Наведені слова складають лише незначну частину запозичень. Переважна більшість, поряд з фонетичним узгодженням, відноситься до загальних правил граматики англійської мови. Запозичення надходило, як правило, в одній із його форм, бо повністю парадигма слова не запозичувалась. Процес засвоєння зводився до введення слова в парадигматичний ряд, властивий мові, що запозичує. Тип основизапозиченого слова міг різко відрізнятися від структури основ власномовної парадигми. Тому процес запозичення часто супроводжувався явищем спрощення або морфологічного перерозкладу. Французькі основи мали, у порівнянні з англійськими, багатоскладову будову. У запозичених французьких основах явище чергування було відсутнє, і, навіть якщо воно з часом з'явилось внаслідок різних фонетичних змін, то це призводило до такого співвідношення чергування, яке не було властиве англійській мові.
Окремі зміни мали місце також у галузі синтаксису: у реченні на перше місце, незалежно від синтаксичної структури мови, з якої запозичувалась лексема, почав виходити підмет, а означення, яке у французькій мові іде після іменника, в англійській мові вживається перед ним.
При переході слова із однієї мови в іншу змін зазнають не лише його фонетична і граматична структура, але і значення. Національні уявлення про одні і ті ж поняття у різних народів часто різні, як різними бувають і предмети щоденного побуту, одяг, їжа, зброя. До того ж, користування запозиченим словом в оточенні іншомовних слів у потоці мовлення неодмінно впливає на його лексико-семантичне наповнення. Так, якщо слово було запозичене не окремо, а у складі цілої фрази, воно потрапляло в оточення власномовних другорядних частин мови. В англійських текстах, що збереглися після XII ст., спостерігаються вживання запозичених французьких слів у конструкціях з прийменниками at, by, mid, of, through, with.
В окремих випадках запозичувалася фраза, особливо після норманського завоювання. Поодинокі фрази дійсно дали поштовх до утворення відповідних кальок, наприклад: aller en exil - togoinexile; mettresonetude- tosetone'sstudy. Запозичене слово входило до звичайного для англійської мови прийменникового словосполучення, яке з часом могло стати навіть сталим. Але при розчленуванні такого сполучення слово залишалося у мові, засвоюючись у тому значенні, яке воно мало призапозиченні. При цьому воно могло входити до відповідного синонімічного ряду, лексико-семантичної групи, а через кілька поколінь уже не сприйматися як запозичене.
Значна частина запозичень до англійської мови надійшла внаслідок перекладацької роботи. Перші англійські глосарії, англо-латинські і латинсько-англійські, відомі з початку VII століття. У глосаріях слова розташовувались не за алфавітом, а в порядку виявлення їх у тексті, і кожний укладач-переписувач тлумачив „важкі” латинські слова, відбираючи вдалі, на його погляд, англійські лексичні відповідності. Для кожного історичного періоду існували свої правила перекладу; роль і завдання перекладачів з часом змінювалась, змінюючи при цьому значення запозичених слів.
У 1349 році англійською мовою почалося викладання у школах, а у другій половині XIV століття англійська мова витіснила французьку в усіх колах суспільства. На кінець XIV - початок XV ст. припадає просвітительська діяльність двох видатних митців англійського Відродження - Джері Чосера і Уільяма Кекстона. На початку XV ст. закони, статути, постанови, які раніше писалися латинською або французькою мовами, пишуться англійською.
Відтак, англійська мова остаточно перемогла французьку, залишившись мовою усіх кіл населення. Зазнавши певного впливу, вона продовжувала розвиватись за власними законами.
Асиміляція французької лексики проходила поряд зі змінами, що їх викликала французька мова в орфографії, фонетиці і граматиці.
Якщо кількість запозичень у давньоанглійській мові була незначною, то після норманського завоювання запозичення стали масовими і складали одне із джерел збагачення англійського словника.
Процес запозичень був найефективнішим не відразу після завоювання, а пізніше, коли англійська мова уже почала витісняти французьку.
Інтенсивні процеси цього часу - словотвір і семантичний розвиток значень - стосувались як запозичених, так і власномовних елементів.
У писемній мові французькі запозичення починають з'являтись на початку XII століття. Переважна більшість запозичень зроблена після 1250 року, до якого було запозичено менше тисячі слів.
Зростання словника за рахунок запозичень розширило синонімічні ряди англійської лексики та спонукало до виникнення нових, а також до утворення етимологічних дублетів.
3 французькою мовою надійшли запозичення з кельтської, латинської, грецької та германських мов. При цьому значення багатьох слів зазнали семантичної зміни, або навіть, змінили сферу вживання, наприклад:
лат. франц. англ.
advisumavis„погляд” advice„порада”
defendere defendrer „забороняти” defend „захищати”
restare rester „залишатися” rest „відпочивати”
trabs travailler „працювати” travel„подорожувати”
Подібна доля спіткала низку німецьких слів, що перейшли до англійської мови через французьку, наприклад: нім. blinken„сяяти” - англ. blanch, blank„пустий”, нім. Bock „цап” - англ. butcher„різник”, давньогерман. danson„тягти” - англ. dance„танцювати”.
Внаслідок запозичень зникли з вжитку англійські слова beorn„воїн, чоловік”, еа „річка”, fela„багато”, gearu„готовий”. Серед загальновживаних слів, витіснених французькими, були bleo- colour, dеman- judge, eam- uncle, flitan- contend, here- army, leod(українське „люд”) - people, sib- peace. Зникли також синоніми до таких слів, як „бій”, „воїн”, „схоплювати”, „море” тощо. Пов'язано це з запозиченням нових слів, що принесли з собою переосмислення значень і, відповідно, уявлень в суспільно-історичних умовах тогочасного життя.
Запозичення, проте, не проникли ні до суплетивних форм, ні до групи модальних дієслів. Чому зникли модальні дієслова purfan„потребувати”, witan„знати”, dugan„годитися”, munan„пам'ятати”, unnan„ставитися з прихильністю” дотепер точно не з'ясовано: окремі з цих значень перебрали на себе інші дієслова - як модальні, так і звичайні.
Частина запозичень співіснує поруч з англійськими формами. Так, французький прикметник ancient, наприклад, не зміг витіснити давньоанглійський eald (old).
У той же час в англійській мові закріпилася значна кількість французьких словотворчих засобів, особливо префіксів (dis-, des- en-, em-,mis-, re-, sub-) і суфіксів (-able, -age, -al, -ance, -ence,- ard, - ess, - et, -let, -ish, - ment, - our, - ry).
Heвсі запозичення однаково поширилися у межах Англії. До національної літературної мови надійшла низка слів, що становлять лексику наукової і технічної термінології, політико-адміністративного укладу тощо. Північні діалекти зберегли більшу частину англосаксонських та кельтських слів, ніж південні та південно-східні. Подібним чином у північних діалектах міцніше прижилися скандинавські запозичення, які нині є регіональними словами, наприклад: fell"hill", kirk "chirch", garth "yard", nay "no".
Сучасна англійська орфографія має складну систему. Ця складність пояснюється запровадженням ряду сполучень французьких літер протягом середньоанглійського періоду. Зміни відбулися як серед голосних, так і серед приголосних.
Серед голосних давньоанглійська буква u, що передавала звук [u:], набула форми буквосполучення ou, oou, наприклад: давньоангл. hus - новоангл. house, давньоангл. sund- новоангл. sound, давньоангл. ut - новоангл. out.
Давньоанглійські [е]та [у] передавалися як іе та uі; це явище частково збереглося і в сучасній англійські мові, наприклад: build, field.
У середньоанглійський період замість літер і та u вживалися у та w. Це явище було викликане правилами правопису, тому що літери і та u внаслідок своїх розмірів виходили за межі вертикальних розмірів рядка. Через це у сучасній англійській мові вживання у та w у кінці слова є нормою, наприклад: city, fellow, know, now.
Подвоєння голосних, властиве середньоанглійському періоду, як, наприклад, ouutзамість out, пізніше зникло.
Серед приголосних вплив французького правопису значно більший.Явища впливу стосуються сполучень ch і cw. Під впливом французьких запозичень типу chic (k), chirurgy таке слово, як cild, дало сучасне child, а сполучення cw- змінилось на французьке qu-, наприклад: cwid - quid, cwick - quick, cwen - queen.
Подібним чином давньоанглійське sсзмінилось на сполучення sh,наприклад: scinan- shine, fisc - fish. Виняток складають скандинавські запозичення, які цих змін не зазнали.
Окремі особливості правопису залежали від переписувача, характеру тексту, місця перекладу. У XVI ст. ці розбіжності в орфографії зникають.
Носові голосні, що властиві французькій мові перед носовими приголосними [m] та [n] - а, е, і, о, u, ai, еі, оі, в англійській мові не вживаються. Дещо змінилося написання запозичених слів, де вживались носові звуки, наприклад: parlement - parliament, tendre - tender, проте голосні в них залишились прості. У кількох випадках склалося написання, що відбиває закриту артикуляцію, наприклад, англійське auntвід французького tante, проте останній варіант ми зустрічаємо і в німецькій мові, де голосний а носової вимови немає.
Під впливом французької вимови приголосні [f]та [v] розвинулися у різні фонеми, і дзвінкий [v] почав вживатися на початку запозичених слів, наприклад: vain, various, vulnerable. У міжголосній позиції вживається глухий [f], але лише у подвоєнні, наприклад: affair, affect.
Такі дослідники як М.І.Мостовий [25,157] та А.М.Смирницький [28,243] вважають, що це процес, який властивий саме англійській мові, хоча можливо, що французька вимова і вплинула на таке англійське слово, як very. Знову ж таки, більшість слів, що починалися на w-, зберегли до певної міри цей звук дотепер, наприклад: wǽs - was, wǽron - were, weard- ward, wendan- went, west-west.