Використання речень із розгортаючою частиною в літературній мові, зокрема в жанрі художньої літератури, збагатило художній стиль новим стилістичним прийомом,а писемну мову - своєрідною структурною сполукою. Вони зустрічаються і в мовленні персонажів: "Дивимось, лежить"; "Бачу- на тобі ременяка добра"; "Сам чуєш – гуркотить, от-от до нас припожалує"; "Чую – пиляють"; "Глядь – хазяїн з батуриною стоїть, зуби шкірить", і в розповіді автора: "Тільки він туди зайшов, бачить у вікно: зірвало вихором вершняк, закрутило понад садом і понесло к лихій мамі"; "Тимко розгорнув ганчірку: в ній лежала грудка іскристого меду"; "Він засміявся і озирнувся назад: ромашка тихо кивала йому голівкою".
В усіх цих випадках безсполучникові конструкції з розгортаючим компонентом є елементом експресивного синтаксису, одним із стилістичних прийомів динамічного відтворення подій.
Безсполучникові складні речення з уточнюючою частиною характеризуються чіткою окресленістю функцій компонентів: до складу першого входять слова і словосполучення, які потребують уточнення, конкретизації, другий - виражає уточнення, деталізує. Уточнюється те, що в загальній формі названо у першому складникові : "А вісті були невтішні: пренімець, палить, убиває, грабує"; "Обносились зовсім, одне рам'я висить". Уточнювала частина цього різновиду конструкцій посідає перше місце і за своїм значенням може стояти тільки у препозиції. Як пояснює С.І.Дорошенко, уточнюючий компонент "інтродукує детальне розкриття предмета думки" [31,с.73], наприклад: а вісті були невтішні (а які саме, показано у наступному компоненті); обносились зовсім (а як саме, розкриває другий складник). Така роль першого компонента аналізованого різновиду зумовлюється наявністю в ньому слів певної семантики. Вони поділяються на дві групи: 1) слова вказівного значення і 2) слова, позбавлені конкретно речового вираження [31,с.73].
Д першої групи належать вказівні займенники, займенниковий прислівник так (отак), числівник однини у займенниковому значенні. Наприклад: "Тепер з коровами так: теличка залишається вдома". Вказівні слова впливають на характер усієї фрази, на розміщення її компонентів. Через відсутність семантичної конкретності вони позбавляють першу частину самостійності і роблять її значеннєво незавершеною, такою, яка потребує розкриття. Не випадково такі речення з конкретизацією займенників кваліфікуються як конструкції "з сильним, обов'язковим з'вязком" [43,с.137].
Найчастіше змістова незавершеність препозитивного компонента підкреслюється винесенням вказівного слова на його кінець, хоч завершення першої частини – не обов'язкова позиція займенника, а значить і не конструктивна риса розглядуваних речень. наприклад, у структурі "Отак і з вами буде: покрутитеся трохи в селі і втечете" вказівне слово стоїть на початку предикативного складника. Однак яку б позицію воно не займало, логічний наголос падає саме на нього. Його виділення зосереджує увагу на пояснюючій частині і сигналізує її необхідність. Вказівні слова першого компонента – це елементи , функція яких – привернути увагу до явищ, дій, предметів і їх ознак, націлити на розкриття змісту чи обставин інформації. Роль другого складника – конкретизувати, уточнювати вказівку. Це співвідношення між частинами, яке виражає граматичне значення складного цілого, С.І.Дорошенко характеризує як значення конкретизації займенника і слів номінативного значення.
Дехто з дослідників схильний вважати подібні сполуки конструкціями що нагадують відношення між узагальнюючим словом і однорідними членами речення [11,с.432]. ми поділяємо думку тих мовознавців, які вважають, що таке трактування розглядуваних структур неправомірне [31,с.74]. Передусім , зіставлювані єдності не схожі тим, що узагальнююче слово простої синтаксичної одиниці передає називання однорідних членів речення. У безсполучникових складних конструкціях розглядуваного різновиду наявність кількох уточнюючих компонентів можлива, наприклад: "Є ще в нього й інша особливість: праве око завжди примружене, ліве дивиться на світ проникливо, з холодним блиском", але не обов'язково.
Введення одного чи кількох пояснюючих предикативних компонентів залежить від семантики узагальнюючого слова, розміщеного в препозитивному інгредієнтові. При вказівному займенникові і займенниковому прислівникові так (отак) може стояти одна і кілька пояснюючих предикативних частин. За умови наявності числівника один відбувається обмеження кількості складників: при такому слові узагальненого значення можливий лише один пояснюючий компонент.
Однак найголовніша відмінність між безсполучниковими складними структурами аналізованого різновиду і простими реченнями із узагальнюючим словом при однорідних членах речення полягає у тому, що зіставлювані синтаксичні одиниці "не можна порівняти за характером граматичного зв’язку"[31,с.75]. Однорідні члени вступають у граматичний зв’язок із керованим "чи керуючим" словом із узагальненою чи вказівною семантикою як однорідні елементи, оскільки воно є таким самим членом речення, як і перелічувальні лексеми. Воно лише узагальнює їх семантичні ознаки. Вказівні ж слова першої частини безсполучникових конструкцій і уточнюючі предикативні компоненти сурядним зв’язком не пов’язані. Окрім цього, як зазначає С. І. Дорошенко, вони різняться "позицією про номінативного слова: вказівне чи узагальнююче слово стоїть у першій частині безсполучникової єдності" [31,с.75], воно уточнюється змістом наступного чи наступних складників. Узагальнююче ж слово стосовно однорідних членів простого речення може посідати будь-яке місце. Аналізовані безсполучникові конструкції, у яких до складу препозитивного компонента входять вказівні слова, становлять один із зразків безсполучникових складних сполук, у яких співвідношення частин не прирівнюються ні до граматичних зв’язків простого речення, ні до синтаксичної "пов’язаності сполучникових складних утворень пояснювального типу" [31, с.75]. Специфіка цих конструкцій полягає у тому, що вони не лише не мають сполучників, але й не припускають можливості їх вставлення. Це – типово безсполучникові складні одиниці.
Другу групу слів, які зумовлюють необхідність і обов’язковість появи уточнюючої частини складної безсполучникової конструкції становлять: означальні займенники, прикметники, а також окремі займенники і числівники у значенні прикметників (займенник свій у розумінні "своєрідний", "особливий"; числівник один у значенні "однаковий", "той самий"), числівники один, два, три, чотири, числівники у сполученні з іменниками, прислівники, іменники й іменні сполучення зі словами ряд, низка тощо та субстантивовані прикметники. Наприклад: "Ну, ми тобі наробимо багато, тільки приймай"; "І ось наслідок – сидить із перебитою ногою."
Характерною властивістю названих вище слів і сполучень є те, що вони позбавлені вказівності. Специфічною ознакою їх є узагальненість і відсутність конкретно-речового значення. Саме це робить їх тим елементом препозитивної частини, який потребує розкриття змісту, виявлення його рис. Як і вказівні слова, зазначені лексеми і їх сполуки займають таке саме місце: останнє у першому складникові. Відтягнений на кінець препозитивного компонента, такий елемент виділяється логічним наголосом і створює "незакінчено перервану інтонацію" [31, с.77], яка супроводжує цей різновид безсполучникових складних речень.
Лексеми аналізованої групи мають широке загальне значення і тому привертають увагу до предмета думки для подальшого його розкриття. Цю функцію беруть на себе слова на позначення розумової діяльності та висновку, волевиявлення і запитання, причини й умови, почуття й ознаки, що сприймається загально. Разом з тим характер семантики пояснювального слова першої частини має здатність впливати на будову та способи граматичного вираження другого компонента. Так, при пояснюваних словах на позначення картин природи, вияву розумової і психічної діяльності, повідомлення другий компонент виступає "предикативною структурою розповідного типу" [31, с.77]: "З дощової мряки виринув вишневий хутір – з два десятки мазанок із зеленими від моху стріхами"; "А ось у тому царстві сталося нещастя: якесь вороже плем’я прийшло із-за моря і напало війною на вельможу". Граматисти стверджують, що є й такі безсполучникові конструкції у яких наявність у першому складникові слова питання (запитання) зумовлює оформлення другої частини як питального речення. Однак у прозі Г.Тютюнника нами таких сполук не зафіксовано. При уточненні слів наказ, застереження, завдання другий інгредієнт виражається інфінітивною конструкцією: "Передайте наказ: нікому не говорити про моє поранення".