Дуже важливим епіграфічним матеріалом є написи на бересті, вперше знайдені у Новгороді під час археологічних розкопок. Трапляються вони і в інших містах, де завдяки особливостям Ґрунту добре зберігається деревина. Новгородські грамоти — це переписка городян, що стосується різних господарських та побутових справ. Бони переконливо свідчать про проникнення писемності в економічну сферу життя.
Берестяні грамоти знайдені на території України під час розкопок стародавнього міста Звенигород. Найбільша з грамот має п'ять рядків, її зміст приблизно такий: "Бід говенової (тобто дружини якогось Говена, — С. В.) до Нежнича. Дай 60 кун лодієвих. Сказав Говен і подав на суд, а піп записав. А дай Луці, якщо не віддаси, то я у князя візьму отрока... і приїду, а то тобі в більше увійде". Мова йде про борг в 60 кун, який Нежнич повинен віддати дружині, імовірно, померлого Говена, що подав позов до суду. Говепова погрожує, що якщо він не поверне гроші, то вона приїде сама, взявши князівського "отрока", тобто слугу—свідка.
У Києві, на жаль, грамоти на бересті поки що не знайдені, що пояснюється особливостями київського ґрунту, в якому (особливо у Верхньому місті) погано зберігається деревина. Натомість у Києві виявлено значну кількість києворуських написів-графіті, зроблених у давнину відвідувачами на архітектурних спорудах часів Київської Русі, їх знайдено в Софійському соборі, на руїнах Успенського собору, печерах Києво-Печерської лаври, на стінах церкви Михаїла Видубицького монастиря, церкви Спаса на Берестові, Кирилівській церкві. Найбільше графіті відкрито в Софійському соборі — понад 400. Ми вже згадували, що стародавня азбука складалася з 27 літер, серед яких чотири слов'янські. Серед написів собору найбільше звернень до Бога про допомогу, написані за стандартною формулою "Господи, поможи рабу твоєму...", далі йде ім'я автора. Поминальні написи зроблено за іншим зразком "Місяця... дня приставився раб Божий...". Деякі відвідувачі собору зверталися в написах до святих, зображених на фресках, з проханням допомоги або просто писали свої імена: "Писав Іван", "Писав Матей". Особливо цікавими є написи, що перегукуються змістом із літописними повідомленнями. Наведемо кілька прикладів: "4 літа княжив Святослав". У напису йде мова про чотирьохлітнє князювання у Києві сина Ярослава Мудрого Святослава Ярославича (1073— 1076 рр.). У іншому напису сповіщається про встановлення в Софійському соборі "раки" — саркофага великого київського князя Всеволода (Андрія) Ярославича, 17 квітня 1093 р. У давньому датованому напису повідомляється про грім або блискавку, що влучила в Софійський собор 3 березня 1054 р., в якому князя названо "царем нашим". Рівнозначним титулом "каган" називає Ярослава Іларіон у "Слові". Напис, що цілком подібний до літописних повідомлень, сповіщає про події на Русі на рубежі XI—XII ст.: "Місяця декембря (грудня) в 4-е сотвориша мир на Желяни: Святополк, Владимир и Ольг". Тут йдеться про князівські усобиці та укладення миру між великим київським князем Святополком Ізяславичем, Володимиром Всеволодовичем Мономахом та Олегом Святославичем, в уроч. Желянь поблизу Києва.
Напис важливий не тільки своїм літописним змістом, а й особливостями виконання. Хоч він написаний кириличним уставним письмом, але воно вже значно відрізняється від урочистого книжного уставу. Всі літери у напису мають значний нахил праворуч, в них не помітно копіткого виписування кожного знака, добре відчувається швидкість, з якою було зроблено цей документальний запис. Все це вказує, що в надрах київської писемної школи на рубежі XI—XII ст, сформувалася ділова писемність, якою користувалися, мабуть, літописці та ділові люди: купці, збирачі податків, дрібні чиновники тощо. Написи, зроблені таким почерком, є й серед інших графіті. Головна мета цього вдосконалення полягала в прискоренні самого процесу письма.
У великому написі, що складається з 14 рядків, написаних чітким уставом XII ст., згадується якась Боянова земля. Мова йде про купівлю цієї землі княгинею Всеволода (Ольговича). Як свідки виступають "св. Софія" та попи, яких налічується 12 осіб. За Боянову землю княгиня дала 700 гривень соболевих, а одна десята частина цієї суми — 70 гривень — була внесена до собору як церковна десятина. Можливо, власником землі був славетний співець — Боян, згадуваний у "Слові о полку Ігоревім". Цей напис не тільки пам'ятка писемності, а й своєрідний юридичний документ, що свідчить про участь кліриків Софійського собору в подібних торговельних справах.
Серед інших епіграфічних знахідок у Києві слід згадати графіті з ближніх печер Києво-Печерської лаври, де виявлено великий за розмірами датований напис 1150 р.: "В лЂто 6658 (1150 р.) ископахом место се на положение (тела)...". Напис викарбувано біля входу до поховальної камери. На жаль, ім'я небіжчика не збереглося. Загальним виглядом, графікою та розмірами літер, напис нагадує відомий напис на Тмутороканському камені 1068 р. про те, що князь Гліб Святославич у цьому році міряв по льоду відстань від Керчі до Тмуторокані 24.Графіті, подібні до київських, виявлені також у Чернігові і стародавньому Галичі.
Написи-графіті, таким чином, дають можливість судити про писемність народу. Вони, зокрема, свідчать не лише про значне розповсюдження грамотності, а й про деякі особливості київської говірки та її роль у формуванні сучасної української мови. Серед авторів графіті — представники різних верств населення Києва та інших міст Русі; Полоцька, Чернігова, Білгорода, Турова. Тут і представники княжої адміністрації, і писці-професіонали, і отроки, і літописці, і купці, і навіть князі — Святополк Ізяславич та Володимир Мономах.
Другим центром київської писемної школи трохи пізніше став Києво-Печерський монастир. Він виник у середині XI ст., його засновниками були Антоній, Феодосій та письменник Іларіон. Від самого початку монастир стає відомим як місце переписування богослужбових книг. Ченці переписували й виготовляли книги. Зокрема серед майна Святоші (Святослава Давидовича) згадуються саме книги. Багате зібрання книжок було і в монастирській бібліотеці. У "Житії Феодосія Печерського" розповідається про виготовлення книг; "великому Никону сьдящу и стоящу книги" 25. В іншому місці, вірогідно, про цього самого ченця, названого Ларіоном, пишеться таке: "Бьше бо книгам хитр писати и съи по вся дни и нощи писаше книги в келий блаженнаго". У цій справі брав участь також ігумен монастиря — Феодосій, який сидів поруч "прядущу вервіє, єже на потребу таковому дълу". На думку М. Д. Присьолкова, згаданий Никон — це письменник Іларіон, який після усунення його з митрополичої кафедри став ченцем Києво-Печерського монастиря, де він і продовжував свою діяльність у галузі церковної літератури та літописання 26.
В Печерському монастирі написано багато різних ориґінальних творів. Насамперед це стосується літописання, яке поступово перейшло сюди з Софійського собору. Розквіт києворуського літописання в XII ст. тісно пов'язаний з монастирем. Тут творили багато відомих літописців, редакторів та переписувачів. Серед них величні постаті Никона, Іоанна та славетного Нестора — автора "Повісті минулих літ", що стала видатним досягненням не лише в галузі київського літописання, а й літератури. Нестор був автором й інших відомих творів: "Читання про Бориса і Гліба" та "Житія Феодосія Печерського".
Третім центром київської писемної школи був Михайлівський Бидубицький монастир. Він був розташований поблизу Києва, в місцевості, яка здавна мала назву Видубичі. Це був "вотчий" монастир Всеволода Ярославича та його роду. У 1070 р. в монастирі закладено кам'яну церкву архістратига Михаїла. Поруч з монастирем, на придніпровських кручах, стояла заміська резиденція Всеволода Ярославича — "Красний двір".
Видубицький монастир, починаючи з князювання у Києві Володимира Мономаха (1113—1125 рр.) став одним із важливих центрів київської писемної школи, де продовжувалося київське літописання, переписувалися книжки, створювалися ориґінальні літературні твори, існувала велика бібліотека. На початку XII ст. ігумен Видубицького монастиря Сильвестр піддав ретельному редагуванню "Повість минулих літ", висунувши на перший план діяльність Володимира Мономаха. Він вніс до літопису переказ про апостола Андрія та переказ про Василька Теребовльського. Наприкінці XII ст. Ігуменом монастиря став Мойсей. Він був редактором, а можливо, і автором київського літописного зведення 1199 р. Мойсей відомий також як автор Похвального слова князю Рюрику Ростиславичу, проголошеного у зв'язку з будівництвом у 1198 р. підпірної стіни, що повинна була захистити церкву Михаїла від весняних повеней Дніпра. "Слово" Мойсея, текст якого зберігся в Іпатіївському літописі, свідчить, що він був досвідченим книжником-ерудитом, який добре володів ораторським літературним мистецтвом.
Отже, у Києві в XI—XII ст. існувало три осередки київської писемної школи: Софійський собор — Руська митрополія, Печерський та Видубицький монастирі. В них переписувалися та перекладалися книги з іноземних мов, з'явилися перші ориґінальні твори, киеворуське літописання, склалася його форма та ідейне спрямування. Вихованцями монастирів були високоосвічені літописці, письменники, церковні та державні діячі, їхніми трудами писемність і література Київської Русі досягла дуже високого рівня, що не поступався досягненням західних країн. З Києва богослужбові книги, житія святих, твори для повчального читання, церковно-публіцистична та історична література поширювалися по різних містах та землях Київської Русі, в чому й полягала значна заслуга Київської писемної школи.
Про освіту у дохристиянські часи відомостей не збереглося. Проте, враховуючи потреби державних інститутів, можна висловити припущення, що навчання грамоти якоюсь мірою існувало і до реформи 988 р. Адже, згідно з договорами Русі з греками, хтось повинен був читати і писати князівські грамоти та заповіти вояків, які від'їжджали на службу до Візантії, вести записи податків тощо. Початково це могли бути вихідці з південнослов'янських країн. У середині X ст. у Києві вже функціонувала церковна община, яка мала свої церкви: Св. Іллі та Св. Миколая на Аскольдовій могилі. В них були церковні книги та люди, які вміли їх читати під час відправ. При храмах, вірогідно, існувало й індивідуальне навчання грамоти.