суспільно-інформативні (публіцистичні);
наукові (спеціальні, науково-популярні);
художні (вся жанрова різноманітність художньої літератури, критики);
релігійні (книги Священного писання, апокрифи, проповіді тощо) [http://www.refine.org.ua/pageid-1119-1.html].
Як було зазначено у пункті 2.1, існує 6 функціонально-стильових типів текстів. У повсякденному житті ми використовуємо розмовний стиль, тобто такий стиль, сферою використання якого є усне спілкування в побуті, у сім’ї, на виробництві. Всі інші стилі використовуються в основному в письмових текстах. І оскільки вони сформувались на книжній основі, їх називають книжними.
Мовою художньої літератури є художній стиль - це переважно стиль художньої літератури, де слово не тільки щось називає, а ще й часто, будучи художнім засобом, є знаряддям естетичного впливу на читача чи слухача [Гнатюк 2002: 248].
Офіційно-діловий стиль - функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, тобто у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.
До публіцистичного стилю відносять такі тексти, які відносяться до громадсько-політичної, суспільно-виробничої сфер використання, а також до культурно-освітньої діяльності та навчання.
Сферою використання наукового стилю є наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Його основне призначення - викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення. І найменш розповсюдженим в обох мовах є конфесійний стиль - це функціональний різновид мови, призначенням якого є обслуговування релігійних потреб всього суспільства. Він утілюється в проповідях, молитвах (усна форма), у “Біблії" та інших церковних книгах, молитовниках тощо (писемна форма) [http://revolution./languages/010540_0.html].
З лінгвістичної точки зору мовленнєві жанри мають багато спільних ознак у різних мовах, бо в основі їх виділення лежать однакові критерії. А перекладач повинен добре знати особливості жанрів мовлення в англійській і українській мовах і бути ознайомленим із принципами передачі цих особливостей під час перекладу.
Питання виділення ознак, за якими розрізняються мовленнєві жанри, порушувало багато лінгвістів, і в науковій літературі є багато суджень щодо цієї проблеми. Вивчення й систематизація їх дозволить скласти досить повне уявлення про те, що це за ознаки, який їхній характер.
У розмовному стилі спостерігається велика кількість колоквіалізмів та не завжди правильні граматичні структури. Проте при перекладі усний перекладач має більшу свободу творчості, ніж в інших стилях мовлення.
Художній стиль також має багато образних порівнянь, які перекладач має правильно зрозуміти і передати ці значення відповідно до очікування цільової аудиторії.
Юридичні тексти офіційно-ділового стилю слід передавати з точністю до оригіналу, а також звертати увагу на терміни, які мають багато значень.
Тексти публіцистичного стилю рідко перекладаються до друку повністю, при цьому переклад замінюється більш коротким реферативним викладом. Так як в таких текстах багато назв, скорочень та жаргонізмів, перекладач має мати попередні знання для адекватного перекладу. Також необхідно замінювати теперішній час на минулий при перекладі газетно-інформаційного стилю.
Технічні тексти та тексти наукової літератури складають особливий інтерес для перекладача. У граматичному відношенні проблем немає, проте у науковому стилі спостерігається величезна кількість термінів, які у різних галузях мають різні значення. Тому обов’язково необхідно мати фонові знання в різних галузях.
Так як конфесійний стиль відрізняє небуденна урочистість та піднесеність, твори цього стилю містять велику кількість алегорій, метафор, символів. Перекладач має їх розуміти і адекватно перекладати.
Отже, жанр виступає як стійка структура тексту оригіналу, яка організує всі його компоненти в єдину систему. У зв’язку з цим специфічні мовні проблеми, що виникають при перекладі текстів різних жанрів, повинні вирішуватись разом зі специфічними питаннями перекладу кожного конкретного жанру. При жанровому підході до перекладу дотримання / недотримання норми жанру в обох текстах (оригіналу і перекладу) може бути критерієм оцінки відповідності / невідповідності тексту оригіналу та тексту перекладу, його адекватності, еквівалентності.
Саме в цьому напрямку ведуться дослідження в галузі жанрово-стилістичної теорії перекладу, яка через вивчення комунікативно-прагматичних особливостей текстів різних стилів та жанрів виявляє їх жанрово-стилістичні домінанти, тобто сукупності мовних, композиційних і прагматичних ознак даних текстів. Підходячи до перекладу з позиції жанрово-стилістичного аналізу, перекладач мимоволі стикається з проблемою зіставного аналізу мовних одиниць цих жанрів, а також із компаративним вивченням тематично аналогічних текстів двох мов. Проте не дивлячись на все різноманіття творів різних стилів та жанрів, перекладач має орієнтуватися у всіх сферах життя для того, щоб переклад можна було вважати прямим відповідником твору оригіналу, але на іншій мові.
Модальність, будучи екстралінгвістичною категорією вираження відношення мовця до реальності, в англійській та українській мовах має загальні засоби вираження. Проте не завжди в українській мові можна знайти еквівалент при перекладі речень, в яких є модальні вираження. Якщо перекладач буде знати, якими засобами перекладати будь-який текст того чи іншого стилю, він зможе досягти найбільшої адекватності при перекладі.
Існують різноманітні способи перекладу засобів вираження модальності при перекладі з англійської на українську. Для того, щоб досягти максимальної еквівалентності, перекладач повинен враховувати особливості того чи іншого тексту, адже еквівалентність та способи її досягнення залежать від приналежності тексту до певного стилю мовлення. Так як ми розглядаємо тексти різних стилів та різних жанрів, слід звернути увагу на те, в якому жанрі можна зустріти найбільше засобів вираження модальності, а в якому найменше.
Нижче розглянемо фонетичні, лексичні та лексико-граматичні (модальні дієслова, котрі мають еквіваленти в українській мові, і котрі не мають українських відповідників) засоби вираження модальності.
Вираження модального значення за допомогою фонетичних засобів завжди мають ідентичну реалізацію в обох мовах, хоча в українській мові часто виражаються за допомогою лексичних засобів (модальні частки та модальні прислівники). Ці засоби також можуть виражати відтінки значення передбачення, застереження, припущення, сумніву, впевненості та ін. Найбільш часто вживаними частками, котрі створюють такі чи подібні значення, є аж, ж, хоч, б, би, і, й, - но, - то, саме, таки та ін., а також прислівники авжеж, адже, надто, певне, напевне, все ж, все ж таки, немов, ніби та деякі інші. Вибір модальних часток чи модальних прислівників залежить від контексту, хоча в більшості випадків він залежить від перекладача та його власного бажання забарвити текст перекладу. Наприклад, можна при перекладі створити більш слабке чи більш сильне значення слів у реченні:
“How fastidious is the human memory! ” (The Ukrainian, p.10). - “Дивовижна таки людська пам’ять / Дивовижна все ж таки людська пам’ять" (The Ukrainian, p.10).
При перекладі перекладач часто застосовує фонетичні засоби вираження модальності, адже він суб'єктивно відноситься до реальності, зображеної у тексті оригіналу. Це можна побачити за деяких можливих інтерпретацій модального значення у реченні, де модальність виражається за допомогою емфатичного та логічного наголосу, що падає на підмет чи займенник you (ти, ви): “I do really wish it hadn't been you (Sir Arthur Conan Doyle, p.46) - “Мені й справді хотілося, щоб це був не ти” (Дмитренко, с.120).
Коли під емфатичний чи логічний наголос попадає англійське модальне дієслово, вираження модальності може збігатися в обох реченнях:
“Vitrenko is unlikely to be willing to dissolve her mighty charisma in any “bloc type” alliance” (The Ukrainian, p.18). - “Вітренко навряд чи буде “розчиняти” свою досить могутню політичну харизму в якомусь об’єднанні “блокового типу” (The Ukrainian, p.18).
Це саме модальне значення впевненості може виражатися в українській мові за допомогою модального прислівника певне/напевне та часток ж, таки:
“This is sure to be the basis of her electoral campaign” (The Ukrainian, p.18). - “Напевне на цій основі будуватиметься її кампанія” (The Ukrainian, p.18).
Значення здивування чи припущення, що виражається в англійській мові за допомогою просодичних засобів, передаються в українській мові за допомогою часток та передачі інтонації та ноголосу:
“How has the nation or its people changed during this period? ” (The Ukrainian, p.10). - “Як все ж таки запам’ятали той час люди, що змінилося для них за часи незалежності? ” (The Ukrainian, p.10).
Зазначимо, що інтонація як засіб вираження модальності з чисто фонетичного феномена перетворюється у феномен фонетико-граматичний, тому що він виконує і граматичну функцію.
Текстова модальність, відображаючи найбільш загальні та суттєві ознаки тексту, а саме ставлення того, хто говорить чи пише до дійсності, може проявлятись на поверхню лексичними засобами. Композити, займаючи проміжне місце між простими словами, похідними одиницями, абревіатурами та ідіомами, вважаються одним із найбільш перспективних способів експлікації.