· Зайвого гумору, іронії, дошкульності, критиканства;
· Незрозумілих абревіатур і скорочень без їхнього пояснення; недоцільно використовувати абревіатури і скорочення в заголовках, рубриках;
· Мовних штампів. Без спеціальної термінології неможлива жодна наукова праця, але варто простежити за точністю у передачі думки. Не втрачайте почуття міри, не пишіть довгі складні речення з заплутаними конструкціями, з використанням наукоподібних слів, псевдонаукового стилю (часто саме такі претензійні та малозрозумілі слова використовуються неправильно, затуманюють смисл, знижують якість дослідження);
· Надмірного використання дужок (зловживання ними означає, що дослідник працює „неритмічно”, зайвий раз нагадує про подробиці й уточнення другорядного значення), знижується ясність;
· Чоловічого „шовінізму” у мові, зокрема науковій (неточність знання і зловживання чоловічим родом при з’ясуванні, хто „автор(ка)” чи „дослідник(ця)”, „він” чи „вона”; слід перевіряти ініціали авторів досліджень, на які доводиться покликатися);
· Наказовості, повчальності. Надмірне чи несуттєве вживання „повинно, має, мусить, необхідно і т.д.” часто надають тексту зобов’язуючого відтінку;
· Тавтології: стежити за тим, аби одне й те ж слово (навіть поняття) не повторювалося надто часто. Використовуйте синоніми, зазирайте у словники.
· Побажання. Ще раз перевірте себе:
· Як правило, написання роботи починається із чернетки (чорнового рукопису), коли вимальовується основна композиція дослідження, здійснюється опис, аналіз та узагальнення матеріалу. Найчастіше вступ дається найважче і пишеться наприкінці (для дисертації, монографії, доповіді).
· Редакторський хист знадобиться і при читанні власної роботи, щоб критично оцінити написане, перевірити концепцію, підсилити обґрунтованість висновків, скоротити другорядний матеріал, простежити логічні зв’язки між окремими частинами, визначити доцільність уведення таблиць, малюнків, додатків тощо.
· Завжди перечитуйте і вичитуйте свою роботу. Не покладайтеся на „розум” комп’ютера, не зловживайте „електронним перекладом” – часто саме тут закрадається плутанина, неточність, некваліфікованість. На кожній сторінці може бути не більше двох виправлень! (акуратно – чорним чорнилом, шляхом вклеювання окремих знаків чи слів, з використанням коректора чи інших засобів правки надрукованого тексту).
· Не поспішайте здавати роботу одразу, щойно з принтера. Відкладіть свою працю на якийсь час (краще на добу), щоб свіжим оком її переглянути й оцінити, внести правки, усунути прорахунки. Те, що вчора здавалося досконалим, завтра сприйматиметься з застереженнями.
· Завжди залишайте у себе другий примірник роботи (а також електронний варіант).
Основні жанри наукових досліджень
Конспект
Реферат, реферативний огляд
Анотація (до статей, авторефератів, монографій, інших видань)
Резюме
Тези
Повідомлення й доповіді
Курсова (навчально-дослідна робота), дипломна (дипломний проект), магістерська роботи (дисертація)
Аналітична записка, науковий звіт
Наукова стаття
Наукова монографія
Навчально-методичні видання: підручники, посібники, навчально-методичні збірники, вказівки, матеріали, хрестоматії тощо.
Дисертації (кандидатська і докторська), автореферат (до 1-2 др. арк.), анотація до автореферату.
Рецензія, відгук
Конспект (від лат. conspectus – огляд) – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо, тобто скорочений запис певної інформації. Тут знаходять відображення основні положення тексту, які при необхідності доповнюються, аргументуються, ілюструються яскравими прикладами тощо.
Конспект при потребі буває коротким або детальним. Можна зберегти без змін авторські конструкції, цитати. В іншому випадку використовується переказ, інші формулювання, для швидкості та зручності в конспекті можуть подаватися скорочені слова, абревіатури.
При прочитанні та прослуховуванні тексту (промови, доповіді, виступу) для конспектування звертається увага на опорні (ключові) слова, ті інформаційні центри, що несуть найбільше смислове навантаження (так звані „вузлики на пам’ять”). Вибір ключових моментів залежить від мети та завдань конспектування, власних знань у цій галузі, особистих зацікавлень, можливостей пам’яті тощо.
Для конспектування, як і реферування, використовуються такі способи викладу матеріалу: опис,оповідь,міркування.
За своїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту.
Анотування – процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого – отримання узагальненої характеристики документу, що розкриває логічну структуру та найсуттєвіший зміст. Анотації використовуються для короткої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.
Як і при реферуванні, тут відбувається фізичне скорочення первинного документу при збереженні його основного смислового змісту. Насамперед важливо подати коротку узагальнюючу характеристику анотованого тексту з погляду його призначення, змісту, виду, форми та інших особливостей.
Таким чином, анотації виконують дві основні функції:
- сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає можливість встановити основний його зміст і призначення, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту праці);
- пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових, зокрема, автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів).
За функціональним призначенням анотації бувають довідкові та рекомендаційні. Основна відмінність полягає у відсутності чи наявності оцінки документу.
Довідкова анотація уточнює нечіткість (неконкретність) заголовку і повідомляє з довідковою метою відомості про автора, зміст, жанр та інші особливості документу, що відсутні в бібліографічному описі.
Рекомендаційна анотація покликана активно пропагувати документи, зацікавлювати, притягувати увагу, переконувати в необхідності прочитання документу. Тому в рекомендаційних анотаціях присутні дидактична спрямованість, педагогічні рекомендації, методичні поради тощо. Такі анотації пишуться живою і зрозумілою мовою, за обсягом вони ширші, аніж довідкові анотації.
За способом характеристики первинного документу анотації бувають загальні та аналітичні (або спеціалізовані).
Загальна анотація характеризує документ загалом і подається, як правило, на документи, зміст яких стосується передусім теми бібліографічного покажчика (або його розділу). Загальні анотації використовуються також при підготовці універсальних бібліографічних посібників.
Аналітична анотація розкриває лише частину змісту документу. Її використання доцільне тоді, коли документ лише частково стосується теми бібліографічного посібника. Аналітична анотація може подавати тільки окремий аспект змісту документу або ж виділяти якусь його окрему частину (розділ, параграф, статтю).
За кількістю документів, що анотуються, розрізняють анотації монографічні та зведені (групові). Монографічна анотація складається на один документ. Групова анотація об’єднує кілька близьких за змістом (чи за якоюсь іншою ознакою, напр., жанром) документів, що дозволяють показати в них загальне й особливе. Групова анотація може подавати характеристику кількох творів одного або різних авторів, одного виду документів чи одного жанру. До групових також належать анотації на один документ, якщо в них подані дані про інші джерела, так чи інакше пов’язані з документом, що анотується.