Великі зорі в пам’яті планети
Холодні пахощі первісних печер...
(„Летючі катрени”)
Означальна функція іменника в генитивних конструкціях розкриває можливості в передачі найбільш різноманітних переносних значень слів. Генитивні словосполучення є концентрованою формою вираження ознак предмета, явища, які зіставляються з іншими предметами, явищ. При цьому особлива роль належить метафоризуючому іменнику, що відрізняється семантичною багатоплановістю і в той самий час конкретністю. Розглянемо деякі строфи з поезій Ліни Костенко:
Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
(„Затінок, сутінок, день золотий”)
Двори стоять у хуртовиніайстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
(„Двори стоять у хуртовині айстр”)
Душа задивиться в туман
і марить обрисамиліта.
(„Марнували літечко, марнували”)
... і золотаве звечоріння
в зелених кучеряхсосни.
(„Акварелі дитинства”)
На конвертики хат
літо клеїть віконця, як марки.
(„На конвертики хат”)
Смуток нащадків – як танець бджоли,
танець бджоли до безсмертного поля.
(„Затінок, сутінок, день золотий”)
Великі зорі в пам’яті планети
Холодні пащі первісних печер...
(„Летючі катрени”)
Так це ж не всі. Все військо і не знало.
Та ще й вночі. Це купка тих старшин.
(„Дума про трьох братів неазовських”)
Аналіз метафор – генетичних конструкцій показує, що вони функціонують в контекстах, як поширені, емоційно навантажені назви предметів, ситуацій, ознак, протиставлюваних логічно-понятійним структурам. Метафора виступає другою назвою певного предмета, явища, події. При цьому нове найменування завжди припускає елемент зіставлення, відображає процес перенесення ознак. В цьому процесі актуалізуються або первинні, або вторинні значення слів – компонентів словосполучення.
Генитивні конструкції з метафоричним значенням – розповсюджене явище в сучасній поезії. В торах майстрів художнього слова вони відзначаються новизною й оригінальністю, у них відображається уміння переосмислювати явища навколишнього середовища і цим сприяти естетичному збагаченню поетичного мовлення [17, с.15].
Розглянемо способи метафоризації ознак, виражених формою прикметника. Прикметникові порівняно з іншими частинами мови властиво перш за все визначити той чи інший предмет, явище, називаючи якісні ознаки. В метафоричному словосполученні прикметник виконує функцію метафоризуючого компонента, підпорядкованого логічним валентним зв’язкам іменника і який в залежності від цього компонента змінює свою семантику, наприклад:
Виходжу в сад, він чорний і худий,
йому вже ані яблучко не сниться.
(„Виходжу в сад...”)
Прикметники чорний і худий передають семантичні відтінки таких ознак, як зів’ялий, мертвий. Переносне використання прикметників у вище наведеній строфі сприяє тому, що якісна ознака сприймається в багатьох аспектах, поглиблюючи асоціативні зв’язки слова – носія ознаки.
Джерелом метафоризації прикметника виступають поняття фізичних ознак предмета, явищ, особливості психічних процесів:
Смуток нащадків – як танець бджоли,
танець бджоли до безсмертного поля.
(„Затінок, сутінок, день золотий”)
... то раптом ця осінняхуртовина
***
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красивахуртовина.
(„Двори стоять у хуртовині айстр”)
Марнували літечко, марнували.
А тепер осінні вже карнавали.
(„Марнували літечко, марнували”)
Якісь красуні, всупереч вікам,
до нього йшли по місячнійдоріжці.
(„Пелюстки старовинного романсу”)
Стояла груша, зеленів лісочок.
Стояло небо, дивне і сумне.
У груші був тоненькийголосочок,
вона в дитинство кликала мене.
(„Стояла груша, зеленів лісочок”)
Моє нечуванетерпіння
іще ніхто не переміг...
(„Акварелі дитинства”)
Біднесенький мій ліс,
він зовсім задубів!
(„Біднесенький мій ліс...”)
І наче склом затовченийтуман,
упала перша паморозь на віти...
(„Біднесенький мій ліс...”)
Їй сняться хмари і липневі грози,
чиясь душапрозора при свічі.
(„Дзвенять у відрах крижані кружальця”)
Усе життя на рівні витривань
А час – він мудрий фікції скасує
(„Летючі катрени”)
Використовуючи народнопісенні традиції при створенні метафоричного образу, поети часто використовують прикметник чорноокий:
Там повен двір любистку,
цвітуть такі жоржини,
і вишнічорноокі стоять до холодів.
(„Українське альфреско”)
Метафори подібного типу, активізуючи зорові відчуття, часто зустрічаються в поезії.
Використання прикметників на позначення кольору – характерна особливість сучасної поезії. По-різному трансформується колір в лексико-семантичній структурі метафоричних образів. Семантика колірних понять білий, чорний, рожевий, синій розкривають себе в усій системі художньо-образотворчих засобів. Кожен поет має свою гамму кольорів, своє улюблене коло понять, що асоціюються з певним кольором. Ліна Костенко полюбляє контраст – протиставляти кольори:
Цей білийсвіт – березова кора,
по чорнихдняхпобілена десь звідтам.
(„Хай буде легко. Дотиком пера”)
Чорний колір має певне негативне навантаження, він асоціюється з чимось недобрим, зі смертю:
Виходжу в сад, він чорний і худий,
йому вже ані яблучко не сниться.
(„Виходжу в сад...”)
Аналізуючи семантико-стилістичне навантаження прикметника золотий в поезії Ліни Костенко, потрібно відзначити перевагу не прямих асоціацій з кольором золота, а позначення загального позитивного емоційно-оцінного змісту, порівняймо:
Уже й зникало сонце за горбами –
сад шепотів пошерхлими губами
якісь прощальні золотіслова.
(„Виходжу в сад...”)
... і золотавезвечоріння
в зелених кучерях сосни.
(„Акварелі дитинства”)
Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхомзолотим.
(„Українське альфреско”)
Вже листопад підкрався з-за дубів
і гай знімає золотуперуку
(„Біднесенький мій ліс...”)
Ознакою інтенсивних ліричних почуттів в поезії Ліни Костенко відзначений рожевий та синій колір. Вони зберігають свою позитивну значимість, піддаючись одночасно семантичним змінам:
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синяхуртовина!
(„Двори стоять у хуртовині айстр”)
Розглянуті способі метафоризації ознак прикметника різноманітні. Однак їх можна звести до двох основних: приписування предметові чи явищу невластивих ознак і віднесення певної якості до сфери іншого виду відчуттів. Останній спосіб характерний в основному для якісних прикметників. Порушення традиційного семантичного зв’язку між прикметником та іменником відбувається найчастіше завдяки відносним прикметникам.
Між цими двома способами метафоризації ознак прикметника немає і не може бути чіткої межі, оскільки ці ознаки часто зближуються. Уживаний в переносному значенні прикметник відривається від традиційного значення предмета і сполучається з іншим, стаючи його ознакою. Відбувається перехід відносних прикметників у якісні. Семантичні процеси в сфері прикметників відображають подальший процес абстрагування ознак, їх активну метафоризацію [17, с.18].
Цікавими також є структурні особливості метафор. Дослідження лексико-семантичної структури метафор передбачає встановлення ядра тих семантичних відношень, що об’єднують метафоризоване й метафоризуюче; аналіз способів розгортання, ускладнення метафоричного образу; встановлення відношень між метафоричним словосполученням і прямою номінацією явищ під час визначення семантичного ядра та у випадку, коли мова йде про різні ступені ускладнення метафоричного образу.
У залежності від того, які семантичні відношення визначаються в метафоричних конструкціях, які компоненти, крім метафоризуючого й метафоризованого, виділяються, можна говорити про різноманітні структурні типи метафор, тобто про прості, ускладені й складні.
До простих метафор відносяться ті, в яких семантичне ядро складається з двох компонентів:
І засміялась провесінь: – Пора! –
За Чорним Шляхом, за Великим Лугом.
(„І засміялась провесінь”)
Двигтитьмісточок у дві дошки!
– Не бійтесь, куме, іще трошки!
(„Ішли музики із весілля”)
Серед простих метафор виділяються структури, що складаються з двох іменників (генитивна конструкція), з іменника й дієслова, з іменника й прикметника. Порівняймо:
Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
(„Затінок, сутінок, день золотий”)
А поки що – ні просвітку, ні дня.
Світ мене ловить, ловить ... доганя!
(„Ой ні, ще рано думати про все”)
Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхомзолотим.
(„Українське альфреско”)
На семантичному рівнім компоненти ядра простої метафори підпорядковуються законам сумісності за змістом.
В ускладнених метафорах один чи два компоненти збагачуються за рахунок нових слів того ж самого семантичного плану:
Уже й зникалосонцеза горбами –
сад шепотів пошерхлими губами
якісь прощальні золоті слова
(„Виходжу в сад...”)
Душазадивитьсяв туман
і марить обрисами літа.
(„Марнували літечко, марнували”)