Тепер перейдемо до найбільш прийнятних і обґрунтованих визначень дискурсу. "Дискурс - зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними -прагматичними, соціокультурними й іншими факторами; текст, узятий у аспекті події; мовлення, розглянуте як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і механізмах їхньої свідомості (когнітивних процесах). Дискурс включає паралінгвістичний супровід мови (міміку, жести) і вивчається разом з відповідними формами життя (репортаж, інструктаж, світська бесіда тощо)" [39, 137]. Це визначення дискурсу представляється найбільш детальним з існуючих.
На думку О.С. Кубрякової і О.В. Александрової, дискурс слід розуміти саме як когнітивний процес, пов'язаний з реальним мовотворенням, створенням мовленнєвого витвору, а текст є кінцевим результатом процесу мовленнєвої діяльності, що виливається у визначену закінчену (і зафіксовану) форму. Текст може трактуватися як дискурс тільки тоді, коли він реально сприймається і потрапляє у поточну свідомість сприймаючої його людини [40, 19].
Як указує М.К. Бісімалієва, поняття "дискурс" пов'язане з аналізом мовленнєвого відрізка як процесу з урахуванням учасників цієї події, їхнього знання ситуації спілкування, що склалася; поняття "текст" пов'язане з аналізом мовленнєвого відрізка як продукту, і тут увага звертається головним чином на формальні засоби зв'язку його частин [41, 82].
На наш погляд, дискурс - це прагматизована форма тексту. Таким чином, ми пропонуємо наступні дефініції:
а) текст на мовному, докомунікативному рівні, як абстрактна категорія —»текст;
б)текст на мовленнєвому, комунікативному рівні —» дискурс.
Отже, дискурс - це текст у дії, засіб, що дозволяє здійснювати мовну комунікацію у певному соціальному і предметному контексті.
Дана дефініція розкриває поняття "дискурс" у вузькому розумінні. Крім цього існує повністю правомірне визначення дискурсу у широкому розумінні, представлене в концепції Ю.С. Степанова. Як стверджує цей дослідник, дискурс -це мова в мові, але представлена у вигляді особливої соціальної даності. Дискурс існує насамперед і головним чином у текстах, але таких, за якими стоїть особлива граматика, особливий лексикон, особливі правила слововживання і синтаксису, особлива семантика, - нарешті - особливий світ. У світі будь-якого дискурсу діють свої правила синонімічних замін, свої правила істинності, свій етикет. Це -можливий (альтернативний) світ, у повному розумінні цього логіко-філософського терміна. Кожен дискурс - це один з можливих світів. Фрагменти історії світу, що носять характер закритих систем - це і є аналог дискурсу, те, що описується дискурсом [42, 45]. Тобто існує об'єктивна реальність, що сприймається індивідуумами і переломлюється в їхній свідомості у суб'єктивні світи, втілені в мовній формі. Такий суб'єктивний світ ми називаємо дискурсом у широкому розумінні. У кожної людини своє особливе розуміння, сприйняття об'єктивного світу, свій особливий світогляд, а, значить, кожна людина носій особливого дискурсу. Тобто існує певний простір адресанта і певний простір адресата. Для успішної комунікації необхідне максимальне перехрещення цих сфер або наявність засобів їх співвіднесення.У нашому подальшому дослідженні ми будемо використовувати вузьке розуміння дискурсу. Однак на даному етапі нам представляється необхідним встановити статус причинних відносин і в дискурсі широкого плану.
Причини - це не події, а факти, корелятивні не всьому універсуму мови, а щоразу якому-небудь фрагменту ("підмові"), обмеженому певними логіко-лінгвістичними умовами, - дискурсом. Причини, що є не подіями, а фактами, -констатації - у рамках дискурсу - того, що відбувається у фрагменті світу, який носить характер закритої системи [42, 71]. Як відзначає 3. Вендлер, причини - це факти, а не просто пропозиції1. Відмінність факту і пропозиції полягає в наступному: факти референційно прозорі (тобто ясно, до яких речей і положень справ вони відносяться), тоді як пропозиції референційно непрозорі. Проілюструємо це на прикладі трагедії Софокла. "Едип оженився на Іокастiі "Едип оженився на своїй матері - це дві різні пропозиції, але один факт. Перше речення відноситься до дискурсу Едипа, що описує світ цього персонажу; друге - до дискурсу Софокла (глядача, читача, критика тощо). У дискурсі Едипа друге твердження позбавлене сенсу, вірніше, не є осмисленим [43, 276]. Таким чином, причини мають у дискурсі широкого плану статус не подій, не просто пропозицій, а фактів.
Те, що поняття "дискурс" у вузькому розумінні (далі "дискурс") тісно пов'язане з екстралінгвістичною ситуацією, у рамках якої проходить процес мовної комунікації, зумовлює його взаємодію з поняттям "функціональний стиль"2. Виходячи з цього, варто розрізняти дискурси офіційно-ділового стилю, розмовного стилю, наукового стилю, газетно-публіцистичного стилю, художнього стилю". Тому надалі ми будемо розглядати складне речення з точки зору прагматики як компонент дискурсів різних функціональних стилів.
! Пропозиція - це "твердження, висловлене реченням" [42,69].
- Про такой зв'язок правомірно говорити і у разі широкого розуміння дискурсу, адже різні функціональні стилі являють собою різні засоби пізнання оточуючого світу, що відображають різні типи людського мислення. 3 Термінологія А.П. Ковапя [44, 7].
Розділ 2. ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ КАУЗАЛЬНИХ ТАКСИСІВ З КОНЕКТОРАМИ DA, WEIL, DENN
2.1 Дискурсивний статус каузальних таксисів з конекторами da, weil, denn
К. Кортес встановила прагматичний статус підрядного зв'язку на рівні різних мовленнєвих актів:
а) на рівні акта-вираження субординація означає наступне: закріпити підрядне речення синтаксично, тобто чітко визначити його місце в реченні-матриці (опорній схемі на докомунікативному рівні, що наповнюється лексично на рівні комунікативному);
б) на рівні пропозиціонального акта субординація означає наступне:семантично відмежувати підрядне речення;
в) на рівні ілокутивного акта субординування означає: поєднати два висловлювання з різним ступенем залежності [45, 99].
Таким чином, у першому випадку центральну роль грає місце підрядного речення в синтаксичній структурі складнопідрядного речення; у другому випадку -семантика сполучника; третій випадок необхідно розглянути докладніше.
Зупинимося на цікавлячих нас підрядних реченнях із сполучниками weilі da. Підрядні речення причини із сполучником daвідносяться до розряду т.зв. підрядних речень, що примикають (Neben-an-Sätze), які прагматично виконують допоміжну роль, зокрема da-речення - роль виправдання, аргументації [45, 95].
Підрядні речення причини із сполучником weilвідносяться до розряду т.зв. зв'язаних підрядних речень (gebundeneGliedsätze), які є частиною великого синтаксичного комплексу. У цьому випадку підрядне речення відрізняється значною автономністю по відношенню до головного [45, 88]. А. Бейкер говорить навіть про
4 Конектор - прагматична категорія. Якщо дві або більше одиниці можуть бути поєднані в одне (або декілька) речення (речень), то ці одиниці є поєднуємими. Одиниці, які можуть бути поєднані, будуть називатися конектуючими, а поєднуючий елемент - конектором [33, 165]. Отже, конектор - це мовний елемент, якій поєднує речення одне з одним, встановлює між ними певні відносини і перетворює їх у текст [5, 97], а сполучник може виступати на те, що ці підрядні речення причини, будучи граматично підлеглими, логічно є головними у відповідних складних реченнях [46, 414]. Тому твердження М. Шекера про те, що підрядні речення в дискурсі вводять лише додаткову інформацію [47, 118], слід частково спростувати.
Крім того, саме на прикладі da- і weil-речень можна продемонструвати взаємозв'язок і взаємозумовленість структури, семантики і прагматики у мовленнєвому акті. Справа в тому, що weilмає семантичне значення рематичної причини, тому в структурі складнопідрядного речення підрядні weil-речення, як правило, виступають після головного. Daмає семантичне значення тематичної причини, тому в структурі складнопідрядного речення підрядні da-речення, як правило, виступають перед головним. Однак у дискурсах обидва даних види підрядних речень можуть приймати невластиве їм розташування: так, weil-речення іноді стоять перед головним, а da-речення - після головного; поряд з цим і те. й інше можуть розривати головне речення і виступати в ролі т.зв. міжречень (Zwischensätze). Адресант звертається до такого прийому перестановки у випадку, якщо хоче підкреслити і виділити зміст підрядного речення, нестандартне положення якого привертає до нього особливу увагу адресата, наприклад:
(1) Die Nebenquellen, einige von größerer, andere von geringerer Bedeutung, brauchen hier nicht erwänt zu werden, da sich ihre Verstrickung, Verwicklung, Befaßtheit, Befangenheit, Betroffenheit und Aussage aus dem Bericht selbst ergeben. /H. Böll/
(2) Weil sie zufällig den langen Besen in der Hand hielt, suchte sie mit ihm Gregor von der Tür aus zu kitzeln. /F. Kafka/
Крім того, як вказує А. Кривоносов, розположення причинного підрядного речення з будь-яким конектором після головного речення, яке означає наслідок, частково суперечить логічній структурі причинно-наслідкових відносин, згідно з якою причина завжди передує наслідку. Така перестановка має свою мету: адресант досягає ефекту несподіванки, ефекту посилення причини; він використовує цей прагматичному рівні у якості конектору (сполучник - це частіша мови, яка є поєднувальною ланкою між окремими членами речень або цілими реченнями і вказує на певні відносини між ними [5, 96]).
прийом, якщо хоче показати більшу значимість причини по відношенню до наслідку [48, 108].