Практична значимість роботи полягає в тому, що проведені в ній дослідження та отримані результати можуть бути використані при підготовці лекційних курсів та семінарських занять з теоретичної граматики, а також спецкурсів щодо прагматичного аспекту граматичних явищ у німецькій мові.
Робота складається з трьох розділів. Перший розділ присвячений розгляду прагматики як наукової дисципліни лінгвістичного циклу, а також вивченню понять "текст" та "дискурс" і виявленню різниці між ними; другий і третій розділи є послідовною розробкою прагматичного аспекту складних речень з конекторами da, weil, dennна матеріалі дискурсів різних функціональних стилів. Грутуючись на одержаних результати про вживаність досліджуваних конекторів, їх емфатичній силі, прагматичних значеннях, ми встановили статус складних речень з даними конекторами дискурсі як прагматизованій формі тексту. Ми дослідили модифікації каузальності та можливості прагматичної корекції у досліджуваних таксисах, запропонували нову типологію даних речень, а саме: комунікативно-прагматичну. На підставі встановлених прагмаепістемічних особливостей складних речень з конекторами da, weil, dennнами були виявлені можливості даних каузальних таксисів як компонентів ментальної граматики. Крім того, були визначені напрямки розвитку тенденції порушення нормативної конструкції у підрядних реченнях з конектором weil. "Висновки" є остаточною авторською концепцію.
РОЗДІЛ 1. ПРАГМАТИКА, ТЕКСТ, ДИСКУРС
1.1 Прагматика в системі лінгвістичних дисциплін
складне речення каузативний конектор граматика
Однією з важливих рис сучасного мовознавства є різноспрямованість досліджень лінгвістів. У ній знаходить висвітлення існування значних розходжень у поглядах на сутність мови, відносну значимість мовних величин і в розумінні завдань мовознавства. Структурна лінгвістика спробувала максимально абстрагуватися від мовленнєвої діяльності, від умов формування і використання одиниць мови, дати опис мови як певної абстрактної схеми. Природним у цих умовах було послаблення інтересу до галузі, в якій мовленнєві параметри актуалізуються, яка є формою їхнього існування, - мовленнєвої діяльності. Хоча структуралізм дозволив зробити деякі цінні відкриття і домогтися видатних наукових досягнень в області лінгвістики, проте безперечною є його однобічність, що викликала природну реакцію - відродження і посилення інтересу до мовленнєвих корелятів мовних одиниць зокрема і до мовленнєвої діяльності взагалі.
Мовленнєва діяльність є одним із центральних елементів життєдіяльності людини, а кожна діяльність пов'язана з деякою метою. Мовленнєва діяльність - не виключення: в її основі лежать певні мотиви, і вона незмінно спрямована на досягнення певних цілей. Як відзначає О.Г. Почепцов, вивчення мови в дії, тобто не як деякого утворення, позбавленого будь-якої функції, а як одного з найважливіших знарядь, що людина використовує у своїй діяльності, є основною ознакою прагматики [1, 3].
Термін "прагматика" (від грец. np'uyfia'справа', 'дія') був введений у науковий ужиток одним із засновників семіотики - загальної теорії знаків - Ч. Моррісом. Він розділив семіотику на семантику - учення про відношення знаків до об'єктів дійсності, синтактику - учення про відносини між знаками, і прагматику - учення про відношення знаків до їх інтерпретаторів, тобто до тих, хто користується знаковими системами. Прагматика, таким чином, вивчає поведінку мовних знаків у реальних процесах вербальної комунікації [цит. за: 2, 42].
Про співвідношення "синтаксис - семантика - прагматика" у вивченні мови говорить і Ф. Кіфер. Опис синтаксичної форми спирається на синтаксичну теорію. що приписує кожному реченню його синтаксичну структуру. Семантична теорія задає значення лексичних одиниць, а також містить семантичні правила, що визначають значення речення, виходячи зі значень лексем і мовної форми. Отримане в такий спосіб значення речення є контекстно-вільним, оскільки воно залежить виключно від якостей, внутрішньо властивих самому цьому реченню як такому. Опис контекстно-залежного значення спирається на прагматичну теорію, що забезпечує виведення значення висловлювання на основі семантики відповідного речення. Такого роду виведення не може бути успішним, якщо воно буде спиратися лише на лінгвістичну інформацію, адже не останню роль відіграють тут і екстралінгвистичні фактори [3, 334]. Якщо прийняти таке розуміння прагматики, то її опис випереджається описом семантики; оскільки, як ми бачили, опис семантики випереджається описом синтаксису, то й прагматика тим самим спирається на синтаксис. Схематично ці співвідношення можна представити наступним чином.
Схема 1.1
Синтаксис : (Форма)
Семантика : (Форма, контекстно-вільне значення)
Прагматика : (Форма, контекстно-вільне значення, контекстно-залежне значення)
Як зазначають Г. Брюннер і Г. Граефен, прагматика - це наукова дисципліна, що вивчає конкретне вживання мови, а також умови цього вживання [4, 10]. У словнику "LinguistischeGrimdbegriffe" прагматика визначається як "наукова дисципліна, що досліджує мову як форму соціальної дії, як інтеракцію між комунікантами в конкретних ситуаціях спілкування" [5, 140]. Вищезазначені дефініції є різними за звучанням, але суть залишається незмінною: прагматика - це наукова дисципліна, що вивчає вживання мови в реальних процесах вербальної комунікації. Вивчення прагматики речень становить важливу область мовних знань, тому що володіння мовою вимагає не тільки уміння будувати речення (мовна компетенція), але й уміння правильно вживати їх в актах мовлення для досягнення необхідного комунікативно-функціонального результату (комунікативна компетенція). Метою опису речення в структурному аспекті є розкриття механізму породження речень, що звісно потребує встановлення їхніх структурних типів. В такому описі системним образом повинні бути відбиті граматичний зміст і особливості побудови речень мови. Опис речення комунікативно-функціональної орієнтованості повинен виявити закономірності співвідношення між комунікативно-функціональним типом речення і завданням спілкування, що вирішується актуалізацією в мовленні речення даного типу. Ці закономірності складають приналежність комунікативної компетенції носіїв мови. Також потрібно встановити прагматично релевантні структурні і семантичні особливості речень.
З вищесказаного випливає, що вивчити прагматичний аспект речення значить вивчити речення в процесі мовної комунікації. Тому відправною точкою в нашому дослідженні повинне стати пояснення сутності цього процесу. Важлива роль об'єктивних факторів у вивченні мови була давно відома лінгвістам. Однак першим ці фактори поставив у центр своєї теорії Людвіг Віттгенштейн, який приходить до думки про необхідність обліку не тільки внутрішньомовного контексту, але і позамовної ситуації, яку утворює система людської діяльності, що включає в себе мову. Так формується концепція значення як вживання. У "Філософських замітках" Л. Віттгенштейн пише: "Під вживанням я розумію те, що перетворює послідовність звуків чи які-небудь знаки взагалі в мову. У тому смислі, в якому вживання є тим, що перетворює дощечку з нанесеними на ній штрихами в лінійку" [цит. за: б, 472]. Пояснюючи і розвиваючи далі свою концепцію, Л. Віттгенштейн порівнює мовну діяльність людини з грою і вводить поняття "мовні ігри". Він наводить опис "примітивної мовної гри", у ході якої слова використовуються як інструкції до дії. При цьому Л. Віттгенштейн підкреслює, що, незважаючи на свою простоту, ця гра може розглядатися як зразок цілісного функціонування певної мови і її правила визначають значення мовних виразів, що беруть участь у ній. За думкою Л. Віттгенштейна, повсякденна мова як ціле розпадається на безліч самостійних, незалежних одна від одної мовних ігор, і питання про те, яке значення має той чи інший вираз, втрачає сенс, якщо при цьому не уточнюється, стосовно якої саме мовної гри задається це питання. Функціоналістська концепція ставить значення виразу в залежність від тієї конкретної діяльності, в яку "вплетене" вживання даного виразу [7, 31]. Облік людської діяльності і її ролі в процесі формування значення мовних виразів являє собою безсумнівну перевагу концепції "пізнього" Віттгенштейна. Отже, дана теорія пропонує розглядати мовну комунікацію як сукупність мовних ігор. Крім Л. Віттгенштейна такої точки зору дотримується Зіґфрід Й. Шмідт [8, 65].
Джон Р. Серль та Джон Л. Остін сприйняли, розвинули і перетворили теорію мовних ігор у теорію мовленнєвих актів (мовна комунікація як сукупність мовленнєвих актів). Згідно з їх точкою зору, не окремі слова чи речення є базисними елементами людської комунікації, а мовленнєві акти. Кожен мовленнєвий акт складається з т. зв. підактів (чи субактів):
а) локутивний акт (вираження звуків мови, вираження синтаксичноорганізованих слів);
б)пропозиціональний акт (пропозиція: щось про щось висловлювати);
в)ілокутивний акт (ілокуція: сказати що-небудь з певним наміром);
г)перлокутивний акт (вплив мовленнєвого акта) [9, 87; 10, 52].
Великий внесок у розвиток даної теорії зробив Г.Г. Почепцов. Основні положення його концепції можна сформулювати наступним чином. Речення, які є засобом реалізації різних мовленнєвих актів, співвідносяться з певною комунікативною інтенцією мовця. Комунікативна інтенція - це властива реченню спрямованість на вирішення певного мовного завдання спілкування. Варто говорити саме про інтенцію (чи комунікативно-інтенціональний зміст речення), оскільки розглянуте явище характеризується тим, що, по-перше, актуалізується воно лише в yмовах мовленнєвого спілкування, по-друге, воно незмінно співвідноситься з певною сутністю, що лежить за межами даного речення. Цією сутністю є мовленнєва чи інша реакція адресата, регулярність зв'язку між якою і реченням певного комунікативно-інтенціонального змісту дозволяє диференціювати речення за комунікативною інтенцією. Одне й те саме речення мовець може вимовляти (писати) з різною метою. У цьому зв'язку прийнято говорити, що подібні реалізації відрізняються одна від одної і локутивною силою. Локутивна сила речення полягає в його когнітивному змісті. Прикладами реалізації лише локутивної сили може бути проголошення речення дитиною заради самого проголошення, оперування реченням учнем у навчальних цілях при роботі над вимовою. У реальному ж спілкуванні реалізація речення нерозривно пов'язана з наданням йому ілокутивної сили. Доречно, правильно, з дотриманням необхідних умов реалізоване речення досягає мети у виді перлокутивного ефекту висловлювання [11, 271]. Основні поняття теорії Г.Г.Почепцова можуть бути використані як критерії для виділення компонентів мовленнєвих актів - субактів, до аналізу яких ми переходимо.