4. Інтенсифікація навчально-виховного процесу на уроці. Чим більше навчально-виховних дій і операцій виконано учнями за урок, тим вища інтенсивність навчальної праці. Ступінь інтенсивності навчальної праці залежить від продуктивності використання кожної хвилини уроку, майстерності вчителя, підготовки учнів, організованості класного колективу, наявності необхідного обладнання і раціонального його розміщення, правильного чергування праці і відпочинку і т.і. В умовах інтенсифікації навчання учні опановують знання в основному на уроках, і відпадає необхідність заучування матеріалу вдома. Замість заучування учні одержують можливість краще його зрозуміти і закріпити, виконати творчі завдання, які викликають у них інтерес, почуття інтелектуального задоволення від вдало виконаної роботи.
5. Здійснення міжпредметних і внутрішньопредметних зв'язків. При переході до нового матеріалу, ставляться задачі і питання для відтворення і подальшої корекції, опорних для засвоєння нового матеріалу знань, практичних навиків і умінь. Ці знання одержані учнями в процесі навчання на основі особистих спостережень, при вивченні інших, крім іноземної мови, предметів. Це можуть бути уявлення, поняття, закони, формули, числові дані, які створюють опору, фундамент для повноцінного сприйняття і розуміння нових знань. Але відтворення опорних знань повинно супроводжуватися їх вдосконаленням: додаванням неповних, поглибленням поверхневих, розширенням вузьких, виправленням помилкових знань. Внутрішньопредметні та міжпредметні зв'язки також здійснюються з метою досягнення узагальнення і систематизації широкого кола знань. Міжпредметні зв'язки сприяють засвоєнню системи знань про об'єкти, які окремими елементами вивчаються по різноманітних навчальним дисциплінам.
6. Вдосконалення типології і структури уроку.
У зв'язку з розвитком та зміною освітньої системи, розробкою нових методик, багато вчителів починають перебудову і у навчанні іноземної мови. У чому вона полягає? Насамперед, у великій увазі до дітей, у прагненні розвинути в них мотивацію, інтерес до оволодіння іноземною мовою, у спробах перебороти формалізм в організації навчально-виховного процесу й оцінці діяльності учнів, перейти від авторитарного стилю спілкування з учнями до справжнього спілкування, діалогу. Вчителі намагаються залучати додаткові цікаві країнознавчі матеріали, спонукають учнів до самостійного пошуку таких матеріалів значно раніше, ніж це передбачено програмою, організовують на уроках роботу з газетою, піклуються про створення сприятливого психологічного клімату на уроці. Пісні, вірші, театралізація на позакласній роботі все більше проникають на урок, стають обов’язковими його елементами. Починається це для того, щоб “зробити навчання більш інформативним, змістовним, щоб підсилити вплив на особистість школяра засобами навчального предмета, щоб розвивати не тільки його світогляд, але й світовідчування”.
Цьому служить і прагнення в більшій мірі спиратися на свідомість в оволодінні іноземною мовою, розвивати мислення, пам'ять, формувати загальні і специфічні навчальні уміння, наприклад, уміння користатися словником, підручником.
В Україні постійно зростає інтерес до вивчення іноземної мови і у зв’язку з цим з'явилася об'єктивна необхідність розширити наявні шляхи підготовки з цього предмету. Насамперед, виявляється можливим почати більш раннє вивчення іноземної мови там, де для цього є відповідна кадрова і матеріальна база. Багато педагогів вважають, що на ранньому етапі оволодіння іноземною мовою найбільш ефективною формою навчання є гра. За допомогою гри в школярів розвивається інтерес до іншомовного спілкування, залучаються елементи культури спілкування, формуються деякі уміння, здійснюється інтернаціональне, естетичне виховання, створюється іншомовна інформаційна база, формуються мовні механізми. Усередині існуючих організаційних форм можуть бути різні варіанти навчання іноземної мови, що відрізняються тривалістю курсу, терміном і характером його початку і завершення.
Усе це пошуки наявних резервів підвищення якості і результативності навчання, а також бажання створити умови, що дозволяють дітям легше опанувати основи іншомовного спілкування.
В інтенсивних методах велику методичну цінність представляють використання зв'язного фабульного тексту, розмаїття способів і багаторазовість пред'явлення тексту, широке використання групових форм роботи. При інтегруванні положень інтенсивності методів у систему шкільного навчання необхідно враховувати наявність у кожному учнівському колективі некомунікативних типів школярів, а також тих, що недостатньо володіють методичною майстерністю.
Отже, важливо створювати диференціальні і індивідуалізовані програми навчання. Різноманітне сполучення усіх форм роботи: індивідуальної, самостійної, парної, групової являє собою важливий засіб підвищення якості навчання і виховання школярів, дозволяє краще враховувати їхні індивідуальні відмінності, сферу інтересів. Необхідно враховувати індивідуальні особливості учнів і забезпечити учню можливість досягти планований результат. Навчання робить вкрай активним більш широке впровадження елементів самонавчання і взаємопов’язаного навчання.
Надзвичайно перспективними є ідеї створення навчальних програм з використанням комп'ютерів і відеозаписів, і впровадження їх у практику школи. Інтенсифікація навчання як одна з важливих сучасних тенденцій, диктує необхідність модифікувати урок іноземної мови – перетворювати його в урок – екскурсію, в урок – конференцію, урок – телеміст. Особливе значення має вихід в інші практичні види діяльності, у процесі яких відбувається реальне іншомовне спілкування. Такий вихід може здійснюватися:
на внутрішньому шкільному рівні – при реалізованому спілкуванні з іноземними гостями, зустрічах типу КВК;
на міжшкільному рівні – організація переписування іноземною мовою, олімпіад, фестивалів, тижнів іноземної мови;
на позашкільному рівні – у процесі включення школярів у реальну трудову діяльність.
Очевидно, що запланований результат навчання іноземній мові може бути досягнутий, якщо будуть поліпшені умови навчання і якщо школярі насправді будуть відчувати, що від них реально потрібне практичне володіння іноземною мовою.
2.2. Аналіз навчально-методичного комплексу
Під час педагогічної практики ми проводили роботу щодо вивчення країнознавчого аспекту в процесі викладання іноземної мови та його значення. Учням були викладені поряд з фонетичним, граматичним та лексикологічним матеріалом з французької мови цікаві відомості з історії, географії, культури та повсякденного життя Франції. Аналізуючи результати, ми можемо зробити висновки, що лінгвокраїнознавчий підхід сприяє знайомству з Францією, її народом, традиціями, розширює загальний кругозір учнів. Таким чином, використання лінгвокраїнознавчого підходу сприяє реалізації загальноосвітньої мети на уроці французької мови. Крім того, лінгвокраїнознавство допомагає вирішувати виховні цілі на уроці. Для французьких дослідників в області викладання французької мови як іноземного характерно наполегливе і послідовне прагнення знайомити учнів із сучасною дійсністю Франції за посередництвом французької мови й у процесі її вивчення. Саме французька методична школа, у якій навчання мові не відокремлюється від навчання цивілізації, характеризується особливою увагою до соціальної природи мови після другої світової війни. Були проаналізовані деякі підручники, учбові посібники, виявлялись їх переваги і недоліки. По-перше, це «Підручник французької мови» Жоржа Може, що складається з двох томів і чотирьох аудіо касет. У цьому підручнику послідовно розглядається лінгвокраїнознавчий аспект, представляються дані про Францію. Далі хотілося б відзначити учбово-методичний комплекс «Le nouveau sans frontières» колективу французьких авторів для підлітків і початківців. У даному учбово-методичному комплекті представлені численні вправи, усні і письмові, в яких використовуються всі види мовленнєвої діяльності, матеріали, спрямовані на розвиток комунікативної компетенції, а саме присвячені французькій цивілізації. «Le nouveau sans frontières», що складається з книги учня, зошита вправ, книги викладача і шести аудіо касет, з яскравими ілюстраціями, діалогами і текстами, дає чудову можливість доторкнутися до історії французької цивілізації, поезії, до різних жанрів мистецтва, автентичних матеріалів, що істотно підвищує мотиваційні стимули вивчення французької мови.
Велику увагу використанню країнознавчого матеріалу в процесі засвоєння французької мови приділяють автори аудіовізуального методу П.Риван і П.Губерина в навчальних посібниках “Voix et images de France». Французькі дослідники підкреслюють і аргументують необхідність використання країнознавчого підходу саме в середніх навчальних закладах, тому що знання мови допомагає учням краще зрозуміти багато фактів французької мови. В сучасному закордонному методі викладання французької мови – Methode Orange (2) приділяється велика увага ознайомленню школярів з культурою Франції, способом життя її народу. Можна говорити про визначену систему реалізації країнознавчого підходу цього методу на всіх трьох ступенях навчання.
На першому ступені (5-6 класи) з перших уроків учні знайомляться з окремими реаліями Франції.
На другому ступені (7-8 класи) мовна підготовка учнів дозволяє глибше ознайомитися з історією, культурою Франції, способом життя і проблемами французьких школярів. На цьому ступені:
на кожному уроці з практики мови всі засвоєні мовні дії обов'язково відтворюються в ситуаціях країнознавчого характеру;