Міністерство освіти і науки України
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Кафедра української мови
Курсова робота
Лексико-семантична структура бажальних (оптативних) речень на матеріалі творів Лесі Українки
ЗМІСТ
Вступ
1. Бажальність як категорія суб`єктивної модальності
1.1 Модальність речення та обґрунтування диференціації модального значення
1.2 Становлення вчення про значення оптатива
1.3 Категорія оптативу як семантичний інваріант суб`єктивної модальності
1.4 Питання визначення категорій бажальності та оптативності
1.5 Диференціація семантики бажальності
2. Реалізація семантики бажальності у синтаксисі творів Лесі Українки
2.1 Вираження бажальної модальності за допомогою модальних дієслів
2.2 Вираження бажальної модальності за допомогою модальних часток
2.3 Вираження бажальної модальності за допомогою модальних слів
2.4 Вираження бажальної модальності за допомогою інфінітиву
2.5 Вираження бажальної модальності в еліптичних реченнях
2.6 Вираження бажальної модальності через риторичне запитання
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Сучасна лінгвістика характеризується тенденцією до розгляду синтаксичних явищ не тільки в аспекті формальної структури, але й у плані вивчення їх функціонально-семантичної організації на комунікативно-прагматичному рівні.
Лінгвістична категорія модальності є одним з найбільш актуальних питань синтаксису. Проте досі немає єдиного погляду на сутність цієї категорії. У процесі становлення перебуває і класифікація речень за модальним принципом та диференціація модальних значень.
Мовознавці давно помітили, що зміст ”відношення мовця до висловленого” може поєднувати репрезентацію певної картини світу як ірреальної (бажаної) із виявом власних ціннісних орієнтирів мовця, до того ж часто у супроводі з емоційним значенням. До кола модальних відношень оцінку зараховують Ш. Баллі, О. М. Вольф, Т. В. Шмельова, Н. Ю. Шведова та ін. До числа суб’єктивно-модальних долучають також й емоційні, експресивні значення (Н. Ю. Шведова).
Актуальність даного дослідження зумовлена визнанням антропоцентризму універсальним мовним явищем, пов’язаним із суб’єктивністю мови, а також потребами вдосконалення комплексного аналізу синтаксичної природи речення як багатоаспектної одиниці на формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному та комунікативно-функціональному рівнях. У зв᾿язку з цим проблема спеціального дослідження суб’єктивно-модальних значень набуває особливої значущості і вивчення модальності як провідної категорії предикативності стає одним з кардинальних питань сучасної синтаксичної теорії.
Предметом дослідження є суб᾿єктно-модальна категорія бажальності і засоби її вираження у синтаксичних конструкціях.
Об`єкт дослідження – синтаксичні конструкції з модальним значенням бажальності, представлені бажальними реченнями у творчості Лесі Українки. Слід зазначити, що поетичний синтаксис – підкорений загальним законам сенсу, поетичній логіці, органічно вплітається у цілість поетичних структур, сприяє єдності форми і змісту. Митець має право на відхилення від усталених норм, тому і поетичний синтаксис дає широку варіантність засобів висловлювання, які не адекватні традиційним нормам. Так, досліджуючи бажальну модальність на матеріалі поезій Лесі Українки, ми окреслимо не найпоширеніші способи вираження цієї суб`єктно-модальної категорії, а ті з цих способів, що властиві саме даному авторові.
Мета роботи – з’ясування сутності категорії бажальності як суб’єктивно-модального значення й виявлення засобів її вираження в синтаксичних конструкціях української мови.
Для досягнення цієї мети визначено такі завдання:
1) розкрити сутність бажальності як суб’єктивно-модального значення;
2) виявити й описати основні засоби вираження бажальності;
4) систематизувати й описати семантичні різновиди оптативного значення;
5) з’ясувати роль мовних засобів різної природи у формуванні окремих бажальних значень.
Методологічну основу дослідження становить розуміння мови як дихотомічного явища – знакової системи й соціального феномена, тобто як мови й мовлення.
Основні методи дослідження: теоретичний аналіз літератури; критичний аналіз досліджень з даної проблеми; системний аналіз; метод типологічного зіставлення.
Структура роботи. Дана курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури. У вступі визначаються об'єкт та предмет дослідження, мета, основні методи, практичне значення та структура роботи.
У першому розділі розглянуто поняття модальності та зокрема – бажальної модальності, розрізнено категорії банальності, оптативу, дезідеративу, окреслено основні засоби вираження модальності в реченні.
У другому розділі розглянуто способи вираження бажальної модальності у поезіях Лесі Українки з огляду на специфічність поетичного матеріалу.
1. БАЖАЛЬНІСТЬ ЯК КАТЕГОРІЯ СУБ᾿ЄКТИВНОЇ
МОДАЛЬНОСТІ
1.1 Модальність речення та обґрунтування диференціації модального
значення
Категорію модальності сучасні дослідники розглядають то як власне синтаксичну категорію (Н.Ю. Шведова), то як логічну категорію (С.М.Амеліна), то як логіко-семантичну категорію (Г.В.Колшанський), то як логіко-граматичну категорію (В.З.Панфілов), то як функціонально-семантичну категорію (В.М. Ярцева). Широкий погляд на категорію модальності висловили В.В.Виноградов, Н.Ю.Шведова, Г.О.Золотова. Найновішими досягненнями у вивченні даної категорії вважаємо дослідження Н.Д.Арутюнової, Г.П.Нємця, І.Р.Вихованця, Б.В.Хричикова, В.Д.Шинкарука та ін.
Модальність – явище багатоаспектне і може розглядатись у різноманітних планах, які доповнюють один одного. Це явище міжрівневе (лексичного, морфологічного та синтаксичного рівнів). На лексичному рівні це одиниці, які об’єднуються в одну групу за родовим поняттям модальне значення (вставні компоненти, модальні модифікатори у присудках, прислівники, предикативи).
На морфолого-синтаксичному рівні виділяються такі поняття, як модальність речення та засоби її вираження, модальна рамка речення, модальність висловлення, вирізняється проблема співвідношення об’єктивної та суб’єктивної модальності речення, активну участь у передачі якої беруть суб’єктивно-модальні форми (вставні слова, вигуки, частки а також інші засоби, порядок слів, повтори, інтонація). Комплексний підхід з урахуванням формально-синтаксичних, семантико-синтаксичних та функціонально-комунікативних параметрів речення як основної одиниці синтаксису уможливив висвітлення по-новому проблеми об’єктивної та суб’єктивної модальності.
В реченні виділяють об`єктивну та суб`єктивну константу. Об`єктивна константа (пропозиція повідомлення) завжди наявна у реченні, вона виражає відношення повідомлюваного до дійсності. Суб`єктивна ж константа (або пропозиційна настанова повідомлення) може бути наявною не завжди. Вона виражає відношення мовця до змісту повідомлюваного.
Відповідно до цього виділяють категорії об`єктивної (співвідноситься з пропозицією) та суб`єктивної (співвідноситься з про позиційною настановою) модальності.
Об`єктивна модальність оперує категоріями реальності та ірреальності. Суб`єктивна – гіпотетичності, переповідності, необхідності, можливості, бажальності тощо.
Суб’єктивна (персуазивна) модальність пов’язується з поняттям ставлення мовця до повідомлюваного і виражається на рівні логіко-граматичного членування речення, оскільки оцінка міри достовірності з точки зору суб’єкта думки отримує своє формально-граматичне вираження. Суб’єктивно-модальні форми (вставні та вставлені компоненти, частки і вигуки) мають кожна свою специфіку у передачі суб’єктивно-модальних значень, конкретизуючи загальне поняття “ставлення мовця до повідомлюваного”.
Проте сфера модальних значень не обмежується діапазоном “об’єктивність — суб’єктивність”. Модальність виявляється і в здатності граматикалізованого поняття реальності або ірреальності формувати комунікативний процес та реалізувати подібним чином інтенцію мовця.
Серед засобів реалізації модального значення можна виділити такі:
- форми способу дієслова;
- модальні дієслова, прикметники, прислівники;
- інфінітив як єдиний головний член односкладного речення;
- модальні слова і частки;
- порядок слів;
- використання особливих конструкцій;
- інтонаційні засоби.
1.2 Становлення вчення про значення оптатива
У мовознавчій традиції виробився поділ речень за такими принципами: 1) за метою висловлювання; 2) за складом головних членів; 3) за наявністю головних членів; 4) за наявністю другорядних членів.
Комунікативно-зорієнтований принцип поділу речень за метою висловлювання був сформульований пізніше. Спочатку йшлося про поділ речень за інтонацією, різницею у спрямованості, за функцією. У «Курсі сучасної української літературної мови» за ред. Булаховського виділялося три типи речень – розповідні, питальні, окличні. Потім було встановлено, що окличні речення базуються на іншому принципі класифікації – на емоційно- експресивному і що таке забарвлення можуть набувати попередні типи речень – розповідні і питальні. Тому окличні речення виведені в окремий тип. Замість них до розповідних і питальних були додані спонукальні. У працях 50–70-х років уже фігурують такі типи речень за метою висловлювання, як розповідні, питальні і спонукальні. Виділення трьох типів речень ще недостатнє: не враховані бажальні (оптативні) реченя. Чотири типи речень – розповідні, питальні, спонукальні й отпативні – не змішуються так, як окличні речення, але вони виділені, як показує В.А. Бєлошапкова, на основі різних критеріїв: розповідні, спонукальні й отпативні речення розрізняються за модальним принципом, питальні – на основі існування особливої форми думки – питання. В українському мовознавстві висловлювалися і такі погляди, як у чеських дослідників, що всі ці типи речень виділяються за модальним принципом.