Кожний з названих підходів не вичерпує поняття концепт, але дозволяє глибше пізнати його природу. Слід визнати, що розглянуті теорії часто виступають як перехресні, співвіднесені та є комплексними. Це недивно, адже вербальний концепт має надзвичайно складну будову, його статус остаточно не визначений. Наприклад, системно-мовний підхід передбачає, крім вимірів синтагматики, парадигматики, асоціативних зв'язків, прочитання концепту в єдності типізованих і ситуативних пропозицій (тобто включає елементи денотативного підходу), і типізовані пропозиції поділяються на світські й релігійні (а це вже можна кваліфікувати як елементи сигніфікативного підходу). Подібним чином можна прокоментувати й інші теорії. Але головне, що їх характеризує, полягає ось у чому: при всіх відмінностях у дослідженнях сутності концепту вони розкривають його здатність виступати маркером етнічної мовної картини світу, причому мовні парадигми вбирають культурологічні, виступають єдністю світських і релігійних, профанних і міфопоетичних смислів, що дає підстави іменувати концепт не лише феноменом мовно-культурного, але й культурно-семіотичного плану, бо він здатний відбивати і "мовчазні смисли" культурних даностей найширшого кола семіотичних систем, основною серед яких була й залишається мовна.
На основі розмежування мислення і мови як двох самостійних, однак взаємопов’язаних феноменів, у лінгвістиці традиційно розрізняють дві моделі (картини) світу: концептуальну і мовну. Концептуальна картина світу пов’язана зі сферою абстрактного, вона є сукупністю ідей, понять та знань про навколишній світ та принципи його організації, у той час коли мовна картина світу є продуктом вербальної реалізації цих понять, ідей та знань. Порівняно з мовною, концептуальна картина світу має більш універсальний характер, і є спільною для народів з однаковим рівнем знань про світ, тим часом як мовна картина світу виявляє специфіку бачення світу етнічною спільнотою.
Важливою складовою мовних картин світу є виражені лексично концепти, що визначаються як багатовимірні ідеалізовані формоутворення або як одиниці ментального процесу, які кодуються у мові та відображають результат категорізації світу. Важливим аспектом вивчення концептів є їх топологія: визначення та функціонування цих ментальних сутностей в основних сферах суспільної свідомості: науковій, буденній/мовній, релігійній та ін. У залежності від сфери свого функціонування концепти типологізуються на художні, буденні та наукові. Архітектоніку концептів як складових національної наукової картини формують понятійний та ціннісний компоненти; у художніх та буденних концептах присутній ще й образний смисловий компонент.
Концепт "кохання", вербалізований засобами сучасної англійської мови, визначається у курсовій роботі як ментальна одиниця абстрактного характеру, що відтворює у мовній свідомості багатовіковий досвід інтроспекції етносу у вигляді універсальних та етноспецифічних уявлень про це почуття.
Понятійний компонент концепту "кохання" представлений у визначеннях кохання, що існують в англомовній науці. В англомовній філософській картині світу, зокрема, концепт "кохання" об’єктивується переважно за допомогою термінів-класифікаторів кохання, запозичених з грецької мови (agape, eros, philia, storge, praxis). Переважна більшість сучасних англомовних філософських праць спирається на давньогрецьку класифікацію типів кохання. Найважливішим предметом рефлексії, представленої в англомовних роботах з філософії, є концепт егалітарного кохання до всіх, agape, та його англійські відповідники absolute love, ultimate love, supreme love, які конденсують знання про загальнофілософські, етичні та релігійні цінності.
Конкретизація понятійного компоненту концепту "кохання" в англійській мові відбувається також за допомогою створення нових словосполучень, які не мають культурної або філософської традиції (наприклад, infantile love, immature love, mature love, erotic love, self-love, Gift-love, Need-love, social love, deficiency love). Англомовна класифікація типів кохання, яка існує у філософських працях ХХ століття, не має універсального характеру. Сукупність термінів-класифікаторів (Cosmic love, Positive love, Benevolent love) та термінів-дескрипторів кохання (care, compassion, sympathy, concern, respect, attraction, reverence, esteem, veneration) підкреслює багатоаcпектність концепту "кохання", а також множинність його філософських інтерпретацій. На понятійну багатовимірність концепту "кохання" вказують словосполучення, створенні за моделлю love of X (Y, Z): love of self, of mankind, of nature, of God, of mother or father, of children, of tribe or nation, of sweetheart or spouse or sexual idol, of material possessions, of food or drink, of action and repose, of sports, of hobbies or engrossing pursuits, of justice, of science, of truth, of beauty.
На противагу англомовній філософії, що не зосереджується безпосередньо на питаннях кохання як почуття між чоловіком та жінкою, концепт "кохання" в англомовних психологічних текстах включає в себе наукові уявлення, гіпотези та теорії власне романтичного кохання. В англомовній психологічній літературі існують певні розбіжності щодо кількості та природи типів міжособистісного кохання. Залежно від авторської концепції, таких типів може бути два: loving та liking (Z.rubin); passionate love та companionate love (E. Hatfield); п’ять: Eros, Ludus, Storge, Mania, Agape (J. Lee) або вісім: consummate love, infatuated love, romantic love, empty love, companionate love, nonlove, liking, fatuous love (R. Sternberg); Affection, Sexual love, Friendship, Romantic love, Puppy love, Passionate love, Infatuation, Committed love (B. Fehr, J.russell). Типологія кохання між чоловіком та жінкою в англомовній психологічній літературі враховує буденні уявлення носіїв мови про це почуття та дозволяє стверджувати, що концепт "кохання" у науковому психологічному зображенні поєднує певну сукупність почуттів, кожне з яких верифікується за допомогою мовного матеріалу.
Якщо у науковій картині світу концепт має чітку дефініцію та дає досить повне уявлення про відповідний предмет або явище, то, як вважає Ю.С. Степанов, у свідомості „пересічної людини” концепт поєднує уявлення, поняття, знання, асоціації, переживання, що супроводжують певне слово. Вважається, що наївні концепти є багатшими за наукові, передусім внаслідок закріпленого в них ширшого спектру властивостей спостережуваних предметів або явищ, а також тому, що в них відбиваються властивості самих мовців і спостерігачів (Ю. Д.Апресян).
За даними етимологічних словників, гіперонімом лексеми love та семантичним архетипом відповідного концепту є "бажання": дієслівний корінь індоєвропейського походження leubh - означав „бажати, кохати” (OED, CIDE). Каузативне давньоіндійське дієслово lobhauati означало „збуджувати бажання, закохувати в себе” (OED). Cпільна давньоіндоєвропейська основа lubh - “бажання” у суфіксованій формі lubh-a переходить до спільногерманської як lub-o, в давньоанглійській стає lufu “кохання”. Спільна давньоіндоєвропейська основа lubh - “бажання” у динаміці свого розвитку набирає інших, більш абстрактних значень (у германських мовах, зокрема, „цінність”, „віра”, „кохання”). Однак первісне значення зберігається у смисловій структурі слова: об’єкт кохання представляється як предмет ще не реалізованого бажання.
У словниковій дефініції лексеми love фіксується ознака „невимовності" самого почуття, що передається прикметником ineffable: a deep, tender, ineffable feeling of affection and solicitude toward a person (AHDEL). Культурно-обумовлена стриманість у вербальній маніфестації емоцій британцями (J.Gorer) проявляється у тому, що вживання лексеми love у повсякденному мовленні стосовно взаємовідносин чоловіка та жінки пов’язане з певними труднощами соціального характеру: As a society, we are embarrassed by love. Even saying the words makes us stumble and blush. Ця тенденція знаходить своє відображення в евфемізації лексеми love за допомогою словосполучень із нечіткою семантикою: that certain gleam in one's eyes, that funny feeling, something between them, excitable state, perpetual emotion, secret sorrow, L-word, the tenth word in a telegram (WEDT; ESC).
Концепт "кохання" у сучасній англійській мові має ознаку „подвійності”, що проявляється у семантиці композитів з лексемою love: loving-cup “чашка з двома ручками”, love-seat “крісло, що вміщає двох, або невеличкий диван у формі літери S" (OED). Для того, щоб лінгвально позначити ситуацію “потрійності” у коханні, вживаються лексеми з квантитативним значенням (love triangle). Водночас, мовленню про кохання характерне створення опозиції two:: one, яка підкреслює, по-перше, елемент подвійності (залучення двох осіб), по-друге, їх осмислення як єдине ціле: Time was away and somewhere else, there were two glasses and two chairs, and two people with one pulse (MacNeice).
Концептуальною рисою концепту "кохання" є як дуальність - наявність двох протилежних ключових ознак. Композитний прикметник bitter-sweet є частотним атрибутом лексеми love: Sweet, sweet bitter love what joy you taught me, // What pain you brought me, so short a stay (LSLE). Використання стилістичної антитези характерне для вербальної реалізації концепту "кохання": Mysterious love, uncertain treasure, // Hast thou more of pain or pleasure! (J.Addison). Важливо, що внутрішня дуальність концепту "кохання" є типовою для багатьох лінгвокультур. Так, для французької - на першому плані такі протилежні характеристики концепту "кохання" як захоплення та жаль (З.І. Кірнозе), у російській лінгвокультурі концепт ЛЮБОВЬ включає дуальне протиставлення сильної пристрасті та доброзичливого, теплого ставлення, яке в російській мові відображується як „быть милым" (В.І. Карасик).