Термін (від лат. terminus - границя - межа), слово або сполучення слів, що позначає спеціальне поняття, уживане в науці, техніку, мистецтві. У сучасній логіці слово "термін" часто вживається як загальне ім'я "іменників" мови логіко-математичних вирахувань, що виражають при інтерпретації елементи предметної області. [10; с.36]
Кожне дослідження термінологічної лексики опирається на деяке визначення терміна. З питань визначення терміна, вимог, пропонованих до нього, взаємини загальнонародного слова, терміна й поняття в лінгвістичній літературі існують різні, часто протилежні точки зору. Не вдаючись у докладний аналіз літератури (вона зачіпає не тільки лінгвістичні, але й філософські проблеми номінації в мові, що виходить за рамки нашого дослідження), ми, ґрунтуючись на методологічних принципах ленінської теорії відбиття, спробуємо висловити свою точку зору по цим досить складним питанням.
Специфіка значення слова, його відмінність як категорії мови від поняття як категорії думки проявляється у функціонуванні мови як засобу спілкування. Слово - інструмент, за допомогою якого виробляється поняття як продукт порівняльної й узагальнюючої діяльності людського розуму [3, с. 70].
Зміст терміна розкривається його дефініцією на основі виділення необхідних і достатніх ознак поняття. Зміст слова розкривається через його лексичне значення, що не припускає логічного виділення ознак поняття; у слові в порівнянні з терміном менш певний обсяг поняття, без застосування кількісних характеристик [17, с.29]. Значення й поняття терміна й нетерміна реалізують різний тип інформації, значення й поняття нетотожні, навіть якщо виражені терміном, а не загальнонародним словом.
Розглянемо, що розуміють термінологи під основним поняттям своєї науки.
Сутність визначень терміна, узятих з робіт останнього років, зводиться до того, що як ознака - найближчого родового поняття - найчастіше називають «слово або словосполучення», або «мовний знак» взагалі, а як ознаки - видових відмінностей: специфіку сфери поширення; особливу функцію, називну (номінативну) позначення й дефінітивну, професійну, пізнавальну, пояснювальну; семантичні особливості терміна: а) предмет певної області знання; б) «поняття», де семантика є «точної» (з точними семасіологічними границями), «однозначної», «є дефініцією», «є системної».
Оскільки єдиного визначення терміна в лінгвістичній літературі поки ні, актуальної залишається завдання такого визначення. Крім того, в існуючих визначеннях помітна невідповідність установлюваних визначенням властивостей і ознак терміна його реальному язиковому вживанню; багато визначень уводять як би ідеальний термін. Навіть не дуже глибоке дослідження термінології в області медицини, біології й інших наук показує, що далеко не завжди термін точно виражає спеціальне поняття, не завжди однозначний і виражає тільки одне поняття, не завжди він входить тільки в одну терміносистему, не завжди тільки одне слово - термін, далеко не завжди термін відбиває у своїй значеннєвій структурі характеристичні ознаки об'єкта термінування. Дослідження також показали, що не завжди термін має точні семантичні границі й виражає точно обкреслене поняття.
У характеристику терміна треба обов'язково включати його якості (або тенденції), а у визначення терміна, на нашу думку, - тільки безперечні властивості всіх термінів. Ми вважаємо, що основне в специфіці в його спеціальному, професійному вживанні, сфера його поширення обмежена певною галуззю знання. Підкреслюючи цю загальновизнану властивість терміна, не слід доводити його до крайності. Не можна погодитися з думкою, що «ні у формі, ні в змісті не можна знайти істотної різниці між словом неспеціальної загальнопоширеної лексики й словом лексики термінологічної.
Проблема граматичного складу термінологічної лексики важлива й у теоретичному, і в прикладному плані: необхідно чітко представляти, які терміни повинні втримуватися в термінологічних словниках, рекомендаціях і т.д. У лінгвістичній літературі єдиної думки по цьому питанню немає. Одні дослідники думають, що іменник є універсальним засобом для передачі всіх категорій термінологічних понять. Такі погляди ґрунтуються на теоретичній передумові високого ступеня абстракції іменників, внаслідок чого іменники є «єдиним лексико-граматичним засобом, що виражає науково-технічні поняття про предмети, якості, дії...» [8; с.89], а дієслова, прикметники й прислівники є тільки «словоформами метамови».
На думку інших учених, у контексті роль термінів грають слова різних частин мови. В. П. Даніленко, посилаючись на Д. С. Лотте, що вказував, що «...термінуються наступні основні категорії понять: процеси (явища), предмети, властивості, одиниці виміру», у своїх роботах порушує питання про можливості вживання різних частин мови у функції термінів не в теоретичному плані, а внаслідок спостереження реального функціонування їх у наукових текстах. Тут важливо згадати про різному ступені номінативності чотирьох основних частин мови (іменника, прикметника, дієслова й прислівника). На думку Е. С. Дружиніній, міра здатності іменника бути найменуванням найбільш велика, оскільки воно характеризується, по-перше, категоріальним значенням предметності (категорія імені іменника забезпечує можливість мислити предметно, у формі назви), і, по-друге, розподілом власних граматичних категорій (рід, число, натхненність і бездушність - категорії, властивому іменнику, - мають ономасіологічний характер, а відмінок - категорія синтаксична). «Це затверджує нас у думці, що іменник має абсолютне номінативне значення, тим часом як номінативне значення інших частин мови ослаблений їх позитивними синтаксичними ознаками» [16; с. 48]. Наші спостереження над конкретним фактологічним матеріалом також підтверджують, що «...набір термінуємих понять ширше, ніж семантичні можливості імені іменника як засобу вираження цих важливих понять» [18; с. 50], і дають підставу вважати справедливим включення дієслів, прикметників і прислівників у систему термінологічної лексики як автономні терміни, які однозначно йменують поняття (процеси) даної науки, не викликаючи асоціацій з повсякденними словами. В основу положення, де, наприклад, дієслово може бути включений у термінологію як граматична категорія, беруться системні відносини частин мови, до них примикають словотворчі відносини, у які вступають слова того ж кореня. У результаті виходить певне словотворче гніздо: окремі складові констітуєнти зв'язані не тільки морфологічно, але й семантично. Думаємо, що термінами будуть і дієслово й прикметник, якщо вони входять у гніздо, зв'язане загальним термінологічним значенням. Прикметники, що входять до складу термінологічних сполучень, можна розцінювати як терміноелементи, як складову частина цілого, тобто несамостійні терміни [18; с. 329]. Однак на першому місці по употребляємості частин мови як терміни коштує ім'я іменник у силу своєї семантичної ємності й інших причин.
Незважаючи на те що питання про функціонування дієслів, прикметників і прислівників як термінів, безсумнівно, багато в чому більше складний, чим в іменників, із цього ще не слід робити висновок, начебто ці частини мови не можуть бути «теперішніми» термінами, а являють собою всього-на-всього «словоформи метамови». Склад термінології з погляду частин мови неоднорідний, і англійська термінологія підмови математичної логіки є тому підтвердженням.
У досліджені нами текстах зустрічаються:
1. Дієслова, що мають вузькоспеціальне логіко-математичне значення: r well orders x - r цілком упорядковує х; r is connected in x - r зв'язане в х; to discharge - усувати; to map - відображати; to imply - імпліцірувати.
2. Прикметники, які не можуть субстантивуватися: autonymous - автономний; dual-converse - зворотньо-двоїстий; course-of-values - поворотна; finitary - фінітний; autological - автологічне.
3. Прикметники, які вживаються в термінологічних сполученнях як терміноелементи: calculable - обчислювальний; predicable - предикабельний; informal - змістовний, неформальний; arithmetic, number-theoretic - арифметичний; decidable, solvable - розв'язний.
4. Прислівника, які можуть бути використані в термінологічному змісті: antilexicographically - в антилексикографічному порядку, антилексикографічно.
Матеріал дозволяє погодитися з висновками М. Б. Воробйовій, зробленими в області французької математичної підмови: «Іменники й прикметники більше «спеціалізовані», чим дієслова й прислівники, і тому мають більшу тенденцію перетворюватися в терміни...» [7; с.145]. Однак ми не згодні з тим, що «для математичного добутку характерний лише підбор дієслів, які зустрічаються, як правило, і в інших стилях мовлення», оскільки наведені дієслова підмови математичної логіки здобувають у текстах даної підмови особливе значення, відмінне від того, у якому вони вживаються в інших мовних стилях. Ці дієслова можна вважати термінологізованими в підмові математичної логіки.
Отже, у даній підмові йде процес формалізації деяких частин мови, перетворення їх у терміни. Цей процес насамперед торкається іменників, що описують предмет наукового дослідження, потім прикметники, що виражають властивості предметів; якоюсь мірою зачіпаються дієслова, що позначають операції над об'єктами, і прислівника. Загальна тенденція до номіналізації стилю наукової літератури у великому ступені характерна для логіко-математичних текстів. Номаналазований стиль більше зручний і легкий для авторів - безособовість дає йому відносну волю від граматичного часу. Він більше абстрактний, чим вербальний. Багатство засобів вираження більше властиво вербальному стилю, що привабливо для художника слова. Учений прагне уникати проявів свого «я», номіналізація допомагає додати його працям спеціальний, професійний характер. У цьому ми вбачаємо причини зростаючої тенденції до номіналізації стилю мови науки.