ЗМІСТ
ВСТУП
ЧАСТИНА 1. Характеристика діалектних відмінностей середньонаддніпрянських говірок південно-східного наріччя
ЧАСТИНА 2. Репрезентативні діалектні тексти
2.1 Свята
2.1.1 Релігійні свята
2.1.2 Родинні свята
2.2Господарство
2.2.1 Тваринництво
2.2.2 Рослинництво
2.3 Будівництво
2.4 Одяг
2.5 Розповіді про минуле
ЧАСТИНА 3.Питальники
3.1 Меблі та інші хатні речі
3.2 Їжа, напої
3.3 Господарство
3.3.1Рослинництво
3.3.2 Тваринництво
3.4 Весілля
ЧАСТИНА 4.Словник
ВИСНОВКИ
Вступ
Українська діалектна мова має величезну цінність для лінгвістики, історії, культурології, філософії, як джерело пізнань про минуле, побут, культуру, світоглядні уявлення, моральні цінності народу.
Діалекти, це джерело унікальне й неповторне, оскільки реалізовуються в замкнутих соціумах сіл та селищ. І в кожному з них говірка становить самодостатню й особливу систему на кожному мовному рівні: фонетичному, морфологічному, лексичному, синтаксичному.
Окремо варто відмітити неоціненну роль місцевих діалектів у вивченні історії української мови. Адже діалекти консервують в собі явища давно втрачені літературною мовою і не зафіксовані в писемних пам’ятках. Завдяки говорам ми маємо змогу реконструювати, як говорили наші пращури.
Власне, найбільший науковий інтерес становить опрацювання усного мовлення малих соціальних груп, інформаторів похилого віку, що не покидали на довго село. Адже в їх свідомості діалектні одиниці міцно зафіксовані.
Актуальність діалектологічної практики зумовлена необхідністю фіксації діалектного матеріалу Правобережної Середньої Наддніпрянщини з перспективою введення його до наукового обігу.
Мета діалектологічної практики – зафіксувати та систематизувати особливості говіркового мовлення Житомирської області.
Для досягнення поставленої мети слід розв’язати такі завдання:
– ознайомившись з живим діалектним мовленням, виявити характерні особливості говірки;
– записати зв’язні тексти говіркового мовлення фонетичною транскрипцією;
– записати діалектні матеріали за спеціальними питальниками;
– укласти словник діалектної лексики.
Об’єкт дослідження – лексика правобережного середньонаддніпрянського говору.
Предметом є найменування предметів господарства: тваринництва, рослинництва; їжі та напоїв; хатніх речей; обрядових свят; родинних свят; розповідей про війну; будівництва хати та одягу.
Джерельною базою фактичного матеріалу послужили польові записи говіркової мови південно-східного наріччя. Збір матеріалу проводився за двома запропонованими та трьома спеціально складеними питальниками протягом 2 тижнів – з 16.08.2010 по 29.08.2010р. у таких населених пунктах: смт Ружин, с. Крилівка Ружинського району Житомирської області.
Діалектний матеріал збирався експедиційним методом, для опрацювання матеріалу використано описовий, і частково лінгвогеографічний методи, а також дослідницькі прийоми аналізу звукового потоку.
Практичне значення роботи визначається тим, що зафіксований лексичний матеріал може бути використаний при моделюванні системи досліджуваної говірки, при укладанні обласного та загальноукраїнського діалектних словників, Лексичного атласу української мови, у вузівських курсах з української діалектології, для поглиблення лексикологічних, семасіологічних, етимологічних досліджень не лише української, а й інших слов’янських мов.
Ружин – селище міського типу, розташоване на березі річки Роставиці, центр Ружинського району Житомирської області. Колись був волосним центром, потім Ружин належав до Сквирського повіту Київської губернії, за першим адміністративно-територіальним поділом в Радянському союзі – Ружин відносився до Вчорайшанського району.
Населення Ружина – 5200, до найближчої залізничної станції в с. Чорнорудка – 29 км автошляхами, до обласного центру м. Житомир – 110 км.
Знайдені археологічні знахідки засвідчують, що 7 тисяч років тому регіон був заселений трипільцями, 2,5 тисяч років тому – разом з іншими територіями, потрапив під вплив Великої Скіфії. На території Ружинщини частково збереглись залишки Змієвих Валів.
Згодом на цих територіях мешкало слов’янське плем’я уличів, що ще 50 років після того як князь Олег став до влади зберігало свою незалежність, а після поразки уличі мігрують до Дунаю, територію захоплюють печеніги, і лиш в 1036 році, з остаточною перемогою над печенігами землі Ружинщини входять до складу Київської Русі, тому з прийняттям християнства тут ще довго зберігалися язичницькі звичаї.
На місці Ружина з’являється містечко-укріплення Скоргородок, згодом воно отримує назву Щербів. Кримське ханство спустошило землі Ружинщини, в Щербові залишився лише один отаман і 13 замкових слуг.
У 1581 році з’являється перший представник роду Ружинських – Кирик Євстафійович Ружинський. Йому подарували маєток неподалік від Щербіва. Сильний князь невдовзі захопив ближні міста і перейменував Щербів в Ружин.
Ружинська сотня у складі Паволоцького полку брала участь у національно-визвольній війні. Після Андрусівського перемир’я Ружинщина відійшла до складу Польщі, під керівництвом Йосипа Будаковського утворилося Ружинське князівство.
В 1817 році при Емілії Каліновській в Ружині було збудовано костьол та лікарню на шість ліжок.
З початку 20-х років 20 ст у всіх селах Ружинщини були відкриті польські і єврейські школи. 1922 року в Ружин прибула комуна реемігрантів з США і Канади «Новий світ», але невдовзі значна частина розчарувалась і повернулась назад, ті, хто залишився були реорганізовані у колгосп. У 1941 році територія Ружинщини була окупована фашистами. Частина населення організувала партизанські загони, інша поповнила лави ОУН. 1943 року територію Ружинщини було звільнено від фашистів. В 1954 в Ружині з’явився перший телевізор.
Сьогодні в Ружині є поштове відділення, лікарня, костьол, будинок культури, маслозавод, рибгосп, в Ружинському районі функціонують: цегельний завод, фармацевтичний завод і верхівянський сільськогосподарський технікум. Також в с.Верхівня знаходиться маєток Ганської, де певний час жив Оноре де Бальзак. У Вчорайшинській школі певний час вчителював М. Т. Рильський, а в Ружині в післявоєнні роки жив Василь Земляк, працюючи кореспондентом в Житомирській газеті.
Крилівка - село Ружинського району, Житомирської області. Населення – 480. Відстань до найближчої залізничної станції в с.Чорнорудка – 27 км, до районо центра стм. Ружин – 10 км, до м. Житомира – 120 км.
В селі діють церква (в приміщенні колишнього дитячого садка), школа, сільський будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт, бібліотека.
ЧАСТИНА 1.
Характеристика діалектних відмінностей середньонаддніпрянських говірок південно-східного наріччя
Південно-східні діалекти, які лежать в основі національної української літературної мови, рядом своїх ознак збігаються з нею, проте серед їхніх характерних рис є й такі, якими вони відрізняються від літературної мови. Водночас сукупністю ознак ці діалекти протиставляються, з одного боку, південно-західним, а з другого — поліським діалектам.
Загалом, говірка Ружина й Крилівки наближена до літературної мови, але присутній ряд особливостей на фонетичному, лексичному, морфологічному і синтаксичному рівнях.
Зона кордону між Південно-східні, південно-західним, поліським діалектам, говірками, тому містить в собі явища, притаманні різним регіонам України.
Фонетичні ознаки:
· етимологічні [о], [е] в новозакритих складах як у наголошеній, так і в ненаголошеній позиціях заступаються [і], перед яким звичайно пом’якшуються попередні приголосні, включаючи й випадки перед [і] (<[о] ), (пóт’'і̃м, к'í̃н', на̃ливájeiш та ін.);
· фонема [а] будь-якого походження зберігається, зокрема відповідно до давнього [ę] послідовно виступає [а] з пом'якшенням попереднього приголосного (пjат', дас'ат', м’і̃с'ац' та ін.);
· ненаголошена [е] зближується у вимові і реалізується у вимові як [еи] або навіть [и] та іноді [еі] (пеичé̃мо̃, не̃исé̃мо̃, гов’íjеiс':а та ін.);
· ненаголошене [о] перед наступним складом з наголошеним [у], [і] набирає відтінку [у], тобто зазнає помірного “укання”, проте явище відбито непослідовно (та ін.);
· дзвінкі приголосні в кінці слів і всередині перед глухими, к правило, зберігають свою дзвінкість (аж,jiжте, на̃зáд, зáраз )
· повна диспалаталізація [р’], що не властиво південно-східному наріччю; явище характерне для поліських діалектів (грújeіш, в’íру, бурáк )
· наявне альвеолярне [л.] (будувáл·и, гл·ú̃на, м’і̃сúл·и)
· вживається вставне [л] після губніх в дієслівних формах І ос. однини та ІІІос. мн. терпер. і простого майбутн. часу (станоўл'ájут', садóўл'ат')
· широко вживається вставний [н] (мн'á̃та, мн'á̃со, с'í̃мн'а̃)
· тверда вимова шиплячих (пеичéш, пáриш, чаркáми)
Морфологічні ознаки:
· у іменниках І відміни м'якої групи в дав. і місц. відм. однині і в іменниках II відміни м'якої групи в місц. відм. однини виступає закінчення -і (на колгóсп’і, од рóзпис'і, бáт'кºов’іта ін.);
· іменники жін. роду та узгоджувані з ними прикметники і деякі займенники в орудн. відм. однини мають закінчення -оjу, -еjу (чáркºоjºу, вá̃н'кºоjºута ін.), проте в частині південно-східних говорів ненаголошені закінчення іменників з основою на м'який приголосний і шиплячий можуть під впливом твердої групи приймати закінчення -оjу замість -еjу (сáд͡ жºоjºута ін.)