The dishes were washed by Mary. – Посуда была вымыта Мэри.
VI. Відносини, які в російській мові передаються іменникам в місцевому відмінку, в англійській мові виражаються різними займенниками (in, on, at, from, etc.) у поєднанні з іменником.
The ship was sailing in the ocean. – Судно пливло в океані.
The teacher put the books on my desk. – Вчитель поклав книжки на мою парту. [Бонк Н.А., 1996: 84–86].
Ряди форм, кожна з яких утворює парадигму, можна представити у вигляді моделей чотирьох основних частин мови: іменника, дієслова, прикметника, особистого займенника. [Широкова А.В., 2000: 123].
Іменник без прийменника, що займає перше місце в реченні, тобто що стоїть перед особистою формою дієслова, граматично пов'язаний з ним і виражає відношення, що передається в українській мові називним відмінком (Хто? Що?).
The work advanced well. – Робота просувалася добре.
Іменник без прийменника, що займає третє місце у реченні, тобто що стоїть після дієслова в особистій формі, або після перехідного дієслова, граматично пов'язаний з ним і виражає відношення, що зазвичай передається в українській мові знахідним відмінком (Кого? Чого?).
He stopped the car. – Він зупинив машину.
Іменник без прийменника, що стоїть між перехідним дієсловом і іншим іменником, може виражати відношення, що передається в українській мові давальним відмінком (Кому? Чому?).
Прийменники перед іменниками виражають граматичні відносини, що передаються в українській мові непрямими відмінками, тобто будь-якими, окрім називного і знахідного.
I covered the drawing with а sheet of paper. – Я накрив креслення (чим?) листом паперу. [Матюшкин-Терке Т.И., 1990: 136].
У англійській мові особисті займенники, а також питальний займенник who мають окрім називного ще і об'єктний відмінок.
| Називний відмінок | Об'єктний відмінок | ||
| Who | Whom | Кого | Кому |
| I You He She It We They | Me You Him Her It Us Them | Мене Вас Його Її Його (її) Нас Їх | Мені Вам Йому Їй Йому (їй) Нам Ним |
I am а student. – Я студент. (Називний відмінок)
Please, send him а letter. – Пошліть йому лист, будь ласка (Об'єктний відмінок).
З визначенням загального відмінка жодних проблем не виникає. Найбільша проблема пов'язана з визначенням присвійного відмінка в усній мові. Англійці практично не вживають присвійний відмінок в множині в усній мові, бо на слух цю форму неможливо відрізнити від форми однини. Для порівняння: the boy’s room і the boys’ room. Зрозуміло, можливі випадки однозначної інтерпретації his mother’s voice, the boys’ heads, але вони не визначають загальної картини. Вона пояснюється омонімією форм типу boy’s, boys, boys’. Єдине виключення – форми men’s, children’s, що зберегли внутрішню флексію в множині, а у разі children – ще і нестандартний внутрішній формант. Проте ці два випадки стоять за межами загальної моделі. [Иванова И.П., 1981: 123].
До важливих критеріїв «типологічності» відмінка в тій або іншій мові відноситься число відмінків в парадигмі відмінювання іменників, а також наявність або відсутність узгоджувальних форм числа у інших частин мови.
В англійській мові існує два відмінки іменників: загальний відмінок (Common Case) і присвійний (Possessive Case).
Загальний відмінок є словниковою формою іменника однини або формою іменника в множині.
Іменники в присвійному відмінку виражають відношення приналежності предмету якій-небудь особі або іншому предмету.
Іменник в присвійному відмінку може перекладатися українською мовою також прикметником.
У присвійному відмінку можуть вживатися іменники, що позначають людей, тварин, час, назви країн.
Відносини між іменниками і іншими словами в реченні виражаються різними способами, зокрема, було виявлено шість головних способів.
З визначенням відмінка в англійській мові жодних проблем не виникає. Англійці практично не вживають присвійний відмінок в множині в усній мові, бо на слух цю форму неможливо відрізнити від форми однини.
1. Берман И.М. «Грамматика английского языка», М: «Высшая школа», 1994.
2. Старостин П.И. «Учебник английского языка», Москва, 1976. – 187 с.
3. Матюшкин-Терке Т.И. и др. «A Course of English. First year» М: «Высшая школа», 1990. – 129 с.
4. Иванова И.П., Бурлакова В.В., Почепцов Г.Г. «Теоретическая грамматика современного английского языка», Москва, 1981.
5. Бонк Н.А., Котий Г.А., Лукьянова Н.А. «Учебник английского языка», Рыбинск, 1996.
6. Широкова А.В. «Сравнительная типология разноструктурных языков», Москва: Добросвет, 2000. – 200 с.
7. Ярцева В.Н. Лингвистический энциклопедический словарь. – Москва: Научное издательство «Большая Российская энциклопедия», 2002. – 685 с.
8. Аракин В.Д. «Сравнительная типология английского и русского языков» – Изд: Физматлит, 2005. – 232 с.