Смекни!
smekni.com

Безполучникові складні речення у прозі Г. Тютюника (стр. 11 из 25)

Розглядувані складні синтаксичні одиниці сприймаються як мова в мові, де кожна частина сполуки незалежно одна від одної виражає модальність. Різномодальність частин – це ознака безсполучникових складних сполук, якої немає в складнопідрядних реченнях.

Як засвідчують наші дані, у безсполучникових складних конструкціях обох груп: і тих, у яких умовлення повідомляючого вставляються чужі слова, і тих, у яких вставляються його власні слова, можуть бути такі поєднання часових форм присудків:

а) теперішній і теперішній час: "Кажу вам: нема нікого"; "Так питається: за щож ми мучимось?";

б) теперішній і минулий час: "А я тобі кажу – піймали";

в) минулий і теперішній час :"Він, було, завжди говорив: з ворогом панькатися не можна";

г) теперішній і майбутній час: "Тільки попереджаю: запаришся з такими робітниками"; "Балакають – німці земельку будуть роздавати";

д)майбутній і теперішній час: "А за кражу я тобі скажу: вона від низької свідомості людини"; "Скажуть: що воно там за дурні лугом ходять".

Також нами зафіксовано речення, у яких присудок однієї з частин виражений формою наказового способу. Здебільшого у структурах із чужим мовленням такий компонент займає препозицію, а у сполуках із власним мовленням – постпозицію: "Біжи до Тимка і скажи: Орися його хоче бачити"; "Ні, ти скажи: вийшла б чи ні?"; "Ще раз пропоную: їдьте з нами"; "Ще ж я казав: бережись, Василю"; "І ще скажу тобі на прощання: не лізь, дійду, ло хліборобів-собственників"; "Ось що, брате, я тобі скажу: бережи себе".

Крім того, трапляються випадки, коли присудок першого складника безсполучникових речень виражений неозначеною формою дієслова, а другого – формою наказового способу: "Добре сказати – потерпи!".

Наведені вище приклади засвідчують, що і у реченнях, у яких у мовлення повідомляючого вставляються чужі слова, й у конструкціях, у яких вставляються його власні слова можливі поєднання різних часових і способових форм присудків.

Граматисти зауважують, що самостійна модальність репрезентованого компонента, його експресивність, виражена інтонаційно, зумовлює його перехід у препозицію. В усному мовленні перестановка відбувається у синтаксично непоширених складниках: "Цить, кажу"; "Хто палив, питаю?"; "Неси, кажу"; "Кінчай, кажу"; "Коней напували, питаю?". У писемному мовленні транспозиція частин допускається за наявності поширеного прямого мовлення. Але в обох випадках слова автора, винесені в пост позицію, сприймаються як вставній таку роль вони виконують і в інтерпозиції.

Неоднорідна модальність частин у реченнях з таким різновидом прямої мови робить їх специфічно безсполучниковими структурами, які не трансформуються у сполучникові шляхом підстановки сполучників чи сполучних слів.

Серед безсполучникових речень з розгортаючим відношенням, опорне слово першої частини яких націлює на повідомлення, виділяємо дві групи: утвореня що допускають введення сполучника, і конструкції які не можуть перетворюватись у складнопідрядні речення. Проте ні перша, ні друга група структур не можуть вважатись семантично співвідносними зі сполучниковими єдностями, оскільки зіставлювані речення передають різні синтаксичні відношення. Семантичну співвідносність слід визначати не за можливістю чи неможливістю вставлення сполучника, а за здатністю чи нездатністю конструкцій передавати однотипне граматичне значення.

Розглянемо безсполучникові речення з розгортаючою частиною, у яких опорне слово першої частини підводить до сприймання: "От ми йдемо, дивимося – щось біліє"; "Дорош глянув у куток: біля столусиділи обліковець Улас Хомутенко, Сергій Золотаренко і Денис Кошара".

У конструкціях цієї групи основу структури визначає одне слово першої частини – предикат своєрідного лексичного наповнення. Семантична ознака цих слів – виражати дію, яка підводить ло сприймання факту, інформації, повідомлення. Цю функцію виконують передусім дієслова та дієслівно-іменні сполуки із значенням зорового і слухового сприймання або звернення уваги, зокрема: дивитися, придивлятися, зиркати, оглядатися, прислухатися, виднітися, доноситися, перевести погляд тощо. Наприклад : "Озирнувся, вона вже стояла ззаду і посміхалась"; "А он глянь, люди йдуть"; "Юля замазала і прислухалася: справді, стало ніби легше". До акту сприймання можуть підводити й інші лексеми, які своїм значенням не вказують на сприймання. Таку роль можуть виконувати дієслова з семантикою руху: "Зайшли ми до двору – ніде нікого не видко"; "Орися гнівними рухами оголює ногу воище коліна: по білому тілу від стегна до литки стікають сині п'явки батиожиних ударів".

Деякі дієслова самі по собі не викликають акту сприймання чи висловлення думки. Роль підведення до процесу сприймання вони набувають лише співвідносячись із другим компонентом, який формулює зміст того, що сприймається. В усному мовлені цьому сприяє інтонації незавершеності, попереджуваності.

Таке семантичне наповнення предиката й інтонаційне оформлення першого складника визначають його препозитивну позицію як компонента , що націлює на сприймання факту дійсності, даного об'єкта, висновку чи результату, що виражається другою частиною. Закріпленість порядку розташування компонентів робить речення цього зразка "негнучкими структурами" [31,с.69]. За нашими спостереженнями, подібна особливість спостерігається й у співвідношенні складових частин першої групи речень із розгортаючою частиною: спрямування на повідомлення і називання його, вимова першої частини з незавершеною інтонацією, неможливість трансформації компонентів без заміни синтаксичних відношень. У цьому й полягає спорідненість груп речень із розгортаючою частиною.

Відмінність безсполучникових речень другої групи від першої полягає в тому, що в них пропущена семантична ланка, яка має позначати відповідним дієсловом сам процес сприймання. Такими словами, що підводять до сприймання, могли б бути дієслова бачити, побачити, чути, почути, думати, подумати, відчути, та ін. Вони здатні заповнити логічну послідовність викладу думки. Так, у реченні "Олена глянула у вікно: в сірій світанковій млі стрельнула іскрами цигарка, легеньким відсвітом лягла на шибки" присудок першої частини лексичним значенням вказує на дію яка веде суб'єкт до акту сприймання. Однак у ньому немає дієслова на позначення самого акту сприймання. Ним може бути слово побачив. Воно заповнює логічний ланцюг викладу: спочатку дія, яка підводить до сприймання (глянула), далі називання процесу (побачила), а тоді й те, що сприймається (в сірій світанковій млі...). конструкція набуває такого вигляду: Олена глянула у вікно і побасила: в сірій світанковій млі стрельнула іскрами цигарка, легеньким відсвітом лягла на шибки. Проте у реченні оригіналу такого слова, що називає акт сприймає, немає. Однак від цього речення не втрачає ознак складної синтаксичної одиниці, не змінюється зміст, хоч "сприймається як специфічне структурно-семантичне поєднання" [31,с.69].

Структурні, граматичні і смислові ознаки аналізованих сполук граматисти розглядають по-різному. У характеристиці структурних рис аналізованих конструкцій існує два провідні напрями: визнання пропуску проміжної ланки між першою і другою частинами і заперечення пропуску дієслова сприймання як структурно непотрібної ланки. Визнання пропуску проміжної ланки у вигляді дієслова сприймання привело частину дослідників, зокрема М.С.Поспєлова, до переконання , що такі єдності потрібно характеризувати як переривисті структури [58,с.341], інші мовознавці, серед яких Л.А.Булаховський та Б.М.Кулик, вважають їх конструкціями з еліптичною першою частиною [50,с.355;48,с.129,123]. Заперечення пропуску дієслова сприймання дало окремим авторам змогу кваліфікувати ці речення одиницями, закінченими як граматично, так і лексично [62,с.600]. Ми вважаємо цей погляд більш переконливим.

Твердження про пропуск у першій частині лексичного елемента, що створює її переривчастість, еліптичність, грунтується на можливості структурної трансформації конструкції із відсутнім дієсловом сприймання в єдності з дієсловом – присудком в "еліптичні" структури: "Уже виїжджаючи з вулиці, Дорош озирнувся: біля воріт невиразно чорніла постать Сергія" - Уже виїжджаючи з вулиці, Дорош озирнувся і побачив: біля воріт невиразно чорніла постать Сергія; "Вискочила вона надвір, бачить: лежить дід посеред обійстя на купі соломи, чумацьких пісень виспівує"- Вискочила вона надвір: лежить дід посеред обійстя на купі соломи, чумацьких пісень виспівує. Але з можливості такої трансформації не обов’язково випливає визнання факту, що в першому компоненті необхідно вбачати пропущений елемент.

У творах Г.Тютюнника речення аналізованого зразка зустрічаються часто. Розгляд їх семантики показує, що відсутність дієслова, яке вказує на процес сприймання, коментують слова, що націлюють на сприймання висловленого у другому компоненті, не потребуючи ніяких інших лексем, тобто вони зовсім не потрібні для виразу думки.

Особливо чітко це помітно тоді, коли дієслово першої частини витупає у формі наказового способу наприклад: "Дивися, он щось ворушиться". У конструкціях подібного зразка не можна й уявити "еліпс" у вигляді "побач". Введення до складу речень таких слів привело б до штучності фраз, чужих синтаксичній нормі української мови.

Та сама функція першої частини – вказувати на зміст сприймання, наголошувати на ньому – властива і безсполучниковим синтаксичним одиницям, у котрих другий компонент становить номінативне речення: "Тимко розгорнув: білизна". Введення "пропущеного" слова у цю сполуку або призвело б до перетворення її в окремий різновид безсполучникових конструкцій: "Тимко розгорнув і побачив: білизна" – речення з розгортаючим відношенням, у якому присудок першого складника націлює на повідомлення, або взагалі змінило б його синтаксичну будову: складне речення трансформувалося б у просте: "Тимко розгорнув і побачив білизну", а це порушило б комунікативну заданість думки. Звідси й випливає, що "вставка еліпса" не лише не потрібна, але й за певних умов неможлива. Тому науковець С.І.Дорошенко наголошує на тому, що ці речення слід вважати особливою групою різновиду пояснювальних конструкцій із розгортаючою частиною. Таке розуміння семантико-граматичної природи цієї групи речень не узгоджується з думкою тих дослідників які вбачають у них структури, що виражають відношення приєднання чи додаткового зауваження [58,с.341,344,347;48,с.129]. Від названих конструкцій сполуки з розгортаючою частиною відрізняються і семантичним наповненням дієслівного присудка, що передбачає появу другого компонента, і смисловою і інтонаційною незавершеністю першого компонента [66,с.30]. Зіставлювані безсполучникові не можна зараховувати до одного різновиду і за стилістичним вживанням. Реченням зі значенням приєднання і додаткового зауваження властиві не тільки усно-розмовному і художньому мовленню, а й науковому і публіцистичному стилям. Сфера вживання цих синтаксичних одиниць широка. Сфера застосування конструкцій із розгортаючою частиною – усне розмовне мовлення, де порозумінню співбесідника сприяють обставини, жести, міміка, ритмо-інтонаційні засоби. За таких умов і створюються ознаки динамічності й емоційності виразу думки.