Вступ.
Страхування автотранспортних ризиків пов'язане з глибокими економічними і соціальними змінами, що відбуваються в суспільстві в зв'язку з масовою автомобілізацією, зростанням парку автомобілів і інтенсивності дорожнього руху, а також величезними матеріальними втратами в результаті дорожньо-транспортних пригод (ДТП). Щорічно на автомобільних дорогах всіх країн світу в результаті ДТП гине понад 300 тисяч чоловік і біля 2 млн. чоловік одержують травми. Швидкими темпами розвиваються вантажні автотранспортні перевезення як всередині країни, так і в міжнародних повідомленнях. Збільшуються міжміські автобусні перевезення, екскурсійні і туристичні автобусні рейси, росте міжнародний автотуризм. Все це буде сприяти зростанню числа ДТП, втрат при перевезенні вантажу, нещасних випадків з пасажирами і пішоходами на автомобільних дорогах і відповідно матеріальних і соціальних втрат суспільства, населення, комерційних і державних структур.
Світове суспільство, однак, виробило універсальний засіб по відшкодуванню особистої і майнової шкоди фізичним і юридичним особам, постраждалим на автомобільних дорогах, - автострахування, що покриває ризики збитків не тільки учасників транспортного процесу від несприятливих для них обставин, але і третіх осіб, які випадково стали жертвами ДТП. Враховуючи стан і перспективи розвитку автомобілізації в нашій країні, а також зарубіжний досвід страхової справи, можна з певністю сказати, що вже в найближчі роки автострахування займе одне з ведучих напрямків серед інших видів страхування. Однак при його організації і проведенні виникає багато різноманітних проблем правового, соціального, економічного і організаційного характеру.
Страховий бізнес на Україні одержав імпульс до розвитку тільки в останні роки після ліквідації державної монополії “Держстраху” і прийняття Закону України “Про страхування”. Численні комерційні страхові товариства, що функціонують зараз на страховому ринку України і здійснювати страхування автотранспортних ризиків, часто не мають поки що належного досвіду в цьому виді страхування, про що свідчить, з одного боку - висока рентабельність у страхувачів, а з іншого - низький відсоток охоплення поля автострахування.
Страхування в цілому і автострахування, як його складова частина, є інфраструктурою, яка сприяє підвищенню ефективності всіх сфер підприємницької діяльності. Цим і визначається значимість розвитку всіх видів страхування на Україні з урахуванням процесу інтеграції України в світове співтовариство. Розвиток страхової справи в нашій країні повинен базуватися на вивченні і зваженому використанні досвіду промислового розвинених країн, що мають багаторічні традиції по організації страхового ринку, законодавчому регулюванню діяльності страховиків і диверсифікації різноманітних видів страхування.
Однієї з найважливіших проблем створення повномасштабного страхового ринку на Україні є формування сучасної законодавчої бази стосовно до західноєвропейських і американських стандартів, що забезпечує збалансованість інтересів страхувальників і страховиків в проведенні страхових операцій. Надто актуальною проблемою є заохочення до страхування державної і муніципальної власності.
В нинішній час страховий ринок України функціонує на основі прийнятого Закону “Про страхування” і наступних нормативних актів. В його розвитку, однак, найбільш простору правову базу становлять правила і умови страхування, які передбачаються в страхових полісах різноманітних страхових товариств. Аналіз цих джерел і практика їхнього застосування вказує на недосконалість правового регулювання страхових відносин. В області автострахування, наприклад, не врегульовані питання про обов'язкові види страхування, про основні положення правил і умов страхування, про ліміти відповідальності страховиків, про порядок і умови страхування вантажу в внутрішніх повідомленнях. Все це безпосередньо стосується інтересів державних підприємницьких структур.
Теоретичні і правові основи.
Суттєвість страхування перебуває в формуванні певного грошового (страхового) фонду і його розподілу по відшкодуванню шкоди (збитків) його учасниками при нещасних випадках (ДТП), стихійних лихах і інших обставинах, передбачених умовами договору страхування.
В страхуванні беруть участь дві сторони: страховик, що формує страховий фонд і страхувальник (юридичні і фізичні особи), що беруть участь в створенні страхового фонду, оскільки він створюється шляхом певної суми страхових внесків (страхових платежів) і між ними розподіляється сума відшкодування понесеної шкоди. В тих випадках, коли договором страхування передбачена відповідальність страхувальника за шкоду, нанесену третім особам, ця шкода компенсується також з страхового фонду.
На протязі року або будь-якого іншого проміжку часу число одержувачів відшкодування з страхового фонду за понесену шкоду звичайно менш числа страхувальників, т.е. учасників фонду. Тому страховик має можливість відшкодовувати повністю або частково, в залежності від умов страхування, збитки тим учасникам страхових відношень, що їх понесли. Таким чином, чим більше страхувальників залучено до даного виду страхування, тих будуть менші суми внесків кожного страхувальника - учасника фонду, оскільки в формуванні фонду беруть участь всі страхувальники, а відшкодування збитків здійснюється тільки постраждалим особам. Суми відшкодування збитків окремого страхувальника звичайно в багато раз перевищують сплачені їм страхові внески. Однак, як показує страхова практика, майже кожний страхувальник з течією часу несе ті або інші збитки від різних випадковостей, тому він в цьому випадку своєю участю гарантований від крупної шкоди в страховому фонді. Економічна суттєвість страхування полягає в тому, що збитки розкладаються на багатьох страхувальників, а їхні внески порівняльно невеликі для кожного з них. Різниця між сумою зібраних страхових внесків і сумою виплачених збитків складає дохід страховиків. Частина цього доходу використовується для превентивних заходів по запобіганню страхових випадків, друга частина надходить в державний бюджет, а третя частина є прибутком страховий компанії.
Страхування, як засіб відшкодування матеріальних втрат від несприятливих природних і соціальних явищ, виконує таким чином триєдину функцію: забезпечує економічні інтереси окремої людини, трудового колективу і суспільства в цілому.
Справа в тому, що кожний індивідуальний громадянин навряд чи в умовах ринкових відносин зможе мати достатні грошові резерви на випадок крупного ремонту або повного відновлення свого майна, відшкодування шкоди або шкоди здоров’ю і майну третіх осіб при настанні нещасних випадків. Такі затрати, наприклад, при дорожньо-транспортних пригодах, можуть скласти для винної сторони декілька тисяч гривен. Трудовий колектив, такий, як акціонерне товариство, товариство або державне підприємство, також не зацікавлений в зберіганні вільних ліквідних коштів для відшкодування можливих збитків, що виникають при загибелі або пошкодженні матеріальних цінностей, що належать йому, і виплати грошових компенсацій особам, постраждалим в результаті нещасних випадків по вині даного трудового колективу або його членів.
Зацікавлене в розвитку страхових відношень все суспільство в цілому, виразником інтересів якого виступає держава. З одного боку, суспільство зацікавлене в повному відновленні втрачених або пошкоджених матеріальних цінностей своїх громадян і трудових колективів, що є основою добробуту держави, а з іншої - в тому, що відшкодування затрат заподіяної шкоди відбувається повністю за рахунок страхових фондів, а не суспільних ресурсів, що формуються за рахунок платників податків. Ці обставини породжують соціальні потреби в страхуванні.
Формою задоволення економічної потреби в страховому покритті є, як відомо, страховий інтерес, що може бути таким чином індивідуальним, суспільним, колективним або суспільним.
Імовірний характер нещасних випадків - ризиків - наприклад ДТП і їхніх наслідків, породжує певне розірвання між об'єктивною наявністю страхового інтересу і його усвідомленням суб'єктом страхових відношень - страхувальниками. Однак саме страховий інтерес сприяє виникненню і розвитку різних видів страхування, однім з яких є автострахування. Це страхування забезпечує відшкодування матеріальних втрат, що виникають у окремої сім’ї в результаті ДТП, або у трудових колективів, або шкоди, завданої ними третім особам. За формами страхування воно поділяється на обов'язкове і добровільне. Страхування цивільної відповідальності (а саме - відшкодування шкоди третім особам в результаті ДТП) визначене суспільними потребами і може визнаватися такими державою шляхом законодавчого введення його обов'язковості, а індивідуальний і колективний страховий інтерес звичайно охоплюється добровільними виглядами страхування.
Таким чином, відмінності в рівні визнання страхових інтересів і потреб відображаються і на засобах правового регулювання страхових відносин. Обставини, що вимагають проведення обов'язкового страхування, встановлюються для страхових організацій і страхувальників законом, а пов'язані з добровільним страхуванням - договором між страхувальником і страховиком.
Суттєвість договірних відносин полягає в тому, що кожний з учасників договору на основі цивільного законодавства з урахуванням товарно-грошових відносин є рівноправним суб'єктом, і це дозволяє визначити не тільки економічні, але і правові основи страхування. Правова рівність учасників договору страхування означає, що страхувальник і страховик несуть один перед одним певні зобов'язання продавця, що передбачаються договором страхування. Що стосується економічного аспекту, то страховик за рахунок страхових платежів страхувальників формує страховий фонд і забезпечує функціонування страхової організації на комерційній основі, страхувальникам страховий фонд потрібен для грошової компенсації шкоди або матеріальної допомоги в випадку настання несприятливих подій, передбачених договором страхування.