Зміст
Вступ
Розділ 1. Модальність як функціонально-семантична категорія
1.1 Концептуальні підходи до визначення поняття модальності у лінгвістиці
1.2 Емотивність як підкатегорія модальності
1.3 Класифікації видів модальності
1.4 Класифікації засобів вираження модальності
Розділ 2. Стилі мовлення та їхні жанри
2.1 Визначення поняття "функціональний стиль" та функціонально-стильові типи текстів
2.2 Визначення функціонально-стильових типів текстів
2.3 Особливості перекладу різноманітних функціонально-стильових типів текстів
Розділ 3. Засоби вираження модальності при перекладі текстів різних жанрів з англійської мови на українську
3.1 Фонетичні засоби вираження модальності
3.2 Лексичні засоби вираження модальності
3.3 Лексико-граматичне вираження модальності за допомогою модальних дієслів
3.4 Лексико-граматичне вираження модальності за допомогою модальних дієслів, що не завжди мають еквіваленти в українській мові
Висновки
Summary
Додатки
У сучасній мовознавчій науці та в перекладознавстві спостерігається підвищений інтерес до категорії модальності в її багатофункціональних виявах. Модальні відношення і засоби їх реалізації все частіше привертають увагу лінгвістів і стають об’єктом вивчення на формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному, комунікативно-функціональному та текстовому рівнях.
Ґрунтовні дослідження категорії модальності репрезентовано працями В.В. Виноградова (1972), Н.Ю. Шведової (1980), Г.О. Золотової (1973), В.Г. Гака (1972), Н.А. Золототрубової (1975), Н.Д. Зайченко (1989). Інноваційні підходи в дослідженні цієї категорії спостерігаємо в роботах І.Р. Вихованця (1993), А.П. Грищенка (1997), Н.В. Гуйванюк (1997), Г.П. Немця (1999), Б.Є. Арама (1995), Є.А. Попова (2000) та ін. Проте явище модальності залишається об'єктом дослідження багатьох лінгвістів і воно завжди є актуальним. Адже важко передати будь-які мовні засоби без вираження модальності в них.
В даній роботі досліджуються засоби вираження модальності, які мають дуже важливе значення при їх застосуванні, адже неможливо створити текст перекладу, не знаючи як правильно його оформити. Більш того, досліджуються засоби вираження модальності у творах різних жанрів, що значно розширює діапазон їх використання, а отже і зумовлює особливість їх застосування.
Що стосується актуальності даного дослідження, то вона пов’язана з поширеним вживанням модальних дієслів та інших засобів вираження модальності як явищ в сучасній англійській мові, зі змінами, які мають місце в американській граматиці англійської мови, які в кінцевому результаті можуть стати причиною до спонукання небажаних змін в класичній британській граматиці, важливістю знань засобів вираження модальності, їх значень та порядок застосування, а також з необхідністю наукового підходу до вивчення модальності.
Об'єктом дослідження є модальність як функціонально-семантична категорія
Предметом дослідження є особливості засобів вираження модальності при перекладі з англійської мови на українську в текстах різних жанрів.
Мета роботи - дослідити засоби вираження модальності в текстах різних жанрів при перекладі з англійської мови на українську.
Для досягнення поставленої мети були поставлені наступні завдання: уточнити поняття модальності; встановити роль модальності в перекладі текстів різних жанрів; навести класифікації засобів вираження модальності; виявити особливості використання засобів вираження модальності в англійській мові в текстах різних жанрів та їх перекладу з англійської мови на українську.
Методи дослідження:
1) теоретичні,
2) емпіричні: синхронне й порівняльне дослідження засобів вираження модальних значень в англійській та українській мовах; кількісний та якісний аналіз, застосування процедур дистрибутивного, трансформаційного, контекстуального і компонентного аналізу.
Матеріалом дослідження послугували тексти різних жанрів (художня література, тексти офіційно-ділового стилю, суспільно-інформативні тексти та технічні тексти).
Теоретичне значення одержаних результатів зумовлене тим, що в даній роботі систематизовано поняття модальності та її значення у перекладацькому процесі.
Практичне значущість одержаних результатів полягає у можливості їх використання при подальших дослідженнях у сфері порівняльної лінгвістики, у зіставній граматиці та лексикології.
Будь-яке лінгвістичне явище в перекладі набуває особливих рис, на які обов'язково необхідно звертати увагу, щоб максимально правильно передати те, що хотів сказати автор тексту-оригіналу.
Модальність розглядається як функціонально-семантична категорія, мовна універсалія, що проявляється в основних категоріях мови. Ця мовна категорія виступає важливим елементом комунікації, виражаючи відношення того, хто говорить до висловлювання, і є невід’ємною властивістю тексту, що вміщує відношення автора до дійсності, є основною складовою прагматичного компоненту тексту; одне з основних властивостей психіки і здатність протиставити „Я” - „не Я" у рамках висловлювання.
За допомогою модальності ми можемо виражати свої думки вільно, експресивно, адже не можливо передати необхідну інформацію без демонстрування нашого ставлення до того, що ми повідомляємо. Тому модальність відіграє важливу роль в текстах будь-якого стилю, будь-якого жанру.
Явище модальності надзвичайно складне та багатоаспектне. Як зазначає Я.І. Рецкер, “немає в англійській мові іншої лексико-граматичної категорії, котра представляла би більше складностей в процесі перекладу, ніж категорія модальності" [Рецкер 2006: 170]. Саме тому ця проблема є предметом суперечок у лінгвістиці, а отже належить до “вічних" питань мовознавчих студій, адже ще й досі не існує єдиного погляду на природу цієї категорії.
Так, за визначенням В.Н. Ярцевої, “модальність (від сер. -лат. modalis - модальний; лат. Modus - міра, спосіб) - функціонально-семантична категорія, що виражає різноманітні види відносин ставлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації того, що повідомляється” [Ярцева 1990: 303].О. О. Селіванова визначає категорію модальності як “репрезентацію різних емотивно-оцінних сигналів, змодельованих авторською свідомістю; реальністю/ірреальністю імітованої референції, яка відіграє суттєву роль в актуалізації змістовно-континуальної організації тексту” [Селіванова 2000: 10].
За визначенням Поутсма, “модальність - це особова форма дієслова, дієслівне словосполучення або модальний прислівник, за допомогою котрих той, що говорить виражає свою точку зору на степінь виконання дії чи стану, позначеного присудком" [Рецкер 2006: 170]. З іншого боку, Шарль Баллі стверджує: “Модальність - це душа речення. Немає висловлювань без модальності" [Баллі 1955: 44]. Цю думку розділяє також видатний академік В.В. Виноградов [Виноградов, 1950] та О.А. Бунь [Бунь, 2000].
Отже, не дивлячись на різноманіття визначень категорії модальності лінгвістами, можна прийти до загального висновку: модальність - це відношення автора слів до навколишнього середовища, як негативне, так і позитивне.
Займаючись вивченням текстової модальності як категорії, дослідник-лінгвіст О.О. Селіванова вважає, що дана категорія включає підкатегорію емотивності - одну з базових властивостей художнього тексту, яка співвідноситься з предметованими в ньому емоціогенними знаннями і актуалізуються за допомогою активованих текстових компонентів, що втілюють авторські емоційні інтенції, та моделюючи можливі емоції адресата зв’язані з сприйняттям та інтерпретацією текстової модальності [Селіванова 1997: 56].
Категорію емотивності в художньому тексті потрібно розглядати з трьох антропоцентричних позицій: автора, читача та персонажів. Емотивність знаходиться у взаємозв’язку з вибором номінативних засобів у тексті. Ім’я персонажу актуалізує і авторську модальність, і прагматичну направленість тексту на читацьку співучасть [Селіванова 2000: 200].
Лінгвіст-дослідник O.H. Журавльова розглядає текстову модальність як екстралінгвістичну категорію, що може не мати прямої експлікації у поверхневі структури тексту, але завжди присутня в глибинній і сприяє розкриттю суті тексту [Гладьо 2000: 81]. Вона виявляє себе в таких основних аспектах:
відображення реальності/ірреальності створюваного текстового світу;
емотивно-оцінне відношення автора до персонажів;
емотивно-оцінне відношення персонажів один до одного.
Емотивність є різновидом суб’єктивної модальності й має пряме відношення до створенні експресивності. Експресивна одиниця мови не завжди несе емотивне навантаження, мовна експресія передає дещо інше. Проте емотивно маркована одиниця невіддільна від експресивності.
Ставлення того, хто говорить чи пише, до дійсності постає як основна ознака модальності, властивої будь-якому висловлюванню. Оскільки воно може бути виражене різними засобами (формально-граматичними, лексичними, фразеологічними, синтаксичними, інтонаційними, композиційними, стилістичними), модальність виявляється категорією, властивою мові у дії, тобто мовленню, і тому є самою суттю комунікативного процесу. Проте сучасні англійські лінгвісти взагалі не дають визначення цієї категорії, розглядаючи її як дане, і обмежуються вказівкою на її різновиди: умовна, дійсна, алетична, деонтична, епістемічна [Тураєва 1999: 40].
“Дослідження категорії модальності ускладнюється багатозначністю або навіть омонімічністю терміну”, - вважає О.П. Воробйова [Воробйова, 1989]. Модальність - явище багатоаспектне, і тому в лінгвістичній літературі висловлюються різноманітні думки з приводу сутності даного феномена. Проте Є.І. Бєляєва зазначає, що різноманітні визначення модальності не виключають, а доповнюють один одного, відображаючи складність, багатоплановість самого поняття “модальність” [Бєляєва 1988: 13].