6. У місцевому відмінку залежно від попереднього приголосного вживаються закінчення -ах
(-ях):на вилах, на воротах (рідше – на воротях), у гольфах, у дебатах, у джинсах, у коноплях, у Чебоксарах, на штанах (рідше – на штанях).
Характерно, що частині множинних іменників властива варіантність у вживанні відмінкових закінчень, яка в різні періоди розвитку мови то звужувалася, то розвивалася. Так, іменники груди, дівчата в орудному відмінку за сучасними правописними виданнями не мають варіантних форм: грудьми, дівчатами. Проте на початку ХХ ст. поруч з цими формами нормативними вважалися також інші – грудима, дівчатьми [7, 44]. Іменник ночви в родовому відмінку згідно з “Українським правописом” 1993 р. має варіанти: ночов і рідше – ночв [9, 80]. Але в усіх орфографічних виданнях він подається лише в одній формі – ночов. Деякі іменники, зокрема граблі, помиї, донедавна фіксувалися з одним закінченням у родовому відмінку – грабель, помиїв [3, 239]. Пізніше вони набули варіантних закінчень – граблів, помий [4, 137], які регламентовані чинним правописом.
Деякі іменники, яким у називному відмінку властива флексія -и,-і (-ї), у родовому відмінку вживаються як із закінченням -ів, так і з нульовим закінченням: витребеньки – витребеньок і витребеньків, гони – гін і гонів (міра), але тільки гонів (на полюванні), Дарданелли – Дарданелл і Дарданеллів, кальсони – кальсонів і кальсон, Кордильєри – Кордильєрів і Кордильєр, пришви – пришов і пришв, рейтузи – рейтуз і рейтузів, фіжми – фіжм і фіжмів тощо. У ряді навчальних посібників подано ще такі варіантні пари, як чарів – чар, канікулів – канікул [1, 88], обценьків – обценьок [5, 122], Чернівців – Чернівець [6, 364]. В “Орфографічному словнику української мови” 1994 р. видання ці іменники не мають варіантних форм: канікул, обценьків, чарів, Чернівців.
Іменники гусла і гуслі, козла і козли, устонька й устоньки однакові за значенням, проте мають варіантні закінчення у називному відмінку, що впливає, за винятком першої пари, на вибір закінчення у родовому відмінку, пор.: козла – козел, козли – козлів; устонька – устоньок, устоньки – устоньків, тоді як гусла – гусел, гуслі – гусел. На нашу думку, варто було б уніфікувати закінчення родового відмінка і для іменників козла і козли, устонька й устоньки.
Необхідно звернути увагу на те, що подібні за звуковим складом слова набувають у родовому відмінку різних закінчень, пор.: грабки – грабків, але ґратки – ґраток, завидки – завидків, але нападки – нападок, манатки – манатків, але колготки – колготок; задвірки – задвірків, але жмурки – жмурок; зубоньки – зубоньків, але людоньки – людоньок; ґаблі – ґаблів, але коноплі – конопель; крупці – крупець (від крупи), але капці – капців; крикливиці – крикливиць, але крикливці – крикливців; крикливці – крикливців, але дрімливці – дрімливиць; мокасини – мокасинів, але іменини – іменин; помини – поминів, але гостини – гостин тощо.
Іменники ворота, штани у давальному, орудному та місцевому відмінках мають варіантні форми: воротам і воротям, штанам і штаням; ворітьми і воротами, штаньми, штанами і штанями; (на) воротах і воротях, (на) штанах і штанях, проте відмінкові форми штанями, на штанях, на воротях вживаються рідше [9, 80].
Варіантні закінчення окремих лексем з’являються внаслідок проникнення у літературну мову діалектних форм. Так, іменник двері в усіх правописних виданнях фіксується з двома варіантними формами – дверми і дверима, однак трапляються вказівки ще на одну форму – дверями [6, 364], очевидно, під впливом таких слів, як курями, людями, що функціонують лише в місцевих говорах.
Отже, відмінкові форми множинних іменників не завжди збігаються з відповідними формами окремих відмін. Протягом розвитку мовної системи одні варіантні форми зникали, натомість з’являлися інші. Результати взаємодії варіантних закінчень множинних іменників покаже мовна практика наступних років.
ЛІТЕРАТУРА
1. Горпинич В.О. Українська морфологія. – Дніпропетровськ, 2000. – 364 с.
2. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. – К.: Вища школа, 1987. – 352 с.
3. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. – К.: Рад.школа, 1961. – Ч.І. – 407 с .
4. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. – К.: Наук. думка, 1984. – 255 с.
5. Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К.: Наук. думка, 1969. – 583 с.
6. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – К.: Вища школа, 1997. – 494 с.
7. Український правопис. – Х.: Держ. вид-во України, 1929. – Вид.1. – 104 с.
8. Український правопис. – К.: Наук.думка, 1990. – Вид.3. – 240 с.
9. Український правопис. – К.: Наук.думка, 1993. – Вид.4. – 240 с.