За змістом розрізняють вільний, дослівний та літературний (адекватний) переклад. Вільний переклад (усний і письмовий) являє собою передавання змісту тексту. Це – зручна форма перевірки розуміння прослуханого чи прочитаного.
Дослівний переклад – переклад, при якому передається значення складових елементів речення з можливим порушенням норми рідної мови. Дослівний переклад допомагає глибше проникнути у значення лексичних і граматичних одиниць тексту, зіставити мовні явища рідної та іноземної мов. Він виконує навчальну роль і є проміжною ланкою між вільним та літературним перекладом. Літературний переклад розкриває повно і точно зміст тексту при дотриманні норми рідної мови [5, c. 18-21].
На думку Міхєєва М.Ю. та Добровольського М.О. аналіз різних перекладів показує, що з достатнім ступенем упевненості можна говорити лише про дві протилежні одна одній стратегії перекладу:
техніка перекладу, орієнтована на максимально адекватну передачу сенсу (стратегія сенсу)
техніка перекладу, орієнтована на передачу особливостей форми (стратегія форми).
Перекладач, що дотримується принципів стратегії сенсу, свідомо усуває всі перешкоди на шляху розуміння тексту і жертвує, таким чином, тими особливостями його форми, які можуть викликати труднощі розуміння. Це не означає, що в перекладі такого типу не зберігаються жодні індивідуальні мовні особливості оригіналу. Все, що виявляється таким, що перекладається в межах норм, що діють, без збитку для розуміння думки автора, зберігається в перекладі.
Оскільки в перекладі такого типу малозрозумілі місця (як і місця, що гальмують сприйняття змісту) свідомо усуваються, результатом є текст, виконаний в традиціях covert translation. Під covert translation розуміється такий переклад, який "видає себе" за текст, написаний за правилами мови-мети, тоді як overt translation дає змогу зрозуміти читачеві, що він має справу з перекладом, тобто з текстом, спочатку створеним в межах іншої мовної і культурної традиції.
Таким чином, стратегія сенсу є категорією, що об’єднує цілий ряд типів перекладу.
Дотримуючись принципів стратегії форми, перекладач, навпаки, часто вимушений жертвувати смисловою прозорістю на догоду максимальній точності при передачі нетривіальних особливостей побудови тексту, його окремих характерних елементів та ін. Ці нестандартні особливості тексту можуть бути як маркерами індивідуального стилю автора, так і мовними структурами, характерними для епохи створення оригіналу.
Таким чином, будучи орієнтованим на мовну форму, переклад даного типу є не просто продуктом реалізації філологічної стратегії, але й імітує сприйняття оригіналу швидше сучасним читачем, ніж читачем другої половини XIX століття. Оскільки результуючий текст з неминучістю містить маркери приналежності до мови і культури, які є чужими для читача, переклад, виконаний у відповідності з принципами стратегії форми, – це завжди overt translation.
Зрозуміло, що ні стратегія сенсу, ні стратегія форми не зустрічаються в реальній перекладацькій практиці в абсолютно чистому вигляді. Це швидше теоретичні конструкти, які допомагають побудувати відповідну типологію та створити лінгвістично значущу теорію перекладу [20].
Розділ 2. Вибір перекладацьких стратегій при перекладі інструкцій
2.1 Визначення поняття інструкції як виду документу, який потребує перекладу
Оточення сучасної людини оснащене різними технічними пристроями, апаратами, приладами, при роботі з якими необхідно виконувати різні дії та операції. Кожен технічний пристрій супроводжується спеціальним текстом-інструкцією з експлуатації по застосуванню.
Тексти підручників та навчальних посібників з природно-технічних дисциплін також можуть містити різного роду інструкції. У зв’язку з цим ми вважаємо можливим говорити про текст-інструкцію (або текст-алгоритм) як особливий тип тексту.
Звернувшись до тлумачного словника, отримуємо повне визначення поняття «інструкція»:
Інструкція – правовий акт, який створюється органами державного управління для встановлення правил, що регулюють організаційні, науково-технічні, технологічні, фінансові та інші спеціальні сторони діяльності та відносин установ, закладів, підприємств, службових осіб. Реквізити: Назва виду документа (інструкція); гриф затвердження; заголовок (сюди іноді входить назва документа); дата; індекс; місце видання; текст; підпис; види погодження. Текст викладається у вказівно-наказовому стилі з формулюваннями типу «винний», «слід», «необхідно», «не дозволено». Текст документа має бути стислий, точний, зрозумілий, оскільки він призначений для постійного користування. Зміст викладається від 2-ї, 3-ї особи, рідше – у безособовій формі [24].
Г.М. Петрова визначає інструкцію як «список об'єднаних однією комунікаційною установкою ціленаправлених дій, які необхідно здійснити адресатові для реалізації поставленого завдання» [15, c. 14-18]. Л. И. Погорєльська відзначає, що текст-інструкція «має в своїй основі значення зобов’язання відповідних дій ситуації та виражені імперативними конструкціями» [16, c.419-423]. Проте вона лише згадує текст-інструкцію як тип мовного викладу в науковому стилі мови, але не дає чіткого визначення даного типу тексту і не розглядає його лексико-синтаксичні особливості.
Ми визначаємо інструкцію як самостійний тип тексту з особливим способом викладу змісту, за допомогою якого дається точне (покрокове) розпорядження з виконання технічних або інших дій, що приводять до конкретного результату. Тексти даного типу моноструктурні в представленні послідовності дій [2, c. 41-50].
Так, наприклад, тексти-інструкції до мобільних телефонів мають певну структуру:
| 1. Important Safety Precautions 2. Your Phone 3. Getting Started 4. Call Functions 5. Entering Text 6. Using the Menus 7. Phonebook Menu 8. Messages 9. Call Records 10. Sound Settings 11. Phone Settings 12. Organizer 13. Network Services 14. Fun Box 15. Using ALS (Alternate Line Service) 16. Solving Problems 17. Access Codes 18. Health and Safety Information 19. Glossary 20. Index 21. Quick Reference Card [29, 3-6] | 1. Важливі попередження щодо безпеки. 2. Ваш телефон. 3. Початок роботи. 4. Функції дзвінків. 5. Ведення тексту. 6. Використання меню. 7. Меню Телефонна книга. 8. Повідомлення. 9. Журнал дзвінків. 10. Настройка звуку. 11. Настройка телефону. 12. Органайзер. 13. Послуги мережі. 14. WAP&Іри 15. Використання ALS (Alternate Line Service) 16. Вирішення проблем 17. Коди доступу 18. Важлива інформація щодо здоров’я та безпеки. 19. Словник. 20. Абетковий покажчик. 21. Картка-довідник [36, 3-6]. |
Суто українські посібники користувача (інструкції з використання телефону) мають більш лаконічну структуру, хоча послідовність пунктів може розрізнятись:
Розпаковка.
Ваш телефон.
Початок.
Додаткові функції телефону.
Введення тексту.
Функції дзвінка.
Функції меню.
Вирішення проблем.
Інформація щодо здоров’я та безпеки.
Предметний покажчик [30, c. 3-4].
За останні десятиліття в Україні постійно зростає об'єм устаткування, що купується за кордоном, для різних виробництв. Через високі митні збори на ввезення готової продукції (харчові продукти, будівельні матеріали, взуття та одяг, пакувальні матеріали) замість імпорту таких товарів все частіше отримується устаткування для випуску такої самої або аналогічної продукції в Україні. В ході імпорту необхідність послуг перекладача може виявитись на наступних трьох етапах:
1. Переклад технічного керівництва, стандартів, специфікацій, інструкцій, сертифікатів, техпаспортів та інших супровідних документів з іноземної мови на українську.
2. Мовна і смислова адаптація перекладних матеріалів, зокрема, перерахунок одиниць вимірювання (сантиметри замість дюймів і т.п.), макетування і підготовка кінцевого документу для користувачів у формі друкарської продукції (макетування сторінок з графікою, оформлення креслень, поліграфічні послуги).
3. Усний послідовний переклад (мовний супровід) зарубіжного технічного фахівця в ході пусконалагоджувальних робіт і тренінгу персоналу [23].
Співвідношення лексичного та знакового об'ємів текстів оригіналу та перекладу є надзвичайно серйозною проблемою для практиків перекладу. Надмірний приріст тексту викликає нарікання замовників, які оплачують переклад «за вихідним обсягом», а надмірна компресія може привести до втрати сенсу. У перекладацькій практиці редакторам вже доводилося стикатися з надмірним приростом тексту перекладу, який був викликаний наступними причинами:
перекладач вдається до надмірно розгорнених перекладацьких еквівалентів через недостатнє володіння термінологією або свідомого прагнення збільшити об'єм перекладу;
перекладач вставляє в переклад текстові фрагменти власного твору, дискутуючи з автором оригіналу.
Разом з тим, можлива і зворотна ситуація: значне зменшення текстового об'єму перекладу в порівнянні з текстом оригіналу, що може служити сигналом пропуску значних фрагментів тексту і, відповідно, втрати інформації [8, c. 82-89].
Часто український перевідний еквівалент складається з двох і навіть з трьох слів проти одного англійського, у разі, коли найбільш короткий варіант з різних причин недоречний. Наприклад: