Область-джерело – інтуїтивно зрозуміле, що носить конкретний характер, пов’язане з сенсомоторним, фізичним або просторовим досвідом індивіда та культурно-специфічними моделями, сформованими у колективної свідомості соціуму [368, c. 211; 399, c. 207; 428, c. 158]. Реципієнтна зона, яка осмислюється в термінах області-джерела, зазвичай має абстрактний характер та встановлюється на основі досвіду й асоціативного переосмислення людиною оточуючого світу [16, с. 75; 379, с. 37]. Мовна метафора є поверхневим проявом когнітивного співположення двох концептуальних царин [105, с. 192; 307, с. 26; 343, с. 355; 344, с. 82-84] є своєрідним ключем для розуміння глибинної метафори, і, таким чином, через неї – способом пізнання основ мислення [428, c. 15].
Отже, концепти визнаються основними структурами репрезентації знань про людину та світ, що утворюються у свідомості в процесі категоризації та концептуалізації. Їхній опис як дискретних ментальних одиниць, які визначають семантичну структуру мовних засобів, залучає усі вищезазначені методики, якими ми будемо оперувати під час вивчення та моделювання ЕК СТРАХ.
1.2 Емоції: мовна та концептуальна репрезентація
Інкорпоруючи досвідно-практичні, життєві та культурні стереотипи, ККС індивіда водночас є наскрізь пронизаною емоціями [295, с. 21]. Природно, що одним з центральних її фрагментів є концептуальна ділянка знань про емоційну сферу життя. “Емоції є ядром людини, мовної особистості” [353, с. 63]. Вони постійно супроводжують індивіда, беручи активну участь у процесі пізнання оточуючої дійсності й обумовлюючи усі інші види його діяльності та поведінку [15, с. 22; 223, с. 65; 351, с. 11].
Проблема представлення емоцій засобами національної мови стала об’єктом інтенсивних досліджень у когнітивній лінгвістиці [59; 151; 221; 350; 355; 395; 398; 434]. Проте, вплив емоцій як соціально-культурного феномену на семантичну організацію знань, даних у вербальній чи концептуальній формі, є недостатньо дослідженою проблемою [247, с. 48; 294, с. 61-62]. Отже, вивчення феномену емоцій, відбитого у концептуальних і мовних структурах репрезентації знань, є кроком до пояснення відображення людиною світу в її мові та свідомості.
1.2.1 Представлення емоцій у лексико-семантичній системі мови
Емоції є особливими психофізичними станами організму, які відображають ставлення людини до самої себе й оточення у формі інтенцій, безпосередніх переживань, відчуттів приємного чи неприємного, задоволення чи незадоволення, що обумовлюється відношенням об’єктивних властивостей світу до потреб та мотивів діяльності індивіда [113, с. 27-28; 192, с. 8; 224, с. 202; 226, с. 436; 323, с. 216].
Переживання можуть мати як позасвідомий, так і “усвідомлений” характер, хоч і не завжди піддаються вербалізації [349, с. 220]. Зареєстровані свідомістю емоційні процеси визначаються як певний тип емоцій, результатом чого є знання особи про свій стан [271, с. 55]. Проте, мислення фіксує лише ті соціально значимі емоції, які відрізняються тривалістю та частотністю, і саме вони репрезентуються мовними засобами [70, с. 40; 263, с. 39].
Аксіомою сучасної науки стало визнання єдності та взаємодії емоцій та когніції [100, с. 8; 168, с. 269; 376, c. 173; 405, с. 248]. Емоція виступає як необхідний елемент перцептивно-когнітивних процесів; її вплив на когнітивну сферу свідомості, що не завжди має визначений характер, виявляється як у трансформаціях когнітивних процесів, так і в конкретних діях індивіда [323, с. 216; 367, c. 10]. Когніція викликає емоції тому, що вона емоціогенна, а емоції викликають когніцію, оскільки втручаються у всі рівні когнітивних процесів [352, с. 31; 396, с. 54].
Когнітивним визнається зв’язок емоційного стану та його причин [64, с. 227; 401, с. 114]: емоція виникає як результат способу конструювання та інтерпретації ситуації, що її викликала [245, с. 274; 427, с. 85]. Причому, визначальним моментом у виникненні емоцій є фіксація свідомістю оцінки її явища-стимулу, яка детермінує тональність цієї емоції [63, с. 145; 224, с. 201-202; 271, с. 7].
Оцінка є визначальним моментом в осмисленні світу на основі системи цінностей соціуму та індивідуальної оцінної картини світу [27, с. 14-15]. Вона зумовлює те, що емоції виступають найбільш глибинними формами категоризації, які окреслюють загальні контури ККС та МКС, які вибудовуються свідомістю. Викликаючи зміни стану свідомості індивіда, емоційні стани визначають суб’єктивні простір і час, у яких вибудовується ККС, впливають на вибірковість як у сприйнятті об’єктів, подій, явищ навколишнього й уявлюваного світу, так і їхніх ознак, що безпосередньо позначається на характері номінативній діяльності людини [69, с. 646; 247, с. 331-332].
Тим самим емоції імпліцитно задають критерій істинності світовідчуттів особи і впливають на продуктивність її когнітивної діяльності. Ці зміни, у свою чергу, не можуть не відбитися на змісті когнітивних структур отриманих індивідом знань, що згодом знайдуть своє втілення у конкретній мовній семантиці, і, таким чином, приведуть до зрушення в розвитку значень одиниць мови [113, с. 27-35; 271, с. 357; 349, с. 9-11].
Більшість емоцій відрізняється груповим характером, який проявляється у стягуванні значної кількості подібних за якістю емоцій навколо базової емоції більш загального характеру. До базових відносяться страх, гнів, сум та радість [59, с. 117; 113, с. 34; 271, с. 168; 468, с. 216-217]. Ці емоції є відносно простими, гештальтними, і, виконуючи роль прототипів, використовуються у ролі системи відліку для більш маргінальних емоцій [429, с. 186]. Такі емоції називають гіперкогнітизованими, тобто такими, що відрізняються детальною розробленістю когнітивної структури та великою кількістю мовних одиниць, які представляють їх у мові [100, с. 17; 222, с. 61; 354, с. 43].
Іншою особливістю емоцій, що складають одну групу, є інтенсивність та здатність до інтенсифікації. Об’єктивно виміряти цей показник емоційного стану неможливо, але уявлення про більш сильні та слабкі емоції нерозривно пов’язане з самим їх існуванням [64, с. 237]. Інтенсивність емоцій відображається у семантиці іменних емотивів. Вона здатна змінюватися, фіксуючи ознаку градуйованості у значенні емотивних предикатів. Це вказує на дві особливості емоційних станів: їхню зміну за силою на протязі часу та на суб’єктивність в оцінці спостерігача [354, с. 49]. Таким чином, емоції характеризуються кількісно, що дає можливість виділити різні групи (кластери), всередині яких емоції відрізняються інтенсивністю і можуть бути представлені як похідні деякої базової емоції.
Емоції відрізняються і за якісними ознаками, які виявляються у внутрішніх відчуттях суб’єкта та у зовнішньому вираженні емоційного стану [64, с. 238; 70, с. 43]. Найяскравіше ця різниця проявляється між такими емоційними станами як “емоції” та “почуття”. Власне емоція характеризується високою інтенсивністю, непостійністю, швидкоплинністю [354, с. 50]. Вона з’являється як миттєвий, інтуїтивний акт непов’язаний з розмірковуванням [63, с. 145, 113, с. 50]. Почуття розвинулись на базі емоцій, їхнє існування більш обумовлено інтелектом та культурою конкретного соціуму. Вони – найвищий продукт суспільно-історичного розвитку людини, образу її життя, взаємовідносин та основних напрямків діяльності [193, с. 8-9; с. 58; 222, с. 58; 223, с. 65]. Почуттям притаманна середня інтенсивність і довготривалість, що й дає можливість свідомого осмислення та певного контролю над ними [71, с. 53].
Як соціальний феномен емоції виражаються вербальними та невербальними (паралінгвістичними) засобами. У спілкуванні вербальний і невербальний коди поєднуються та складають єдиний комунікативний процес [120, с. 135; 141, с. 3-7]. Така інтегрованість детермінована об’єктивними обмеженнями на процес комунікації в плані вираження думок, ідей, інтенцій учасників.
Невербальне знакове оформлення емоцій є переважно акціональним. Серед кінесичних невербальних засобів вираження різноманітних емоцій виділяються жести (значущі рухи тіла), міміка (значущі рухи м’язів обличчя), постава людського тіла, хода, контакт очима, вирази обличчя, різні наявні ззовні психофізіологічні симптоми [21, с. 60; 365, с. 18]. Здебільшого ці символи культурно універсальні, завдяки ідентичності природно-біологічних, фізіогномічних реакцій людей різних етносів на однакові стимули [120, с. 135-136; 151].
Незважаючи на яскравість кінетичної репрезентації емоції, їх важко передати, не використовуючи для цього вербальні засоби [151]. Тому особливої ваги в експлікації емоційного боку життя людини набувають мовні та мовленнєві засоби репрезентації емоцій.
Система вербальних засобів представляє соціальні та індивідуальні емоції, почуття, психічні переживання як ціннісні етноспецифічні явища людського буття [62, с. 35; 207, с. 96-97; 364, с. 8; 434]. Мовні знаки можуть називати емоції, описувати або виражати їх [349, с. 97-98]. Таким чином, завдяки своїй різноманітній функціональній спрямованості мова обслуговує як сфери мовленнєво-мисленнєвої та комунікативної діяльності, так і емоційного життя людей.
Номінанти емоцій створюють особливу ділянку лексичного складу мови – емоційний лексикон [222, с. 62]. Вони кваліфікуються як асоціативно-емотивні, тому що не виражають емоцію, а слугують лише індикацією поняття про неї, протиставляючись власне емотивній лексиці, яка спрямована на безпосереднє вираження емоцій [152, с. 47; 254, с. 40]. Емоції виражаються інтонацією, лексичними засобами (вигуками, словосполученнями тощо), у спеціалізованих типах речень емотивного характеру [69, с. 645; 297, с. 71]. Однак, людина не завжди може виразити свої емоційні переживання засобами мови. Сфера емоцій ширша й багатша за ті словесні форми, у яких її прагнуть відобразити [192, с. 20].