Наш здоровий глузд підказує нам, що самі заговорити на давній мові діти не могли, але для гостей хана Акбара це не було так очевидно. Те, що діти не заговорили жодною мовою, було для них великим потрясінням.
Було ще не мало спроб повторити експерименти такого роду. Наприклад, А.Сеннерт розповідає: «Один Цар наказав відділити тридцять немовлят і виховувати їх особливо; згодом від них не можна було почути нічого, крім незрозумілих і погано вимовлених слів».
Найбільший сумнів викликає вдалий експеримент короля Джеймса IV. Якби діти заговорили чистою давньоєврейською мовою або якоюсь іншою, це було б не меншим потрясінням ніж те, що було при дворі хана Акбара. Адже зрозуміло, що це не можливо. До речі, саме невдача деяких експериментів говорить про те, що вони можливо насправді проводилися; інакше діти заговорили б усіма можливими мовами, які на той час вважалися найдавнішими.
Божественні етимології
У стародавніх греків вважалося, що мова як здатність говорити мала творця. Піфагорейці запозичили у мудреців Сходу уявлення про ономатотета, ім’ядателя, - героя або бога, який подарував людям слова. У греків цю роль виконав Гермес – вісник богів.
Уявлення про мову як про щось віддалене від фізіології та зовнішнього світу поступово утверджувалося у духовній культурі. Царство слів та інтонацій стає об’єктом уваги софістів – вчителів, що за плату навчали риториці та мистецтву суперечки. Протагор (що прославився своїм тезисом «Людина є мірою усіх речей») багато говорив про правильність слів, обговорював граматичні помилки, яких припустився, на його думку, Гомер. Протагор був впевнений, що мова повинна бути логічною, інакше її потрібно і можна змінити. Тому він відкрив у грецькій мові три роди – чоловічий, жіночий і речовий, класифікував типи речень.
Софіст Продік показує, що слова, що мають на перший погляд однакові значення, насправді відрізняються. Він заперечував існування синонімів. Адже якщо синоніми існують, тоді у предмета від природи виявляється декілька назв. Але це не можливо, адже існує лише одна, «справжня» назва.
Концепція Платона твердила, що мова створена ономатотетами – богами або наймудрішими з людей. Ономатотети проникали у суть речей і давали їм назви у відповідності з їх природою. Мова, звичайно, змінюється, уже починаючи з часів Гомера. Але змінюється вона тому, що нею користуються люди не такі мудрі, як першостворювачі. Аналізуючи слова можна знайти у них замисел творців і це дасть пізнання істинної природи того, що позначене словом. Для цього потрібно знайти по нинішнім, похідним словам ті, перші. Таким чином, Платон теоретично обґрунтував процедуру пошуку етимологій – «істинних слів».
Етимологізування, засноване на міфологічних уявленнях, було дуже поширене у давньому світі. Ним займалися шумери, давні єгиптяни, давні греки. Вважалося, що «перша» мова постане не у вигляді системи, а як набір слів. Розуміння важливості організації слів, граматики прийде пізніше.
Сократ у діалозі Платона «Кратил» говорить: «Я вважаю, що перші з людей, що населяли Елладу, шанували лише тих богів, яких і зараз шанують багато варварів: Сонце, Місяць, Землю, Зорі, Небо. А оскільки вони бачили, що це постійно біжить, створюючи коло обіг, то через цю природу бігу (thein) їм дали назву богів (theoi). Назва «чоловік» означає що, тоді як усі тварини не спостерігають того, що бачать, не порівнюють (anathrein), людина (чоловік), як тільки щось побачить (зловить очима), одразу починає приглядатися, роздумувати над побаченим. Тому вона одна з усіх тварин правильно називається «людиною» (anthropos), адже вона якби «очеловець» того, що бачить». В інших випадках Сократ виходить з того, що встановлювач слів так підбирав звучання, щоб воно зовні відповідало предмету: «Звуком і він скористався для усього тонкого, що могло б проходити через речі. Тому «йти» (ienai) і «кинутися» (iesthai) він зобразив за допомогою йот. Також за допомогою звуків ph, ps, s i dz (це так би мовити «звуки, що дихають») він, надаючи речам назви, використовував схожі їх властивості. Наприклад, він позначив «студене» (psychron), «шипуче» (dseon), «тряску» (seisthai) і взагалі будь-яке потрясіння».
Пошуком етимологій у давньому світі особливо захоплювалися стоїки. Вони розробили детальну класифікацію різних методів переходу від похідних слів до першостворених. Колискою слів називали стоїки «відповідність відчуття речі з відчуттям звуку». Августин наводить такий приклад: «mel (мед) – як солодко діє на смак сама річ, так і назвою вона м’яко діє на слух…»
У Новий час вчені намагалися шляхом зіставлення різномовних слів дійти до мови, яка дісталася у спадок від Адама. Вважалося, що саме ця мова змішалася у часи Вавилонського стовпотворіння, а сучасні мови зберегли деякі її риси.
Мова Адама
З античності і практично до середини XVIII ст. панувала теорія божественного виникнення мови. Вона являє собою повернення до міфологічної версії виникнення мови, поданої у Старому Завіті. Обговорюються дві біблейські легенди.
1. «19. Господь Бог створив із землі усіх тварин польових і усіх птахів небесних, а привів їх до людини, щоб побачити, як вона назве їх, і щоб, як назве людина усяку душу живу, така і назва буде дана їй. 20. І дала людина назви усім скотинам і птахам небесним і звірям польовим…»
2. «На усій землі була одна мова і одна говірка…4. І сказали вони: побудуємо собі місто і вежу, висотою до небес; і зробимо собі ім’я, перш ніж розсіємося по землі. 5. І зійшов Господь подивитися місто і вежу, яку будували сини людські. 6. І сказав Господь: ось, один народ, і одна в усіх мова; і ось що почали вони робити і не відстануть вони від того, що задумали робити. 7. Зійдемо ж та й змішаємо там мову їх, так щоб один не розумів мови іншого. 8. І розсіяв їх Господь звідти по усій землі; і припинили вони будувати місто і вежу. 9. Дано йому назву: Вавилон, бо там змішав Господь мову усієї землі і звідти розсіяв їх Господь по усій землі».
Ці тексти, особливо перший, розумілися дуже широко. Уже Єфрем Сирин в ІІІ ст. писав, що Адам за одну годину придумав тисячу імен, які і зіставили перший словник давньоєврейської мови. У тому, що першою мовою людства була давньоєврейська, ніхто не сумнівався на протязі більш ніж тисячі років. Великий Данте казав, що першим словом, яке промовив Адам, було давньоєврейське EL – «Бог».
Данте і не сумнівався, що Адам був створений із здатністю говорити. Це найпростіший варіант теорії божественного походження мови. Адам був створений, уже вміючи говорити давньоєврейською мовою, а від нього цій мові навчилися Єва та їх діти, потім діти їх дітей і т.д. Під час будівництва Вавилонської вежі Бог «змішав» саме цю мову. Люди при цьому були змушені розсіятися по різним частинам світу і наслідком цього стало існування великої різноманітності мов, які люди поступово створили, по мірі того як виникала необхідність. Так уявляв собі виникнення мови англійський філософ Т.Гоббс.
Англійський лікар і філософ-матеріаліст Д. Гартлі уявляв собі, що до потопу люди обходилися тією мовою, яку дав Адаму бог, і лише після гріхопадіння додалася деяка кількість слів. А після Вавилонського стовпотворіння, «по-перше, перші односкладні слова мови, що існувала до потопу, були включені до складу кожної нової мови. По-друге, так як ці слова включали лише невелику кількість із зрозумілих звуків, на які здатний людський голос, деяким сім’ям було навіяно створення нових артикуляцій: деяким – один комплекс, деяким – інший. По-третє, кожна сім’я отримала новий запас слів, що частково складався зі старих, частково з нових артикуляцій; і цей новий запас слів значно переважав за кількістю та різноманітністю слів. По-четверте, нова, відмінна від старої етимологія і синтаксис були також повідомлені кожній сім’ї. По-п’яте, було дано стільки мов, скільки було голів сімей, що згадані у книзі Буття».
Якщо переписати картину Гартлі на науковий лад, забравши з неї Бога, вона перетвориться на картину природного походження мови. У людей були прості односкладні слова; розсіюючись по світу, вони ці слова зберегли; потім потроху додали до них спочатку нові звуки (кожна група людей свої), потім нові слова і поступово розвивали більш підходящі способи сполучення слів у речення. Але тоді незрозуміло, навіщо люди додавали звуки, які це були звуки, на основі яких здатностей, що їх на це штовхало, коли з’явилися речення, якого типу і т.д.
Що стосується давньоєврейської як першої мови, з’явилися розбіжності та сумніви. Почали вказувати на інші мови, зберігаючи віру у Старий Завіт. Доводили, що першою мовою була готська, німецька, баскська, арабська, голландська, китайська. Один шведський письменник заявив, що в Едемі перша сім’я говорила датською мовою, Змій – французькою, а Саваоф – шведською. Поліглот та філософ Лейбніц дійшов висновку, що сучасні йому мови недосконалі, тоді як мова першої людини повинна була божественно відповідати своєму значенню. Ознака досконалості мови для Лейбніца – ступінь збереження у ньому кореневих слів тієї мови, яка була змішана у результаті Вавилонського стовпотворіння. Але жодна з реально існуючих або історично зафіксованих мов не може вважатися Адамовою мовою.
Висновок
Сперечаючись про походження мови, Паризьке лінгвістичне товариство вилучило це питання з кола тих, якими займається мовознавство. А американський мовознавець Е.Сепір вважав, що теорія походження мови не становить справжнього інтересу для лінгвістичної науки. Це є доказом того, що ніхто досі точно не знає, як же все таки виникла мова. Як вже зазначалося, кожна з гіпотез є по-своєму цікавою, але жодна з них не досконала. Кожна має свої недоліки і не рідко ще більше заплутує. У цьому рефераті я описала уявлення тих людей, які ще не знали про жодну з теорій. Вони пояснювали виникнення мови так, як вони це розуміли, ставили різні експерименти, зверталися до божественного пояснення, до Біблії. Слід зазначити, що сучасні мовознавці не можуть повністю відмовитися від гіпотез такого типу, адже їх спростування без повного обґрунтування не можливе. А обґрунтувати їх ніхто не може. Як на мене, походження людини та походження мови - це чи не єдине явище, яке досі охоплене міфами. Як пишуть автори «Введения в языкознание» О.М. Камчатнов і Н.А. Ніколіна, «так Бог створив наш світ, а чому Він його створив таким, а не інакшим, залишається великою божественною тайною, недоступною людському розуму».