Смекни!
smekni.com

Безполучникові складні речення у прозі Г. Тютюника (стр. 13 из 25)

У творах Г.Тютюнника також зустрічаються речення, у яких пояснюване слово першого складника виражене прислівником: "Перший раз торг закінчився невдало: у нього відібрали рибу і виштовхнули втришия з казино"; "Темно – навіть кінського хвоста не видно"; "Та ще невідомо, винен він чи ні?".

Дослідники зауважують, що у переважній більшості випадків немає чіткої закріпленості між семантикою пояснюваного слова і способами вираження предиката другої частини [31, с.78]. Лексичне значення багатьох слів припускає різне граматичне оформлення уточнюючого складника. Проте можливість різного вираження постпозитивного компонента при одному і тому самому пояснюваному слові не заперечує загального уявлення про те, що в реченнях цієї групи другий інгредієнт служить уточненням слова широкої семантики. Незалежно від того, як структурно оформлялась друга частина, вона виступає поясненням слова, позбавленого конкретно-речового значення.

Структури цієї групи безсполучникових речень співвідносні з сполучниковими, які передають пояснювальні відношення за допомогою службових слів тобто, а саме, зокрема та інших, наприклад "Серед народу ходили жахливі чутки: німці кидають у вогонь дітей, розстрілюють мирне населення, нелюдськими муками мордують полонених червоноармійців" – Серед народу ходили жахливі чутки, а саме: німці кидають у вогонь дітей, розстрілюють мирне населення, нелюдськими муками мордують полонених червоноармійців.

Аналіз двох груп конструкцій з уточнюючою частиною показує, що спільним у них є відношення між уточнюваною лексемою і другим компонентом. В обох групах воно сприймається як відношення загального і часткового, хоч можливе різне морфологічне вираження уточнюваного слова. Поряд зі спільними виявляються і відмінні ознаки зіставлюваних речень, які полягають у можливості перетворення у сполучникові синтаксичні одиниці. Конструкції першої групи не припускають введення сполучників, структури другої групи, мають здатність трансформуватись у сполучникові єдності.

За нашими даними, у творах Г.Тютюнника, безсполучникові речення з уточнюючою частиною трапляються рідко. Конструкції, що належать до другої групи функціонують частіше, а складні єдності першої групи займають периферійну позицію.

2.3 Речення з коментуючою частиною

У творах Г.Тютюнника серед речень із пояснювальним відношенням за специфічною семантикою і структурними ознаками виділяється різновид безсполучникових конструкцій із коментуючою частиною: "По мосту повільно сунули плетені із лози величезні кулі, повні горшків: то їхали в Зіньків на базар опішнянські гончарі"; "Таке скажете, то ж Йонька подався на хутори до своєї рідні в гості."

У лінгвістичній літературі речення цього різновиду характеризуються по-різному. В академічному виданні "Сучасної української літературної мови" структури з коментуючим компонентом кваліфікуються як конструкції, у яких друга частина (або кілька частин) розкриває зміст попереднього інгредієнта [50, с.385]. В інших посібниках і підручниках аналіз складної синтаксичної одиниці цього різновиду поєднано з характеристикою речень пояснювальних або речень, що виражають приєднувальні відношення [27, с.339; 48, с.129; 22, с.357].

Окремими авторами були висловлені пропозиції про виділення конструкцій із коментуючою частиною в окремий вид, у якому друга частина має "вміщуюче значення" [12, с.346] або "коментуюче, роз’яснююче значення" [67, с.189]. С.І.Дорошенко прийняв назву речення з коментуючим значенням, запропоновану Г.К.Хамзіною, і, поділяючи її аргументи про відмінність коментуючих структур від приєднувальних конструкцій, разом із цим висловлює незгоду з намаганнями дослідниці відірвати цей різновид від пояснювального виду і вважати його окремим типом безсполучникових складних речень.

Конструкції з коментуючою частиною становлять різновид пояснювальних ,безсполучникових структур, що має свої специфічні ознаки в смислових взаємозв’язках компонентів, в будові і навіть частково в інтонаційному оформленні. Проте разом із цим вони є, як зазначає С.І.Дорошенко, "виявленням загальної ідеї пояснення, закладеної у смислових зв’язках першого і другого компонента" [31, с.80]. Тому за семантичною пов’язаністю частин аналізований різновид не можна відривати від виду речень із відношенням пояснення, у яких другий складник розкриває, уточнює, коментує чи доповнює перший. У коментуючих конструкціях семантичний зв’язок пояснюваності характеризується специфікою, відмінною від інших різновидів, а серед них насамперед від уточнюючих структур. Це відбивається у значеннєвій ролі другої частини і в структурних ознаках коментованого і коментую чого компонента.

У реченнях із уточнюючою семантикою друга частина пов’язана з лексичним елементом першого складника, який потребує уточнення. Між уточнюваним елементом препозитивного компонента і уточнюючою постпозитивною частиною встановлюється відношення загального і часткового, за якого часткове наповнює загальне, вводить у його межі те, що може становити зміст загального. Саме тому лексичні елементи першого компонента становлять невід’ємну ознаку його структури. Через наявність таких слів перша частина позбавлена семантичної самостійності. Це засвідчує і її інтонаційний малюнок: немає зниження тону вкінці, але є логічне виділення уточнюваного слова.

Інші властивості мають конструкції із коментуючим компонентом, у складі першого інгредієнта яких немає лексичних елементів узагальнюючої чи вказівної семантики, що потребують уточнення, які б програмували другу частину. Це позначається на інтонаційному оформленні першого складника. Він вимовляється з більшим пониженням тону укінці, у ньому немає виділюваного слова, відсутність якого надає компонентові семантичної самостійності. Звідси зрозуміло, що таким реченням не властиве відношення загального і часткового. Коментуюча частина не уточнює пояснюваного слова першої, оскільки такого елемента у ній немає. Наприклад: "Доносило нескінченний жерстяний шелест – то шумів у плавнях вітер". Препозитивний компонент у такій конструкції не виявляє недовершеності ніяким своїм елементам, незакінченості вислову чи потреби щось з’ясувати, уточнити. Узята окремо перша частина може функціонувати як самостійне речення. Саме тому деякі науковці наголошують на непереконливості твердження про те, що у конструкціях із коментуючим компонентом перша частина "з необхідністю вимагає коментування її, що і здійснюється другою частиною" [67, с.188]. Коментар у вигляді другого складника викликаний бажанням з’ясувати семантично широке повідомлення, зробити його вичерпно зрозумілим. За такої ситуації як смислова накладка на першу частину або на її окрему синтаксичну ланку [31, с.82].

Така смислова роль зумовлює оформлення структурної схеми всього речення: коментуючий інгредієнт включає до свого складу вказівні займенники це (оце), то, те (теє), іноді займенниковий прислівник так, які співвідносять другий складник із першим. Ці лексичні елементи зазвичай стоять на початку компонента: "Ти ж, брате, контрреволюцію вбрав на себе, це я тобі як другові говорю. Така структурна особливість коментуючих конструкцій своєрідна порівняно з уже розглянутими різновидами речень пояснювальної семантики. Вказівний елемент коментуючої частини надає їй ознак несамостійності, пов’язаності з попереднім інгредієнтом. В уточнюючому різновиді другий компонент не має таких показників, тому й сприймається семантично самостійною одиницею.

Вказівні займенники виконують подвійну роль: співвідносять другу частину або з усім першим компонентом, або з одним чи кількома лексичними елементами. У першому випадку вони служать вказівкою на те, що саме підлягає коментуванню: факт дійсності чи щось уявне: "Заб’ємо пацє, то діло найвірніше"; "Між небом і землею каламуть: то кінські копита розляпують багнюку". У другому випадку, тобто коли зазначені лексеми співвідносять коментуючий складник з окремим словом чи нерозривним словосполученням першого компонента, вони націлюють на окремі предмети і явища, що коментуються: "В лісах стояв скляний дзвін – то на стовбурах лопалася льодяна кориця".

Оскільки вказівні слова другої частини не виконують чіткої семантико-синтаксичної ролі, вони можуть не вживатись, проте смислові і синтаксичні відношення між складниками не втрачаються, наприклад: "Тихо тренькнули вікна: Орися зачинила за собою набухлі двері"; "Іноді із степової пустелі линув тужливий людський крик, не залишаючи після себе ні луни ,ні голосу: кричала сова". Характерно, що пропуск вказівних займенників легко заповнюється, не зумовлюючи порушення смислових зв’язків між компонентами: "Тоді із зелених трав почувся плаксивий голосочок,- співала дівчина – полонянка, тужно, надривом, з тремтячим клекотом молодесенької журавки.- Тоді із зелених трав почувся плаксивий голосочок,- то співала дівчина – полонянка, тужно, надривом, з тремтячим клекотом молодесенької журавки. Зіставлення конструкцій із пропущеними і наявними у другій частині вказівними лексемами засвідчує те, що смислові зв’язки між складниками не змінюються, але стилістично ці речення не можуть вважатися рівноцінними. Вказівне слово створює розмірено повільний виклад думки. Відсутність його надає фразі динаміки, що перетворює такі структури в елемент експресивного синтаксису, який широко застосовується в художній літературі.