Таким чином, відсутність усвідомленої відповідності між комунікативним значенням речення та його формою допускає можливість прагматичної неоднозначності висловлення, що знаходить своє відображення у непрямих мовленнєвих актах, іллокутивна мета яких присутня імпліцитно й виводиться адресатом завдяки його комунікативній компетенції. У непрямих мовленнєвих актах один іллокутивний акт реалізується за допомогою іншого іллокутивного акту. Прикладом може бути висловлення Can you pass the salt?, яке наводить М. Макаров. На нього, якщо його інтерпретувати як питання, можна відповісти або Yes, або No, здебільшого воно виступає як прохання.
Як вважає Дж. Серль, проблема непрямих мовленнєвих актів полягає у вивченні того, яким чином мовець може виразити за допомогою висловлення не тільки те, що воно безпосередньо позначає, але й те, яким чином слухач може упізнати це непрямо виражене значення. За Дж. Серлем, для кожного типу іллокутивного акту є свій набір умов, необхідних для його успішного виконання. Непряме спонукання може бути виражене або за допомогою питання, або за допомогою твердження про виконання попередніх умов або про виконання умов пропозиційного змісту або ж про виконання умов щирості, а також про існування вагомих причин для здійснення певної дії. Це зауваження Дж. Серля безпосередньо стосується нашого дослідження, оскільки вигуки, вживаючись у різних ситуаціях мовлення, набувають додаткових прагматичних значень, про що ми говоритимемо далі [див. розд. 2 цієї праці].
Проблема непрямих мовленнєвих актів досі залишається невирішеною. Існує два підходи до їх пояснення: «ідіоматичний» і «інфереційний». Перший, представником якого є Дж. Сейдок, розглядає непрямі мовленнєві акти як нерозкладні ідіоми, семантично еквівалентні звичайній спонукальній формі, а другий, представниками якого є Д. Гордон і Дж. Лакофф, використовує систему постулатів, що дають можливість будувати інференційний ланцюг від вихідної форми мовленнєвого акту до його функції.
Проблема непрямих мовленнєвих актів має велике теоретичне значення, зокрема, для аналізу співвідношення форми й функції: одній і тій самій формі приписується понад одна функція. Дж. Серль вважає, що в процесі мовленнєвого акту мовець передає слухачеві більший зміст, ніж той, який він реально повідомляє, і він робить це виходячи з загальних здатностей розумного міркування, яке він припускає у слухача. Наприклад: I tried to be in time – but alas!, в якому мовець не повідомляє безпосередньо про своє запізнення, а дає слухачеві можливість самому зробити висновок про це, вживаючи вигук alas, яким мовець ще й висловлює жаль, що прийшов не в зазначений час.
До непрямих мовленнєвих актів належать і ті, зміст яких слухач виводить за правилами імплікатур, які дозволяють визначити контекстно обумовлений зміст висловлення. Ряд лінгвістів виділяє непрямі значення на основі використання постулатів, з врахуванням конвенційних аспектів мови.
Крім основного прагматичного значення висловлення слід, очевидно, виділити також і вторинні прагматичні значення, такі як підтвердження, згода вигукові висловлення та експресивні вигуки вигукових висловлень з контекстуально-обумовленим прагматичним значенням належать вигуки вигукові висловлення з конвеційно обумовленим прагматичним значенням, вигукових висловлень. Зауважимо, що це не єдина існуюча класифікація вигуків. Так, А. Вежбицька, розглядаючи семантику вигуків, виділяє три класи: емотивні вигуки; волітивні вигуки; когнітивні вигуки, хоча припускає й інші класифікації, засновані на інших критеріях, відзначаючи, що «зазначений розподіл не може бути цілком строго проведений через наявність тісних семантичних зв‘язків між вигуками різних типів». С. Мамушкіна в праці, присвяченій аналізові семантики й прагматики вигуків у сучасній англійській мові, розподіляє вигуки за їхніми семантичними функціями на 3 групи, а саме: вигуки, що обслуговують 1) сфери емоцій і емоційних оцінок, 2) сфери волевиявлення, 3) сфери етикету. І. Шаронов, розглядаючи емоційні вигуки, класифікує їх залежно від позиції в синтагмі і виділяє чотири синтагматичні позиції. Всі ці класифікації мають місце, але принципи їх розгляду різні.
2. Практична частина
2.1 Вигуки з конвенційно-обумовленим прагматичним значенням
Прагматичне значення, як уже зазначалося, є аспектом семантики висловлення, пов’язаним з комунікативною інтенцією мовця. Воно безпосередньо співвідноситься з функціями мовленнєвої комунікації, орієнтованими на різні компоненти іллокутивного акту. Їх вибір залежить від настанови на певний комунікативний ефект. Прагматичне значення вигукових висловлень мають складну семантичну структуру, в якій одним з її складових є прагматичне значення. Серед них виділяється конвенційно-обумовлене значення, до якого належать значення, що виражаються типовими мовними формулами. Це так звані загальномовні значення, які зрозумілі й без контексту. В цьому випадку загальномовне й прагматичне значення поєднуються. Наприклад: Ahoy! Bravo! та інші. Пор. їхнє тлумачення у словнику: перший вигук є вітанням моряків, особливо, якщо вони перебувають на різних кораблях, другий – вигук радості від задоволення чиєюсь добре виконаною роботою, особливо виконавцем. Конвенційно-обумовлене значення притаманне вигукам, семантичні функції яких спеціалізовані. До них належать такі одиниці, як Devil, God be with you, hey, hurray, ouch, thank God, upon my word, що вживаються у певних ситуаціях і мають спеціальне, особливе призначення. Наприклад, вигук hurray вживається при вираженні піднесення, захопленого схвалення або ж під час атаки як бойовий заклик.
Вигукові висловлення є належністю діалогічного мовлення. Вони вживаються в умовах неофіційного спілкування, де повною мірою виявляється спонтанність, непідготовленість висловлення, тобто там, де не виявляється особлива увага до вибору мовних форм, і тільки з безпосередньою участю мовців, а також цілої низки професійних жаргонів, в яких вони виконують наказову функцію. Вибір вигуків адресантом залежить від різних чинників: ситуативності, емоційності мовлення, інтелектуального рівня співрозмовників. Так, комунікативна ситуація визначає мовленнєву поведінку, способи реалізації комунікативної інтенції, причому важливими виявляються обставини, за яких відбувається спілкування: місце, час, особистості партнерів, їхні соціальні ролі тощо. Емоційність мовлення передбачає вживання вербальних і невербальних засобів вираження емоційності мовця і слухача, їхнього ставлення до змісту розмови, їх оцінки. Від інтелектуального рівня мовців залежить не тільки знання багатющої спадщини рідної мови, а й уміння його використовувати. Отже, ці чинники створюють певні умови для появи в мовленні співрозмовників таких одиниць, підказують їм вибір певних вигукових висловлень може зумовлюватися прагненням адресанта реалізувати свій комунікативний задум, утримати увагу адресата, виявити своє, часто емоційне чи експресивне ставлення до теми діалогу. Мовець може використовувати замість повноцінного смислового комунікативного акту відповідно до конкретної ситуації, відомої мовцям, деякі дейктичні елементи, які замінюють прямі позначення, а також оказіональні позначення, зрозумілі тільки у даному випадку. Наприклад: «It’ll take at least two hours to do this!», «Oh, come on! I could do it in 20 minutes», де вигук Oh, come on!, звичайно маючи спонукальне значення, в конкретному випадку позначає незгоду з попереднім висловленням. Такі висловлення комунікативні за формою, але не завжди чіткі за змістом. Питанню вигуків як дейктиків присвячена стаття Д. Уїлкінса «Вигуки як дейктики».
Крім того, висловлення, які мають конвенційно-обумовлені прагматичні значення. До них належать вигуки-директиви та вигуки-експресиви.
2.1.1 Вигуки-директиви
Вигуки-директиви вживаються в директивних мовленнєвих актах, актах спонукання, в яких мовець висловлює слухачеві свою волю, спрямовану на виконання певної дії. Вигуки-директиви неоднорідні і відрізняються за ступенем виявлення в них категоричності, що залежить від низки обставин і, насамперед, від офіційності чи неофіційності обстановки, від соціального статусу комунікантів. Зважаючи на це, можна провести наступну класифікацію цих одиниць.
Виділяються сім груп директивних мовленнєвих актів, в середині яких у свою чергу на підставі їхнього прагматичного значення можна виділити ще підгрупи.
І. Мовленнєві акти з іллокутивною силою розпорядження, наказу, вказівки виконати щось. Вигуки цієї групи належать, як правило, до спеціальної мови, яка є природною мовою, вербальною мовою з використанням в певних ситуаціях паралінгвістичних, невербальних засобів. Слід підкреслити, що спеціальна мова – це національна мова з постійною, традиційною тенденцію до її інтернаціоналізації. Вона визначається загальною метою нормалізованої сукупності мовних засобів. Крім того, спеціальна мова – поліфункціональна мовна формація. Вона як одна з функціональних різновидів високорозвиненої літературної мови займає широке поле мовного простору і виконує найістотніші функції мови: відображення дійсності і збереження знань, одержання нового знання, передача спеціальної інформації.]
Серед вигуків-директивів виділяються вигуки за сферою діяльності, за об’єктом діяльності, за суб’єктом діяльності.
Мовленнєві акти цієї групи характерні для спілкування осіб асиметричного соціального статусу, що відбувається в рамках певних ситуацій формального спілкування і звичайно належать комуніканту вищого соціального статусу – військовим командирам, морським капітанам та офіцерам, спортивним тренерам, керівникам спільної трудової діяльності та ін. і звернені до осіб нижчого соціального статусу – рядових, матросів, спортсменів, працівників тощо. Крім того, серед них слід виділити окрему групу вигуків, які є засобом впливу на тварин. Не всі дослідники відносять ці одиниці до вигуків. Автори «Теоретичної граматики англійської мови» відзначають, що «обґрунтовані спори серед лінгвістів викликає питання про статус слів «кликання» й «відганяння» тварин…в англістиці це питання порушувалося неодноразово, але спеціально поки що не досліджувалося». Слова, що об’єднуються в цю семантичну групу значно ближчі до вигукових імперативів або, можливо, на думку авторів граматики, є такими. С. Мамушкіна, досліджуючи семантику й прагматику англійських вигуків, до класу вигуків включає слова кликання й відганяння тварин на підставі того, що в них простежується співвідношення функцій: «до експресивності в деяких випадках може приєднуватися номінативність».