Відтворення віддієслівних прикметників німецької мови з латентною модально-пасивною предикацією (стр. 1 из 6)

Кременчуцький університет економіки, інформаційних технологій та управління

Кафедра теорії та практики перекладу

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни : “Практичний курс другої іноземної мови і переклад”

на тему: “Відтворення віддієслівних прикметників німецької мови з латентною модально-пасивною предикацією в українській мові”

за спеціальністю 7.030507 “Переклад”

Виконала:

студентка 5 курсу

групи ПЗ 08-51

Скрипко Ірина Леонідівна

Науковий керівник:

старший викладач

Євтушенко Ніна Григорівна

Кременчук 2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Віддієслівні прикметники у функціонально-семантичному полі пасиву

Розділ 2. Особливості віддієслівних прикметників з латентною модально-пасивною предикацією

2.1 Про прикметникову деривацію

2.2 Значення віддієслівних прикметників

Розділ 3. Шляхи перекладу німецьких віддієслівних прикметників на українську мову

3.1 Переклад похідних прикметників з модально-пасивним значенням

3.2 Переклад складених віддієслівних прикметників з модально-пасивним значенням

Висновки

Список використаних джерел

Додаток

Вступ

Темою даної курсової роботи єпереклад віддієслівних прикметників німецької мови з латентною модально-пасивною предикацією на українську мову.

Дуже часто буває не досить просто назвати предмет, який мається на увазі, необхідно також охарактеризувати його, необхідно зазначити корисний він чи ні. Прикметники “розфарбовують” подію, явище чи процес, про який йде мова. Вони роблять іменники “живими”. За допомогою прикметників можна розставити наголоси в мові – як у усній, так і в письмовій. Вони також надають реченню відтінку завершеності, адже вони формують індивідуальну оцінку, перетворюючи сухе вираження думок у звичну людську мову. Прикметники відображають смак письменника чи оратора набагато сильніше ніж дієслово чи іменник. Саме прикметники володіють надзвичайною стилетворчою силою: вони можуть багато чого розповісти про того, хто їх вживає [22].

Багато лінгвістів розглядали німецькі прикметник, але лише деякі з них приділили більше уваги саме віддієслівним прикметникам. Віддієслівні прикметники розташовані на периферії функціонально-семантичного поля пасиву. Дослідження їхніх властивостей розпочалося не так вже й давно, але вже зроблено певні досягнення. Детальний розгляд цієї лексико-семантичної групи (ЛСГ) допоможе краще зрозуміти закономірності словотвірного процесу німецької мови, особливості смислової структури і функціонування прикметників у реченні. Це, у свою чергу, полегшить вивчення німецької мови та подальшу роботу у галузі перекладознавства.

Актуальність теми зумовлена потребою стратифікації лексичного матеріалу, відображення системних зв’язків у межах лексичної групи та їх комплексного дослідження, висвітлення закономірностей дериваційних процесів.

Об’єктом курсового дослідження є віддієслівні прикметники з латентною модально-пасивною предикацією на -bar, -lich, -abel, -ibel, -sam, -wert, -würdig, -fähig.

Предметом даного курсового дослідження є системні, семантичні, словотвірні, функціональні особливості одиниць досліджуваної ЛСГ.

Мета дослідження полягає у виокремленні віддієслівних прикметників з латентною модально-пасивною предикацією, у висвітленні дистрибутивних і функціональних особливостей досліджуваних лексичних одиниць, у аналізі способів перекладу цих одиниць на українську мову.

Для досягнення мети потрібно вирішити такі завдання:

- визначити інваріантні ознаки пасиву;

- здійснити інвентаризацію складових функціонально-семантичного поля пасиву та виявити місце прикметникових дериватів у цьому полі;

- дослідити механізм дериваційного процесу, визначити словотворче значення і смислову структуру лексем з латентною модально-пасивною предикацією;

- дослідити особливості функціонування прикметників з пасивним значенням.

Уданій курсовій роботі використана у комплексному поєднанні низка методів: метод компонентного аналізу і трансформації – для інвентаризації ЛСГ; описовий метод – для характеристики словотвірних моделей; словотвірний аналіз – для дослідження смислової структури дериватів; дистрибутивний аналіз і метод синтаксичного моделювання – для виявлення синтаксичної сполучуваності прикметників з пасивним значенням.

Матеріалом дослідження є художні твори в оригіналі таких німецьких класиків як Е.М. Ремарк “Три товариша” ( E.M. Remarque “DreiKameraden”) та Й.В. фон Гете “Страждання молодого Вертера” (Johann Wolfgang von Goethe “Die Leiden des jungen Werthers”). Лексичний корпус досліджуваних лексем налічує 103 одиниці.

Теоретичне значення роботи полягає тому, що комплексний підхід у дослідженні функціональних особливостей прикметникових дериватів сприяє розширенню знань про взаємодію лексичного і граматичного у смисловій структурі слова, а також у межах функціонально-семантичного поля.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали і результати дослідження можуть бути використані при читанні лекцій і спеціальних курсів з теоретичної граматики та лексикології, теорії та практики перекладу, з питань словотвору та парадигматичних зв’язків у лексиці. Результати дослідження також можна використовувати у лексикографічній практиці.

Розділ 1. Віддієслівні прикметники у функціонально-семантичному полі пасиву

Одним із напрямків сучасного мовознавства є дослідження і класифікація одиниць різних мовних рівнів за спільністю їхніх семантичних функцій і значення. Такий підхід сприяє вирішенню проблеми невідповідності форми і значення у мові: одна форма виражає різні значення, одне значення може виражатися різними формами. На основі цього положення розроблена теорія полів, яка широко застосовується у лінгвістиці.

Складну граматичну категорію пасиву в німецькій мові адекватно можна пояснити на теоретичних засадах функціонально-семантичного поля. Ця теорія пояснює можливості вираження певної граматичної категорії не лише морфологічними засобами, але й взаємодією на функціональному рівні як лексичної, так і граматичної семантики.

Польовий підхід передбачає взаємопов’язаність шляхів дослідження – від форми до значення, від значення – до форми. У першому випадку важливим є пошук інваріантного значення, на основі якого визначається інвентар мовних засобів даного поля. Їх систематизація і класифікація можлива за умови аналізу семантичної структури даних елементів поля.

Інваріантні ознаки пасиву, на основі яких мовні засоби різних рівнів об’єднані у функціонально-семантичне поле пасиву, найвиразніші у ядрі поля [21]. Тож, ядро поля формують мовні засоби які мають морфологічну форму wеrden + Part.II[12;113]. Проте аналіз не обмежується лише морфологічним рівнем, оскільки пасив є категорією, яка реалізується в рамках предикації, виражаючи суб′єктно-об′єктні відношення [14; 219].Ці відношення фіксуються або у морфологічній формі присудка, або ж у лексичних, словотвірних засобах чи синтаксичних конструкціях. Тому до ваги взята сукупність мовних рівнів, що потрібні для визначення предикативних відношень, які слугують відправним пунктом у визначені категорії пасиву [12; 115].

Компонентами предикації є предмет думки (суб′єкт предикації – СП) і його ознака (предикативна ознака – ПО). Предикативний зв´язок маніфестується на синтаксичному рівні не завжди у формах підмета і присудка (напр., mich hungert). Відповідно предикацію формує не синтаксичне відношення підмет – присудок, а семантична детермінація предмета – суб’єкта предикації (носія ознаки). Предикації в активній і пасивній конструкціях різняться між собою:

Протиставлення предикацій (1) і (2) грунтується на протиставленні ПО (1) і ПО (2). Якщо ПО (1) виражає певну ознаку СП (1) в певних граматичних параметрах (час, спосіб), які ми не беремо до уваги, то ПО (2) додатково виражає ознаку афікованості суб’єкта предикації внаслідок дії ззовні. Це фіксується насамперед у лексико-граматичній особливості дієприкметника ІІ від перехідного дієслова, який є складовою граматичного предиката (2). Агенс, або джерело дії, незалежно від його експліцитної реалізації на рівні синтаксису, постійно наявний на семантичному рівні завдяки лексичному значенню перехідного дієслова, від якого утворений дієприкметник ІІ.

За допомогою викладеного вище положення, що грунтується на предикації, визначено інваріантні ознаки пасиву: афікованість пацієнса і незбіг джерела дії (агенса) зі синтаксичним підметом. Проте трактування пасивних конструкцій як особливого виду предикації дає змогу розглядати пасив в іншому ракурсі, змістивши акценти. При цьому беруться до уваги такі аспекти:

1) основною функцією пасиву є вираження ознаки афікованості пацієнса;

2) імплікація агенса в рамках синтагми постає не визначальною характеристикою пасиву, а лише однією з його властивостей;

3) заперечується твердження про конверсивність активу і пасиву, чи їх полярне протиставленя. (Конверсивність можлива лише на рівні синтаксису для 3-членних пасивних конструкцій. Пасив характеризуться сукупністю семантичних ознак, які не є протилежні, але різняться від семантики активних конструкцій)[21].

Поле пасивності формується на основі інваріантних значень – афікованості пацієнса і незбігу агенса зі синтаксичним підметом в рамках предикації. Його формують морфологічні,синтаксичні, лексичні засоби мовного вираження, які доповнюються в окремих випадках компонентами модальності або акціональності [21].

Таким чином, можна виділити компоненти поля пасивності за трьома рівнями: морфологічним, синтаксичним, лексичним.