Функція оцінки та стильової організації тексту виступає як основна в стилістичній синоніміці. Емоційне вираження оцінки ґрунтується на різній стильовій закріпленості маркованих синонімічних слів (вище нейтрального: високе, поетичне, книжкове; нижче нейтрального: розмовне, просторічне, жаргонне й ін.), що є підставою позитивної або негативної кваліфікації позначуваного об'єкта. Сполучуваність у тексті вимагає стилістичного узгодження слова з текстом, інакше відбувається стилістична транспозиція.
Засоби масової інформації – це не просто провідник необхідної інформації, але й агент соціалізації суспільства, розповсюджувач соціальних норм і стереотипів. Соціальні стереотипи – це схематичні, стандартизовані образи або уявлення про соціальний об'єкт, що характеризуються високою стійкістю і, як правило, є емоційно забарвленими. Жодний стереотип сам по собі не руйнується, оскільки потребує спеціальних довготривалих зусиль для того, щоб переважна частина суспільства відмовилася від нього. Якщо старий стереотип продовжує активно відтворюватися, він починає гальмувати зміни, що відбуваються у системі практичних відносин людини із природою та створеним нею світом матеріальної й духовної культури. Виникає гострий конфлікт між носіями нових і захисниками застарілих стереотипів.
Газетно-публіцистичний дискурс є дистантною формою комунікативної діяльності інституціонального та когнітивного характеру, основними учасниками якої є представники засобів масової інформації як соціального інституту та масова аудиторія.
Сфера ідіоматики взагалі та підклас ідіом зокрема, здатні здійснювати опосередкований вплив завдяки образності та емотивній оцінці, що експлікують ставлення до позначуваного. Ідіоми-фразеологізми є більш експліцитними за своїм характером внаслідок усталеної та відтворюваної у готовому вигляді структури речення або словосполучення. Це робить їх більш помітними на фоні тексту повідомлення. Ідіоми є формально спорідненими з іншими лексичними одиницями мови, що робить їх відносно латентними у порівнянні з ідіомами-фразеологізмами. Ідіоми здійснюють вплив через емоційну сферу людини, залишаючись при цьому майже непомітними для пересічного споживача ЗМІ. Під час сприйняття тексту адресант нібито “підключається” до свідомості адресата, переходить на його “колію думки” і переживає висвітлювані події через призму автора. Ідіоми при цьому функціонують у якості прихованих вказівок на те, як слід розуміти повідомлення. Реципієнт підсвідомо (оскільки вони спрямовані на емоційну сферу) сприймає вказівки, але в нього залишається оманливе враження незалежності у формування думки та самостійності прийняття рішень.
1.4 Висновки
У першому розділі дослідження робиться спроба надати оцінку сучасному стану наукових досліджень в галузі ідіоматики. Зазначається, що у вітчизняній лінгвістиці мовознавці є здебільшого послідовниками так званого «вузького» розуміння ідіоматичних одиниць, згідно з традиціями, започаткованими радянським вченим В.Виноградовим, в той час, як їхні британські та американські колеги віддають перевагу «широкому» підходу, вносячи до складу ідіом такі одиниці, як приказки, прислів’я, крилаті вирази, які за вітчизняними науковими традиціями прийнято вважати предметом вивчення фольклористики, або пареміології.
Крім класифікації В.Виноградова – М.Шанського, розглянуто також низку типологій ідіоматичних одиниць, зокрема: типологія Н.Амосової, О.Куніна, також дуже цікава та змістовна семантична класифікація Г.Грінь, яка розподіляє дієслівні фразеологічні одиниці американського варіанту англійської мови за семантичною ознакою. Серед класифікацій, пропонованих зарубіжними дослідниками, особливий інтерес становлять класифікації ідіом британських лексикологів Дж.Сейдл та У.Макморді за походженням, а також за критеріями повної/неповної фіксованості.
Розглянуто також феномен «ідіоматичності» як такий, що визначає місце ідіом в системі фразеологічних одиниць мови як її ядро, або ключова складова.
Розділ ІІ
1.3 Функції ідіом.
Функціональність у мовознавстві почали тлумачити як комунікативність, виходячи з того, що “мова є засобом спілкування з провідною комунікативною функцією”. Те, що мова є засобом комунікації, а комунікація, у свою чергу, є її функціональною якістю, не викликає сумнівів. Питання полягає у тому, чи є можливим розглядати комунікативність як функцію мови, тобто, чи є комунікативність “тією головною функціональною якістю, що каузує існування мови”. Уявлення про акт комунікації як такий, у якому протікає простий обмін інформацією, видається занадто ідилічним і не відповідає реальності, оскільки акт спілкування – це арена для впливу на свідомість співбесідника.
О. В. Лещак підкреслює той факт, що функція визначає структуру, а не навпаки (порівняйте протилежну думку: “функція є структурно обумовленою”) і зазначає, що людське визначення конкретно-фізичних предметів відбувається не за їх матеріальною сутністю, а за їх функціональним призначенням. На думку автора, буттєві властивості предметів, такі як молекулярна і атомарна структура, ігноруються нашою свідомістю на користь прагматично-функціональних потреб. “Дзеркало для нас – це не скло, а предмет, у якому можна побачити своє відображення <…>. Спосіб нашого бачення предметів органічного і неорганічного світу, які не є результатом людської діяльності, також підпорядковується принципу функціонального залучення до нашої предметної прагматичної діяльності <…>”.
На думку В. Г. Гака, поняття функції пов’язане з поняттям цільового призначення, незалежно від того, ким створюються це призначення – людиною чи природою і, відповідно, пропонується розрізняти функцію, вживання та ефект. Об’єкт виникає або створюється з певною метою, але іноді його призначення може змінюватися. У такому випадку говорять про вторинну, переносну функцію об’єкта. Вживання відрізняється від функції тим, що воно є непередбачуваним системою, але, водночас, наближається до функції за цілеспрямованістю своєї дії, у якій проявляється функція. Вживання має нерегулярний, факультативний характер. Ефект, у свою чергу, характеризується нецілеспрямованістю. Функції властива інтенціональність і регулярність її прояву. Вживанню також притаманна інтенціональність, але воно є непередбачуваним системою.
Певне поняття можна виразити декількома номінативними засобами. Але кожен з них буде мати своє власне призначення (функцію). В залежності від інтенцій (свідомих або несвідомих) і референтної ситуації, мовець обирає (свідомо або несвідомо) той чи інший номінативний засіб. Якщо ситуація вимагає від мовця необхідності інтенсивного впливу на свідомість адресата, він вживає експресивні одиниці, до числа яких входять ОІ. Велика кількість різноманітних маніфестацій одного поняття обумовлена різними інтенціями його втілення у мовленні з метою успішної регуляції поведінки комунікантів. Отже, головним є відповідність реалії своїй функції, а її матеріальний склад є важливим, однак, другорядним питанням, оскільки декілька реалій можуть виконувати одну функцію, незалежно від свого матеріального складу (дерев’яний/пластиковий/ скляний/залізний тощо стіл). Функцію реалії можна адекватно визначити лише у тому випадку, якщо суб’єкт пізнання сприймає цю реалію як ціле, що взаємодіє з середовищем, причому системопороджуючий, системоутворюючий фактор цього цілого є зумовленим середовищем, у якому воно існує. Бачити об’єкт як систему означає сприймати його як ціле, що взаємодіє з середовищем, причому властивості цілого свідомо не зводяться до суми властивостей його елементів, а поведінка – до функціонування будь-якого з них. У світі людини системоутворюючим фактором, як правило, виступає функція, а це означає, що такі системи є перш за все функціональними системами.
Ідіоми є з’єднувальною ланкою між концептами, своєрідною асоціативною хвилею, яка метафорично або метонімічно (а іноді шляхом синкретичного симбіозу різних засобів трансформації значення) поєднує два або більше фрагменти знань про світ у один складний феномен, підкреслюючи при цьому культурну специфіку певної мови. В залежності від функціональної спрямованості людина виокремлює той чи інший аспект явища і залучає його до процесу семіозису, що може призвести до появи ідіоматичної номінації. Один образ метафорично/метонімічно накладається на інший, і, доки зберігається відстань між ними та їх взаємна проекція, до тих пір зберігається експресивність, завдяки якій ідіоми мають здатність здійснювати інтенсивний вплив на свідомість. Вже зазначалося, що частотність може перетворити ефект або вживання на функцію. Оказіональна експресивна одиниця може перейти до розряду узуальних (а потім, можливо, і нормативних) за умов високої частотності і регулярності її вживання. Водночас, частотність і регулярність може призвести до втрати ідіоматичною одиницею експресивності. Регулярне вживання ідіоми може стерти “міжобразну відстань”, яка, по суті, визначає регулятивну силу у процесі комунікації. Отже, функціональний клас ідіом визначається, насамперед, своїм призначенням, своєю провідною регулятивною роллю у процесі комунікації. Ідіома є одним з найважливіших засобів впливу або регуляції, який має знакову природу, тобто саме регулятивна функція породжує унікальну знакову субстанцію ідіоматичних одиниць.
Визначивши ідіому як функціональну (а точніше поліфункціональну) одиницю, слід розглянути весь комплекс функцій, що вона виконує у дискурсі взагалі й ПД зокрема.
У науковій літературі зазначається, що ідіоматиці властиві такі функції як експресивна, ідентифікуюча, характеризуюча, мнемотехнічна, зображувальна, евфемістична, пейоративна, криптолалічна, гумористична, емотивно-оцінювальна, моделююча, когнітивна, етнокультурна, кумулятивна тощо.