1.6 Реалізація словотвірного потенціалу іменниками на позначення злакових культур
Типова парадигма іменників на позначення злакових налічує шість позицій: чотири в субстантивній зоні та дві в ад’єктивній, а, отже, мають двозонну структуру.
Найактивнішим твірним іменником злакових є іменник кукурудза. Конкретна парадигма налічує такі значення: “пристрій”, “порість”, “особа за родом діяльності”, “страва”, “галузь сільського господарства”, “літак”; “загальна відносність”, “виготовлений з...”: кукурудзодробарка, кукурудзосаджалка, кукурудзиння, кукурудзівник, кукурудзянка, кукурудзівництво, кукурудзяний.
Чотири типових значення та одне нетипове зафіксовані у парадигмі іменника пшениця. Демінутивне, локативне значення та “загальна відносність”, “виготовлений з...” – типові, сингулятивне – нетипове для парадигми злакових: пшениченька, пшеничка, пшеничище, пшеничний, пшеничина.
Іменник ячмінь реалізував локативне значення, “загальна відносність”, “виготовлений з...” і нетипове значення страви: ячнище, ячмінний, ясенний, ячник. Нетиповим є значення хвороби – ячмінь та соломи – ячниця.
Іменник овес: реалізував значення демінутивності у субстантивній зоні, та обидва значення ад’єктивної зони: овесець, овсяний.
Іменники жито, рис мають лише похідні в ад’єктивній зоні зі значеннями “загальна відносність”, “виготовлений з.., із...”: житній, рисовий.
Мінімальною активністю відзначилися іменники просо, пшінка, які стали твірними для десубстантивів просорушка з інструментальною семантикою та пшінце (пшонце) з демінутивною.
Із п’ятнадцяти розглянутих назв злакових сім не мають жодного похідного в жодній зоні: перлівка, райграс, сорго, стоколос, трищетинник, чий, щучник.
Отже, іменники назви фруктів, овочів і злакових культур стали твірною базою для багатьох десубстантивів, але свої словотвірні можливості реалізують по-різному. Важливим фактором реалізації словотвірного потенціалу досліджуваних іменників є особливість твірних реалій, а саме: використання в житті людини, місце вирощування, смакові особливості, а також особливості твірної основи, які уможливлюють або унеможливлюють творення похідних за допомогою різних словотвірних способів.
РОЗДІЛ ІІ СПОСОБИ І ЗАСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ СЛОВОТВІРНИХ ЗНАЧЕНЬ ПОХІДНИХ УТВОРЕНЬ ВІД ІМЕННИКІВ НАЗВ ФРУКТІВ, ОВОЧІВ ТА ЗЛАКОВИХ КУЛЬТУР
Не зважаючи на те, що сучасна дериватологія в основі своїй розвивається як форматоцентрична, визначальним у теоретичних дослідженнях та практичних описах словотвірної системи чи окремих її фрагментів був і залишається словотвірний формант навіть тоді, коли мова йде не тільки про словотвірні ресурси, дериваційну структуру похідного, а й про основну одиницю класифікації словотвірної системи – словотвірний тип. Значною мірою це можна вважати закономірним, оскільки словотвірний формант є виразником словотвірної функції.
Отже, завдання аналізу в цьому розділі спрямоване на встановлення системи формантів, які реалізують виявлені семантичні значення десубстантивів.
Науково прийнятного визначення способу словотворення сучасна лінгвістика ще не сформулювала. В.О.Горпинич в “Сучасній українській мові” зазначив такі визначення цього поняття відомими мовознавцями: 1) Спосіб словотворення – це спосіб змінювання твірного слова чи словосполучення, внаслідок якого виникає нова лексична одиниця” або формальна схема побудови похідного слова” (М.В. Нємченко); 2) “Способом словотворення називаються ті дії, які здійснює мова, утворюючи нове слово” (Б.М. Головін); 3) “Під способами словотворення слід розуміти тип словотворення або метод, за допомогою якого утворене те чи інше слово” (М.Д. Степанова); 4) “Способи словотворення – це узагальнено-диференційоване визначення того, як утворені й утворюються нові слова” (О.І. Моісєєв); 5) “Способи словотворення – це групи похідних слів, об’єднаних основним компонентом форманта” (О.М. Тихонов). Усі вони є робочими і якоюсь мірою розкривають поняття способу словотворення, але повністю не відповідають основним вимогам наукових дефініцій.
Найадекватнішим є визначення І.І. Ковалика, який стверджує, що під лінгвістичним поняттям “способи словотвору” розуміються структурно різні шляхи й прийоми творення нових слів у результаті використання всіх наявних у данній мові словотвірних ресурсів.
Типологія семантичних значень передбачає встановлення не тільки типів словотвірних значень, а й способів і засобів реалізації. Простежити особливості реалізації семантичних значень тими чи іншими засобами та їх продуктивність дасть змогу така одиниця як словотвірний тип.
2.1 Способи і засоби реалізації словотвірних значень похідних утворень від іменників назв овочів, фруктів та злакових (субстантивна зона)
У субстантивній зоні засобом реалізації словотвірного значення демінутивності виступає виключно суфіксація. Найчисленнішу групу складають іменники з суфіксом -к-. До них належать : абрикоска, апельсинка, кисличка, капустка, цибулька, пшеничка та інші. Суфікси -еньк-/-оньк- наявні в таких десубстантивах: грушенька, калинонька, сливонька, кедринонька. Суфікс -чик представлений в іменниках: апельсинчик, лимончик, мандаринчик, кавунчик, помідорчик, перчик та інші. Незначну кількість дериватів репрезентують такі суфікси :
-ок-: горішок, бурячок, горошок, часничок, огірочок;
-ець: кавунець, гарбузець, овесець;
-ик-: перчик, щавлик, гарбузик;
-очк-: сливочка;
-ен-: гарбузеня.
Продуктивним серед підгрупи зі значенням “напій” є суфікс -івк-, який зафіксований у дванадцяти похідних цієї семантичної групи: абрикосівка, вишнівка, агрусівка, калинівка, айвівка, горобинівка, грушівка, лимонівка, малинівка та інші.
Незначну кількість дериватів репрезентують такі суфікси:
-ник: полуничник, порічник;
-янк-/-анк-: слив’янка, бурячанка;
-тин: абрикотин;
-ад: лимонад.
У субстантивній зоні засобом реалізації семантичного значення локативність” виступають суфіксація й основоскладання. Найчисленішу групу похідних іменників із цим значенням становлять утворення з суфіксом -ник: виноградник, малинник, полуничник, смородинник, чорничник. Суфікс -ищ- зафіксований у чотирьох десубстантивах: бурячище, капустище, помідорище, горохвище.
Інші суфікси зафіксовані лише в окремих дериватах:
-ик: вишник;
-як: вишняк;
-а-: лимонарій;
-няк: капусняк.
Іменник з локативним значенням “цибулесховище” утворений за допомогою основоскладання. Формальна структура цього композита виглядає так: І (іменникова твірна основа) + е (сполучний голосний) + Д (дієслівна основа).
Десубстантиви із значенням сингулятивності утворені властивим цьому значенні суфіксом -ин-: абрикосина, виноградина, пасльонина, капустина, морквина, перчина та інші. Виняток складають похідні черемшинка, шафранка, перчиця які утворені за допомогою формантів -инк-, -к-, -иц-.
Словотвірне значення “особа за родом діяльності” реалізується основоскладанням та суфіксацією. Розглядаючи суфіксальний спосіб творення необхідно звернутися до проблеми інтерфіксації. В деяких роботах набуває розвитку поняття “інтерфікса” як асемантичної “прокладки” між морфами. Це підтверджується розумінням морфеми, при якому морфема – це значуща частина слова, необхідна та достатня для вираження значення, через що частини слова, які не служать для вираження значення, не є морфемами.
Отже, у словах типу буряківник, порівняно з кавунник, компонент -ів- необхідно віднести до асемантичної прокладки. Але ж чи існують методологічні чи загальні принципи, на основі яких слід відвертати можливості лінійних різновидів між семантично тотожніми? На думку дериватологів, їх немає, а це значить, що немає й необхідності відокремлювати “зайві” сегменти від сусідніх морфем, вважаючи ці сегменти неморфемними відрізками. Через це найбільш зумовленим є розгляд сегментів словоформ, як частин морфів. При цьому підході до так званих інтерфіксів виникає проблема локалізації морфемного шва, віднесення відокремленого відрізка до лівого чи правого морфа. Оскільки суперечливий відрізок у словах буряківник, кукурудзівник не міняє словотвірного значення суфікса, однак регулярно використовується, у цьому випадку він формує особливий морф. Отже, віднесення “суперечливого” відрізка направо до суфікса в цьому випадку є мотивованим.
У поодинокому прикладі цієї групи зафіксований суфікс -яр: картопляр.
Основоскладання ж виявило себе в похідному буряковод. Формальну структуру такого десубстантива можна представити так: І (іменникова твірна основа) + о (сполучний голосний) + Д (дієслівна основа).
Аналізуючи підгрупу зі значенням “страва” необхідно зауважити, що окрім суфіксації в цій підгрупі наявний також лексико-семантичний спосіб творення, за допомогою якого утворено похідний шпинат. Суфіксальним способом утворено десубстантиви з суфіксами :
-ник: горохвяник, картопляник, морквяник, огірочник, ячник;
-янк-: картоплянка, кукурудзянка;
-няк: капусняк.
Продукивним суфіксом серед іменників зі значенням аугментативності є ищ- : бурячище, помідорище, картоплище, морквище, кавунище. Лише гарбузяка утворено за допомогою суфікса -к-.
Суфікси -івк-, -ник, -иц-, -янк- зафіксовані в похідних зі значенням представники фауни, з яких лише суфікс -івк- зафіксований двічі: горіхівка, кедрівка, капусник, капусниця, капустянка.
Суфіксальним способом творення за допомогою -ниц- виникли десубстантиви, які означають “посуд”: хрінниця, гірчичниця
Іменники зі словотвірним значенням процесуальності утворюються основоскладанням: бурякозбирання, бурякосіяння. У наведених прикладах іменниковий твірний компонент стоїть на першому місці і поєднаний сполучним компонентом з іменною основою.
За допомогою суфікса -ц- утворено єдиний іменник із словотвірним значенням насіння: гарбузці. Що ж до іменника соняшниці, який має також невластиве іншим похідним значення хвороби, то суфікс в цьому слові -иц-.