Зазначений підхід дозволяє також зрозуміти, що саме від знання про мовну систему (мовне знання) та знання про світ (енциклопедичні знання) залежить успішність мовленнєвої комунікації [106, с. 51; 293, с. 22]. З цим пов’язано активізацію пошуків у напрямку вивчення ролі концептів у дискурсивній практиці людини. Досліджуються засоби репрезентації концептів різнорівневими одиницями мови та мовлення [65; 77; 145; 175; 347; 369], їхня смислова структура [50; 151; 216; 297], текстотворчий потенціал [73; 115], особливості індивідуальної концептуальної картини світу [138; 139] тощо.
Досліджуючи вербальні засоби представлення концептів, лінгвісти-когнітологи керуються такими теоретико-методологічними принципами, як антропоцентризм, експланаторність, функціоналізм та експансіонізм [див., напр., 91; 158; 164, 168; 258; 303]. Останні виявляються в тому, що обираючи об’єктом аналізу мовні одиниці у їх реальному функціонуванні, науковці намагаються пояснити лінгвістичні факти та процеси, залучаючи широке коло даних інших, часто нелінгвістичних дисциплін. Антропоцентризм як центральний принцип сучасного лінгвістичного дослідження полягає у тому, що наукові об’єкти вивчаються переважно за їхньою роллю, призначенням і функцією у розвитку людської особистості в умовах складних взаємин з навколишнім світом [27, с. 206; 94, с. 3; 167, с. 14-16]. За таких настанов переосмислюються сутність, природа, функції мови, її трактування виходить за рамки суто раціонального, прагматичного призначення.
Отже, у центр уваги лінгвіста потрапляє суб’єкт – носій мови, який пізнає оточуючий світ, мислить, оцінює, відчуває. Його особливості як Homosapiens “олюднюють” мову, привносячи в неї інформацію про досвід осмислення та освоєння оточення [110, с. 19; 148, с. 3; 258, с. 6; 265, с. 9-10; 346, с. 475-476; 433, с. 267-269]. При цьому, у фокусі когнітивних досліджень опиняється не тільки і не стільки індивідуальна мовна компетенція, скільки використання мови на рівні спільнот та етносів.
У руслі когнітивно зорієнтованих досліджень мова розглядається як “вмістилище духу народу”, рефлексія його національної ментальності, найважливіша складова частина його культури [3, с. 56-59; 85, с. 322; 142, с. 76-78; 317, с. 3; 390, с. 14]. Як явище духовної культури нації мова виступає тією консолідуючою основою, що об’єднує народ, зберігає його єдність, із покоління в покоління передає накопичений колективний досвід, відбиває систему національних ціннісних орієнтацій [172, с. 13; 386, с. 74]. Ось чому вивчення феноменів мови здійснюється з урахуванням духовних набутків етносу, світовідчуття та світогляду не тільки окремого індивіда, але й того мовного колективу, до якого він належить.
Отже, процес номінативної діяльності, за допомогою якої відбувається виокремлення певних фрагментів дійсності, їхнє називання та формування понять про них у формі різноманітних номінативно-комунікативних засобів, виступає одним з головних засобів пізнання світу, його відображенні у світогляді нації. Цим й обумовлені наявні тенденції у розвитку сучасних лінгвістичних досліджень, сутність яких виявляється у пошуку пояснень того, як у мовних, зокрема лексичних, одиницях відобразилось бачення світу людською свідомістю.
1.1.1 Когнітивний підхід у розгляді проблеми співвідношення мови та мислення
Питання взаємодії мови та мислення є одним з головних для лінгвістики з найдавніших часів [див., напр., 296; 333, с. 6-21]. У його розв’язанні вчені виділяють дві лінії: лінгвофілософський напрям, що вивчає зв’язки між мовою та формально-логічним мисленням, і лінгвокогнітивний, який спрямовує свої зусилля на аналіз взаємодії мови та когнітивної системи індивіда, відводячи у ньому особливу роль сприйняттю [265, с. 11-16].
У рамках комунікативно-когнітивного підходу одиниці номінації розглядаються як сутності, у яких об’єктивовано єдність мислення та комунікації [195, с. 10; 293, с. 8]. Увага при цьому зміщується на дослідження зв’язку когнітивних структур знання з актуально виявленими у процесі спілкування мовними знаками, що логічно приводить до вивчення проблем мови та мислення [94; 270].
Аналізуючи зв’язок мови та мислення, слід мати на увазі, що мислення є активним процесом цілеспрямованого, опосередкованого й узагальненого відображення істотних зв’язків і закономірностей світу й утримання знань про них у понятійній сфері свідомості [142, с. 22; 428, c. 152; 449, с. 228-229]. Остання є вищою формою психічного відображення дійсності нервово-мозковою системою людини, що несе у своїх структурах привласнений суб’єктом суспільний досвід як раціонального, так і чуттєвого відображення дійсності [146, с. 37; 247, с. 8].
Мисленнєва активність полягає в маніпулюванні наявними систематизованими та упорядкованими знаннями, активації підрозділів усього концептуального апарату людини, який знаходить відображення у цілісній глобальній моделі буття [179, с. 114]. Об’єктивацію засвоєних знань виконує мова, адже для свого вираження мислення повинно наділятися мовною формою [66, с. 277; 388, с. 16; 404, с. 8]. Проте, думка не просто виражається у слові, а й відбувається у ньому [66, c. 284; 159, c. 20]. Вона втілюється у слові не стихійно, а усвідомлено, що зумовлює удосконалення вираження думки й самого слова [272, c. 83; див. також 236].
У зв’язку з цим мову визнають як унікальну природну динамічну когнітивно-комунікативну систему [109, с. 218; 148, с. 7; 174, с. 31; 390, с. 19; 404, с. 4]. Фіксуючи результати когнітивної діяльності свідомості, мова виступає знаряддям інтерпретації людиною як навколишнього середовища, так і самої себе на всіх етапах пізнання [187, с. 153; 189, с. 356; 214, с. 103; 228, с. 133; 258, с. 7].
Необхідність і значущість мови у процесі інтерпретації світу зумовлені можливістю включення системно організованої інформації до соціальної діяльності лише у тому випадку, коли ця інформація отримує форму, придатну для чуттєвого сприйняття та трансляції [139, с. 22]. Сам мисленнєвий акт (пошук значущого) та акт комунікації (означування) виступають функціонально різними аспектами єдиного процесу формування смислу висловлення [190, с. 184; див. також 94, с. 5; 406, с. 16]. Таким чином, одиниці мови й мова в цілому визнаються підсумком роботи свідомості людини, спрямованої на різнобічне відображення та осмислення оточуючого світу, а також на передачу певного обсягу комунікативно значущої інформації.
Мова грає першочергову роль на всіх етапах пізнання. В антропологічно спрямованій парадигмі мовознавчих досліджень головною дистинктивною рисою осмислення світу людською свідомістю вважається “втіленість”. Її сутність полягає в тому, що база, на якій ґрунтується мислення людини, заснована на чуттєвості, рухах нашого тіла та фізико-соціальному досвіді людини [265, с. 25; 391, c. 15; 396, c. 555]. Будь-яке знання встановлюється в межах горизонтів, відкритих сприйняттям с позицій тіла [94, с. 62; 163, с. 82]: “відчуття є однією з площин нашого контакту з сущим, структурою свідомості” [211, с. 257], причому саме тіло детермінує приписування значень не лише природному об’єкту, але й таким культурним об’єктам як слова[там само, с. 273].
З іншого боку, чуттєве сприйняття, яке допомагає суб’єктові усвідомлювати себе у певному просторі та часі, виявляється опосередкованим мовою. Вона є своєрідною призмою, крізь яку людина бачить дійсність, проектуючи на неї досвід своєї суспільної практики [187, с. 153; 214, с. 103].
Базуючись на структурації об’єктивної реальності у свідомості [386, с. 88], мова, і перш за все, її лексико-семантична система, виконує функцію дискретизації та систематизації інформаційного континууму [146, с. 46; 219, с. 44]. Систематизація словникового складу має, хоч і опосередковано, важливе відношення до сприйняття світу через призму усталених категорій і понять [160, с. 149]. Саме вона приводить до утворення значних організованих ділянок лексикону: синонімічних рядів, лексико-семантичних, лексико-фразеологічних, лексико-граматичних полів, синтаксичних синонімів тощо [263, с. 12], які відбивають розуміння людиною взаємозв’язків природних сутностей і процесів, закономірностей буття оточення та самої людини в ньому. Дослідження цього когнітивного феномену розкриває нам шлях до знань, представлених у номінативному просторі мови, а отже, дозволяє побачити, як членується та осмислюється у ньому дійсність.
Підсумовуючи вказане вище, можна твердити, що сучасна мовознавча думка проводить чітку межу між мовою та мисленням людини, акцентуючи їхній тісний зв’язок та вплив одне на одного. Процес формування людського мислення, тобто мислення поняттєвого, узагальнюючого та абстрагуючого, відбувається тільки за посередництва природної мови. З іншого боку, мислення визнається джерелом походження, функціонування та розвитку мови, одиниці якої виступають засобом формування та передачі людської думки.
Окреслене розуміння закоріненості мови та мовлення у сфері свідомості визначає спрямованість сучасних лінгвістичних досліджень на розкриття тих феноменів мислення, які стоять за мовними явищами. Мовні одиниці вважаються вербалізаціями різноманітних ментальних структур представлення різних типів знань, у зв’язку з чим ці структури потрапляють до фокусу уваги численних мовознавчих пошуків [див., напр., 12; 29; 31; 124; 150; 158; 161; 165; 433].
1.1.2 Концепт як об’єкт мовознавчих розвідок
Процес пізнавальної діяльності індивіда передбачає накопичення ним нової інформації та відповідну її модифікацію [164, с. 23; 230, с. 20; 431, c. 134]. У людській когніції закладені універсальні пізнавальні стратегії, що вміщені у мозку індивіда й задані самою його біологічною структурою, забезпечуючи нормальне існування особи в оточуючому інформаційному просторі [160, с. 34].
Коли йдеться про отримання, переробку, збереження й використання знань, формування думки та оцінки оточуючого світу, й наступного отримання ними фізичної оболонки, “тіла знака”, припускають одночасно існування різних форм їхньої репрезентації в мозку людини у вигляді певних структур свідомості [91, c. 24; 390, c. 124]. Такими структурами виступають концепти – “кванти знання” [108, с. 29; 162], що зорієнтовані на відображення онтології світу у зв’язку з потребами соціальної дійсності [30, с. 22; 144, с. 17; 338, с. 108], дозволяють пов’язати смисл слова у словнику та у процесі комунікації [107, с. 99].