Молоді герої американських романів 50-х–60-х років подаються здебільшого в опозиції до суспільства й усталених суспільних норм та ідеалів. Герої-юнаки у відповідності до реального життя часто особи алієновані [41:40]. “Самотнє покоління” – назвав статтю, присвячену проблемі молоді у повоєнному романі США, Алфред Кейзін [41:40]. Самотність, алієнованість виступають характерними рисами героя кращих тогочасних американських романів про молодь.
Цікаво визначає характер героя нового роману США американський критик Айхаб Хассан. Він зазначає, що центральним і домінуючим образом сучасної літератури є бунтар-жертва. Це і діяч і водночас страдник. Майже завжди він ізгой, аутсайдер (outsider), який сягає чогось нового, але ніколи в цьому не утверджується, який стає анархістом і клоуном, Фаустом і Христом, об’єднаним у гротескній чи іронічній суміші [41:40]. З визначення Айхаба Хассана випливає, що цей персонаж алієнований від суспільного життя і йому протистоїть.
Герої “самотнього покоління”, які глибоко невдоволені дійсністю, іноді змушені тікати з рідної країни, іноді замикаються в собі, поринають в абстрактні мрії, а частіше – просто лишаються наодинці з власними переживаннями. Вони виявились жертвами не війни, а миру, невлаштованість якого лише підкреслюється недавньою перемогою. Трагічне становище героїв поглиблюється їх самотністю. Проблему “самотнього покоління”, як видно, зовсім не знято з літературного порядку денного західної літератури.
Письменники, що прагнули дати правдиву картину свого часу, здавна обирали героєм трагічного конфлікту молоду людину, яка тільки-но входить у життя, вперше стикається з його нескінченно багатоманітними і суперечливими сторонами і, бажаючи того чи ні, повинна визначити своє місце у завжди невлаштованому і часто скрутному світі. Невідповідність книжкових уявлень і реальної дійсності, труднощі “завоювання світу”, крах ілюзій молодості у жорстокій життєвій боротьбі, словом, відбиття діалектики суспільного розвитку через образ молодої людини відкриває перед письменником великі можливості розвитку конфлікту і соціально-психологічної характеристики героя.
Зарубіжна література критичного реалізму досить часто брала за об’єкт дослідження підлітка. Це частково пояснюється тим, що багато хто із західних письменників просто не можуть знайти виходу з численних тупиків буржуазної цивілізації і не знають, куди повести молоду людину. Коли героєм виявляється підліток, авторське завдання ускладнюється. У той же час такий вибір героя відкриває перед письменником деякі специфічні можливості. Підвищена чутливість і нетерпимість, що властиві 16-17-річним, їх імпульсивні відгуки навіть на дрібниці дорослого світу, різке виявлення симпатій і антипатій, небажання йти на які б то були компроміси – все це дозволяє талановитому митцеві з незвичайною гостротою і поетичністю показати світ очима підлітка.
Більш або менш вдалих романів з героями-підлітками у 50-ті–60-ті роки з’явилося немало. Але справжній успіх випав цілком заслужено на долю Дж.Д. Селінджера, блискучий роман якого “Над прірвою у житі” вийшов 1951 року і одразу приніс авторові світову славу.
Як головну особливість роману передусім слід відзначити заглиблення у психологію героя. Письменника цікавить людський індивід у його взаєминах із зовнішнім світом. Саме характер героя, його психіка стає об’єктом вивчення і зображення письменника. Зокрема, романи одного героя протягом усього твору досліджують психіку молодої людини, торкаючись відтворення зовнішнього світу лише тоді, коли це необхідно для підкреслення відчуженості головного героя.
Досить характерною для таких творів є архітектоніка роману Дж.Селінджера “Над прірвою у житі”. Селінджер обрав для свого роману виключно важку форму. “Над прірвою у житі” – роман-монолог, усна сповідь підлітка, який розповідає про короткий, але напружений період свого життя. Хоч яким соціально насиченим не був би зміст роману, Селінджер не добився б успіху, якби йому не вдалося надати величезному монологові героя переконливості й достовірності. Герой роману Холден Колфілд переповідає свої пригоди у Нью-Йорку і водночас висловлює певне критичне ставлення до них, оскільки час розповіді не збігається з часом дії, бо віддалений від останнього майже роком. Використовуючи форму роману-монолога, автор досягає особливої повноти у відтворенні характеру головного героя.
Характерно, що Селінджер намагається максимально наблизити мову героя свого твору до мови американських підлітків його віку. Тому в романі багато школярсько-сленгової лексики. Відповідно побудовані речення і загальний потік оповіді. Холден говорить шкільним жаргоном, постійно вживає вульгаризми, не добирає вишуканих висловів. Та за зовнішньою грубістю криється душевна чистота, делікатність і вразливість, характерні (і не випадково) для всіх улюблених героїв Селінджера. У залежності від того, про що йде розповідь, змінюється й мова Холдена, зменшується чи збільшується кількість жаргонних словечок і вульгаризмів. Це дозволяє не тільки поглибити портрет оповідача, але й мовними засобами характеризувати його думки і вчинки.
Понад усе Холден ненавидить “липу”, всебічну фальш оточуючого його світу. Він сам належить до цього світу. Його бунт і протест не класовий, а стихійний, анархічний бунт, протест незадоволеної індивідуальності. Але сила і соціальне значення роману полягає передусім в яскравому показі того, що душить особистість у світі індивідуалізму. Психологічний портрет Холдена виключно протирічний і складний, у поведінці героя нерідко дає про себе знати хворобливий початок, що ставить під сумнів стійкість його психіки
Герой Селінджера стає ніби знаменем невдоволення. Він бунтує і мучиться, маючи до того, як переконливо показує автор, усі підстави. Порятунок він шукає в самотності і вважає, що знаходить. Але його самотність стає просто нестерпною. У всьому величезному Нью-Йорку Холдену немає кому подзвонити по телефону. Двадцять хвилин він стоїть у телефонній будці, але так і не знімає трубки. Чи ж дивно, що самотність важким тягарем навалюється на юнака, дошкуляючи йому фізично й морально.
Холден живе у жорстокому світі, котрий бездушно, як автомат, намагається або залишати свою жертву, або перекроїти її за своїм зразком і подобою. Не дивно, що Холден жадібно шукає хоч якоїсь віддушини, жадає людського тепла і розуміння. Так виникає питання: чого ж він хоче, як уявляє майбутнє? Це питання тим і важливе, що ми добре знаємо: що саме йому не подобається. Виявляється, нічого позитивного Холден реально собі уявити не може. Звідси наївна мрія про нескладну механічну роботу, що давала б можливість вести тихе життя з глухонімою дружиною. При цьому Холден і сам хотів би удати з себе глухонімого, щоб наскільки це можливо, порвати зв’язки зі світом, де живеться так незатишно. Нереальність такого плану ясна і для самого Холдена. Він може знайти лише символічну формулу своїх прагнень. Герой уявляє собі величезне поле жита, де на краю прірви бавляться діти. Він, Холден, єдиний дорослий на цьому полі. Він єдиний, хто може врятувати і рятує дітей від падіння у прірву. У кінці роману стає ясно, що великому світу Холден може протиставити тільки світ дітей, яких до того ж треба оберігати від дорослих.
Холден не знаходить виходу і навіть не починає пошуків. Він і не може почати їх. Юнак ще не змужнів. Але Селінджеру вдалося створити страшну викривальну картину і художньо виразити такі проблеми, що не можуть залишити читача спокійним. Цим пояснюється величезний успіх роману, і він сприймається як заклик до активної дії.
Підсумовуючи вище сказане, відмітимо, що відчуженого героя американського роману 40-х–60-х років визначає, передусім, його духовна розщепленість, зневіра у можливості щирих взаємин між людьми, приховування у собі гуманності і доброзичливості, а часто поступова їх втрата і відтак перетворення на особистість, ворожу суспільству. Неприйняття Холденом американського статусу життя – це передусім психологічний конфлікт між духовною цілісністю підлітка і деградуючою розбещеністю суспільства. Усі епізоди твору служать саме розкриттю цього конфлікту, тобто наша увага спрямовується передусім на психологічні реакції героя, а не на його вчинки. Подій, вчинків стає тепер у романі набагато менше. Це явище характерне для всіх творів, де змальовується самотність людини американського суспільства середини ХХ століття. Отже, людська індивідуальність, внутрішній світ людини, загадка її відчуження стає головним об’єктом зображення роману 40–60-х років. Тому навіть опис зовнішнього світу, деталей навколишнього середовища у такому творі має на меті доповнювати образ головного героя.
Проблема відчуження людини гостро актуальна для американського суспільства. Тому характерною особливістю у зображенні думок і почуттів героя-одинака, самотнього у своїх пошуках, який мучиться і бунтує проти фальші реального світу, є використання експресивно-емотивної лексики.
2.2 Стилістична забарвленість мови Холдена Колфілда
Показовим у питанні вивчення ненормованої лексики є мова американського підлітка Холдена Колфілда. Стилю мови героя, що здається таким індивідуальним, своєрідним, властива та універсальність, яка дає нам можливість скласти уявлення про мовну характеристику усього покоління. Попутно слід відмітити, що Холден Колфілд жодного разу на протязі всієї книги не говорить мовою автора, не збивається на “дорослу” мову, хоча і вживає інколи взяті з книг звороти (наприклад, I was a little premature in my calculationsчиI am still recuperating) і франтує “вченими” словами чи навіть модними спеціальними термінами.
Холден – шістнадцятирічний хлопець, чуйний, добрий, легко вразливий, з неврівноваженою психікою, ексцентричними поривами, думками всіх інших вище перерахованих характеристик героя. Саме ця специфіка мови Холдена розкриває перед нами і його сумніви, і незрілість його розуму, і його ставлення до дійсності. Це відношення являє собою складну гамму почуттів, де презирство може межувати з байдужістю, а кохання – з ненавистю. Однак головне – це специфіка молодіжного жаргону, в якому існують, своєрідно переплітаючись і взаємодіючи, з одного боку, яскравість, образність, емоційність, а з іншого боку, – потворність мови та мовлення, коли нав’язливе повторення одного елементу нерідко свідчить про бідність думки та убогий словник. Адже мова і свідомість утворюють нерозривну єдність.