Систематична праця над втіленням цього проекту триває з 1965 року, коли на II Міжнародному конгресі із загальної діалектології у Марбурзі директор Інституту італійської мови і літератури в Утрехті професор Маріо Алінеі запропонував конкретний план створення атласу. Через рік було утворено комітет, до складу якого увійшли представники майже всіх європейських держав. До 1982 року комітет очолював директор Інституту діалектології і ономастики у місті Неймегені (Нідерланди) професор А. Вейнен, з 1982 року головою комітету й редколегії атласу є згаданий вище професор М. Алінеі. Радянські лінгвісти підключилися до роботи над атласом 1975 року. При Відділенні мови і літератури АН СРСР створено Радянську комісію «Лінгвістичного атласу Європи», яка організовує й координує роботу радянських учених різних республік Радянського Союзу. Загальне керівництво роботою здійснює редколегія і її секретаріат, який знаходиться в Нідерландах у місті Неймегені.
На Україні дослідження за цією програмою зосереджені в секторі діалектології і ономастики Інституту мовознавства імені О. О. Потебні АН УРСР. Працівники сектора аналізують і відповідним чином систематизують зібраний у польових умовах матеріал відповідей у вигляді списку так званих узагальнених форм-еталонів, у які об'єднуються лексеми з однаковою етимологією, морфемною і словотворчою будовою, здебільшого незалежно від їхньої конкретної звукової оболонки. Кожна з таких форм-еталонів супроводжується відповідними кодовими позначеннями, що дає можливість всі наступні операції здійснювати автоматично з допомогою комп'ютерів. Підготовлені національними комісіями матеріали опрацьовуються далі у 8 департаментах, на які поділено всі мови європейського континенту (романський, центральногерманський, північногерманський, балто-слов'янський, угро-фінський, тюрксько-монгольський тощо). Українські матеріали опрацьовуються в балто-слов'янському департаменті, де вони уніфікуються, типологізуються, «стикуються» так би мовити з відповідними матеріалами всіх інших слов'янських і балтійських мов, виявляються назви спільні за походженням, структурною будовою, однакові за принципами й способами номінації тощо. Результати кожного з підготовчих етапів опрацювання матеріалу санкціонуються спеціалістами з конкретних мов, які відповідають за наукову інтерпретацію явищ їхньої мови в атласі. Найвідповідальнішу й найскладнішу роботу виконує, зрозуміло, автор карти, до якого поступають матеріали з усіх департаментів і який повинен зіставити й осмислити грандіозний матеріал усіх європейських мов з погляду його генези, типології мотиваційних ознак, тобто ознак, покладених в основу назви, формальної структури, належним чином його ієрархізувати за певними параметрами, дібрати відповідні графічні символи, укласти легенду карти, викласти її концепцію й написати до неї коментар. Сам процес рисування карти виконує комп'ютер у Марбурзькому діалектологічному центрі. Підключений до комп'ютера плотер рисує карту, на якій біля 3500 знаків, протягом 17 хвилин, пишучи одночасно номери населених пунктів. Програму для комп'ютера, тобто переведення всієї згаданої вище лінгвістичної інформації на мову цифр, укладають два програмісти за три години.
Майже двадцятирічна робота над ЛАЄ величезного міжнародного колективу лінгвістів (у збиранні й підготовці матеріалів до нього взяли участь біля 300 діактологів з різних наукових установ європейських країн) увінчалася, завдяки чіткій організації редколегією всіх етапів роботи і фінансовій підтримці ЮНЕСКО, виходом у 1983 році першого випуску атласу. З 19 вміщених до першого випуску карт 14 карт є так званими ономасіологічними. На них з допомогою системи графічних символів, різна конфігурація яких передає багатопланові структурні й генетично-етимологічк; зв'язки картографованих об'єктів між собою, відтворено лексичне розмаїття європейських мов для позначення таких понять, як сонце, місяць, туман, хмара, вітер, райдуга, град, сніг, калюжа, ставок, озеро, море, річка. Атлас належить до категорії інтерпрета-ційних з досить високим ступенем узагальнення картографованого матеріалу. Це значить, що на його картах представлено не «сирий» номінацій-ний матеріал (подати на карті всі конкретні назви, яких тисячі в діалектах європейських мов, не тільки що не реально, але й не доцільно — важливо виявити певні загальні закономірності як самої номінації, так і характеру їхньої територіальної поширеності), а встановлені в результаті його попереднього аналізу певні узагальнені на основі етимологічної спорідненості номінативні категорії.
Важливим методичним нововведенням цієї праці є спроба вперше в світовій лінгвогеографії зробити так звані мотиваційні карти, відобразити, як казав ще О. Потебня, «внутрішню форму» слова, тобто ту характерну, специфічну особливість предмету реальної дійсності чи поняття, яка кладеться під час акту номінації в основу його назви і виражається спеціальними лексичними засобами. На п'яти таких мотиваційних картах простежується спільне й відмінне у «внутрішній формі» назв для райдуги і польового коника. Наприклад, серед назв коника найбільш поширеними є назви, що пов'язані з такою характерною його властивістю, як стрибання. Лексеми, якими виражається ця властивість, діляться, в свою чергу, на групи: 1) назви, утворені від кореня «скакати» (порівняймо українські скакун, скак, скачок); 2) назви від кореня «стрибати» (порівняймо стрибунець); 3) назви, утворені від назв тварин, яким характерне стрибання (коник, кобилиця, козел, баран). Особливу групу назв становлять далі назви, мотивація яких пов'язана з властивістю «видавати певний звук». Це, зокрема, назви з коренем «цикати», «цвіркати» або назви, утворені від назви людини, що займається «галасливою» роботою, наприклад, коваль. Усього таких груп лексики за мотиваційними ознаками автори карти виділили сорок. Виявлено, що збіги «внутрішньої форми» слів у різних європейських діалектах підлягають також певним закономірностям і щодо територіального поширення. Лінгвогеографічне зіставлення способів мотивації, що стає новим, своєрідним розділом компаративної (порівняльної) семасіології, може не тільки сприяти розширенню й поглибленню наших уявлень про процес номінації, але й дати цінні свідчення про сліди минулих духовних культур, допомогти в реконструкції не однієї втраченої ланки духовної культури європейських народів у доісторичні часи, простежити розвиток людського мислення в європейському культурному ареалі, з'ясувати його контакти в глибокій давнині з цивілізаціями інших ареалів. Основна частина тексту атласу друкується французькою мовою, коментарі друкуються часто англійською й німецькою мовами, картографовані реалії позначаються також російською мовою.
Перші випуски атласу будуть лексичними. Зараз у всіх європейських країнах розпочато польове експедиційне обстеження говірок за другим, основним питальником «Лінгвістичного атласу Європи», що містить, крім лексичних питань, також питання, мета яких одержати інформацію про репертуар граматичних категорій і моделей фонетичних та граматичних структур у всіх мовах Європи.
Якщо робота продовжуватиметься і далі так успішно і її у близькому майбутньому буде завершено, то це відкриває можливість створення в перспективі й інтерконтинентальних атласів, а в кінцевому наслідку й глобального лінгвістичного атласу всіх мов земної кулі.
На закінчення хочеться підкреслити ще й те, що, крім чисто наукового і великого культурно-історичного значення, «Лінгвістичний атлас Європи» має також важливе політичне значення. Картографування в атласі на території європейської частини Радянського Союзу величезної кількості живих діалектів різних мов допоможе спростувати помилкові уявлення про розвиток мов.