ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. Становлення теорії безсполучниковості в українському мовазнавстві
1. Класифікація безсполучникових складних речень як лінгвістична проблема
2. Класифікації безсполучнокових складних речень в українській граматиці
РОЗДІЛ ІІ. Конструкції з однофункціональними предикативними частинами
1. Речення перелічувальної семантики із значенням одночасності дій, фактів, явищ.
2. Речення перелічувальної семантики із значенням послідовності дій, фактів, явищ
Розділ ІІІ. Конструкції з різнофункціональними предикативними частинами
1. Речення зіставно-протиставного значення
1.1Речення зіставного різновиду
1.2 Речення протиставного різновид
2. Речення з пояснювальнимим відношеннями компонентів
2.1 Речення з розгортаючою частиною
2.2 Реченння з уточнюючою частиною
2.3 Речення з коментуючою частиною
2.4Речення з доповнюючою частиною
3. Речення з відношенням детермінації
3.1 Речення, одна з частин яких має часове значення
3.2 Умовно-наслідкові речення
3.3 Причиново-наслідкові речення
3.4 Речення, постпозитивна частина яких виражає обґрунтування з відтінком причини
3.5 Безсполучникові речення, друга частина яких має значення мети
3.6 Речення, одна з частин яких передає допустовість
РОЗДІЛ IV. Неелементарні безсполучникові та безсполучниково-сполучникові конструкції
1. Безсполучникові багатокомпонентні утворення
2. Сполучниково-безсполучникові речення
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Проблема виділення безсполучникових складних речень як самостійної синтаксичної одиниці у мовознавстві з’явилась ще у XVIII ст. Цей погляд зацікавив різних дослідників, одні з яких були переконані в необхідності й правомірності такого виділення, інші заперечували безсполучникові конструкції як окремий вид складних структур. Таке протистояння поглядів існувало до першої половини ХХ ст.
Ще у "Кратком руководстве к красноречию" М.В.Ломоносова є окремі параграфи, що містять визначення складного речення. Вказівки на способи об’єднання простих речень у складному за допомогою сполучників і без будь-яких допоміжних слів.
У праці "Из записок по русской грамматике" О.О.Потебня спеціально не вивчав питань сиснтаксису складних речень, у тому числі й безсполучникових, проте його вчення про виникнення складних конструкцій і принагідній спостереження, що стосуються безсполучниковості, були науковим відкриттям і не втратили свого значення дотепер. Він звернув увагу на походження безсполучниковості й довів, що вона давніша від сполучниковості [59;295].
Викликає певний інтерес спостереження над цією проблемою П.Ф.Фортунатова. Припускаючи можливість вираження сурядності і підрядності без сполучників, він називає безсполучникові конструкції з підрядним реченням злитно-складними, вказуючи при цьому на особливість порядку слів у підрядній частині, який надає їй ознак підрядності.
У праці "О грамматической природе и принципах классификации бессоюзных сложных предложений" М.С. Поспєлов спочатку подає історію розвитку теорії безсполучниковості, розкриваючи погляди таких учених, як О.О. Потебня, М.В. Ломоносов, О.Х. Востоков, А.М. Пєшковський, О.О. Шахматов, Л.В. Щерба, В.В. Виноградов. Далі дає визначення безсполучникових речень, стверджуючи, що це "такі складні речення, частини яких , оформлені граматично як речення, об’єднуються в одне ціле не за допомогою сполучників чи відносних слів, а безспосередньо взаємопов"язаністю змісту речень, які входять до їх складу, що й виражається тими чи іншими ритмо-інтонаційними засобами [58, с.343]. Дослідник всі складні безсполучникові конструкції поділяє на дві групи: однорідного і неоднорідного складу, описує особливості структур кожної групи, поділяючи їх на підгрупи.
І.Р. Вихованець зазначає, що у сучасному українському мовознавстві закріпилася структурно-семантична класифікація складних речень, і за формально-синтаксичною структурою й семантикою складні речення розподіляють на три основні типи: складносурядні, складнопідрядні і безсполучникові. Науковець стверджує, що поділ на три типи здійснено не на одній логічній площині, зокрема, "безсполучникові складні речення мають протиставлятися не складносурядним і складнопідрядним, а сполучниковим складним реченням у їх сукупності" [19, с.292]. Окремий параграф у підручнику І.Р. Вихованця "Граматика української мови" відведено елементарним і неелементарним складним конструкціям, де автор розподіляє елементарні і неелементарні речення на окремі класи, описує структурно-семантичні їх властивості і наводить відповідні ілюстрації. Крім цього, дослідник поряд із складносурядними і складнопідрядними виділяє безсполучникові складносурядні, безсполучникові складнопідрядні конструкції і безсполучникові складні речення з недиференційованим синтаксичним зв’язком [19].
В академічному синтаксисі за редакцією І.К. Білодіда виділено два види безсполучникових складних речень: конструкції з однотипними частинами і конструкції з різнотипними частинами. Мовознавець зауважує, що безсполучникові речення з однотипними частинами виявляють "у своїх структурах координативні зв’язки троьох різновидів: єднальні, зіставні й зіставно-протиставні" [ 63, с.415]. На його думку, прості речення, що є частинами безсполучникового речення, можуть зберігати відносну комунікативну самостійність, об’єднуючись "в єдиному висловленні не на грунті єдності внутрішньосинтаксичних і змістових відношень між ними, а на грунті єдності надфразового змісту" [63, с.415]. Учений описує ознаки цих речень: замкнутість/незамкнутість структури, інтонаційне оформлення і сферу вживання. До групи безсполучникових конструкцій із різнотипними частинами І.К. Білодід відносить структури з семантичними відношеннями причиново-наслідкового, умовного, умовно-часового і пояснювального характеру. Діалектичний характер причиново-наслідкової залежності зумовлює "загальну структурну ознаку безсполучникових речень цих відношень: переважно вони здатні до транспозиції складових компонентів" [63, с.417].
Дещо інші погляди на безсполучникові складні речення представлені в підручнику М.А. Жовтовбрюха, Б.М. Кулика "Курс сучасної української літературної мови", де також виділемо два види безсполучникових конструкцій: з однотипними і різнотипними частинами. Проте структури першого виду поділяють на такі різновиди: 1) речення, що означають одночасність, сумісність або взаємну відповідність дій, явищ; 2) речення, що означають часову послідовність дій, явищ; 3) речення із значенням зіставлення або протиставлення [49, с.248]. Під час розгляду кожної групи безсполучникових речень з різнотипними частинами Б.М.Кулик ураховує такі синтаксичні засоби: інтонацію, порядок розташування складових компонентів, співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків у складових частинах речення, особливості лексичних значень слів, що входять до складу цих частин. Дослідник виділяє 10 різновидів конструкцій із різнотипними частинами.
Н.В. Кірпічникова у праці "Изъяснительные бессоюзные сложные предложения" досліджує структурно-семантичну особливість цих конструкцій, наголошує на їх неоднорідності за будовою, виділяє дві групи з’ясувальних безсполучникових речень. До першої відносить конструкції з опорними словами зі значенням "речи-мысли" [23, с.81], наголошує на їх схожості до конструкцій з прямою мовою. Дослідниця зауважує, що ці речення найбільше відрізняються від відповідних сполучникових з’ясувальних конструкцій. Другу групу безсполучникових з’ясувальних структур, за Н.В.Кирпичниковою, складають ті, у яких опорні слова не мають значення "речи-мысли". Ці безсполучникові речення найбільш наближаються до сполучникових з’ясувальних конструкцій.
У статті "Безсполучникове приєднування у складному реченні" В.В. Жайворонок, зауважуючи, що у науковій літературі безсполучникові складноприєднувальні речення розглядаються побіжно, намагається глибше проаналізувати ці конструкції. Дослідник стверджує, що безсполучникові складноприєднувальні структури становлять значну групу безсполучникових складних речень [36].
Проблему співвідносності безсполучникових і сполучникових складних речень розглядає С.І. Дорошенка у статті з такою самою назвою. Граматист робить висновок про те, що за умови співвідносності безсполучникових і сполучникових конструкцій прийом уведення сполучників між предикативними частинами не охоплює всієї різноманітності споріднених за граматичним значенням складних структур безсполучникового і сполучникового типу. С.І. Дорошенко засвідчує випадку неможливості введення сполучника у безсполучникові конструкції, а також звертає увагу на структури, у яких можливе введення сполучника, але в такому випадку виникають нові семантичні відношення, тобто сполучник "зумовлює виникнення неспіввідносних пар" [33; с.25]. Учений наголошує, що можливість введення сполучника у безсполучникову конструкцію "при збереженні граматичної спорідненості зіставлюваних структур не слід розглядати як ознаку граматико-семантичної тотожності" [33; с.25] безсполучникових і сполучникових речень.
У праці "Синтаксис складного речення" У.Ф. Шульжук дає визначення безсполучникових речень, ураховуючи змістові відношення між складовими частинами, складні безсполучникові конструкції поділяє на 1) речення з однорідними частинами; 2) речення з неоднорідними частинами [74, с.102]. Дослідник приділяє увагу елементарним і неелементарним безсполучниковим реченням, в також описує особливості складних сполучниково-безсполучникових конструкцій, виділяє ознаки, за якими вони поділяються на кілька різновидів.
На особливу увагу заслуговує монографія С.І. Дорошенка "Складні безсполучникові конструкції в сучасній українській мові". На основі даних сучасної синтаксичної науки С.І. Дорошенко досліджує в синхронному описовому плані складні синтаксичні конструкції, використовуючи при цьому великий мовний матеріал, виявлений в усіх її основних стилях. У книзі розглядаються загальні питання теорії безсполучниковості, наводяться додаткові аргументи щодо визнання безсполучникових складних речень окремим типом складних структур [31, с.12-30], аналізуються недостатньо вивчені синтаксичні явища, робиться повніша, ніж усі попередні, класифікація безсполучникових конструкцій [31, с.31-131].