 1979. – 423 с.
20. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.: Видав. центр «Академія», 2004. – 344 с.
21. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации: Лингвистика. Теория коммуникации. Английский язык. – К.: Изд-во «Логос», 2003. – 304 с.
22. Бенвенист Э. Общая лингвистика. – М.: Прогресс, 1974. – 447 с.
23. Березин Ф.М., Головин Б.Н. Общее языкознание: Учеб. пособие для студ. пед. ин-тов по спец. №2101 «Русский язык и лит.» – М.: Просвещение, 1979. – 416 с.
24. Блох М.Я. Проблемы парадигматического синтаксиса. Автореферат дис. д-ра филол. наук: 10.02.04 АН СССР – М., 1963. Т. 1 – 384 с.; Т. 2. – 391 с.
25. Болотов В.И. Эмоциональность текста в аспектах языковой и неязыковой вариативности: Основы эмотивной стилистики текста. – Ташкент: Фан, 1981. – 116 с.
26. Бондарко А.В. Функциональная грамматика. – Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1984. – 133 с.
27. Булаховский Л.А. Введение в языкознание: В 2-х частях. – М.: Учпедгиз, 1953. – Ч. 2. – 178 с.