Р Е Ф Е Р А Т
з латинської мови
на тему:
«Іменник»
2008
ПЛАН РОБОТИ:
Граматичний склад латинської мови -------------------------------------------------- 2 ст.
Іменник. Число і рід. --------------------------------------------------------------------- 4 ст.
Відмінки ------------------------------------------------------------------------------------ 4 ст.
Типи відмінювань ------------------------------------------------------------------------- 4 ст.
Перша відміна ----------------------------------------------------------------------------- 6 ст.
Друга відміна ------------------------------------------------------------------------------ 8 ст.
Третя відміна ----------------------------------------------------------------------------- 11 ст.
Третя приголосна відміна -------------------------------------------------------------- 13 ст.
Третя голосна відміна ------------------------------------------------------------------ 14 ст.
Третя змішана відміна ------------------------------------------------------------------ 16 ст.
Деякі особливості третьої відміни --------------------------------------------------- 17 ст.
Правила роду і важливіші винятки -------------------------------------------------- 18 ст.
Список використаної літератури і джерел ----------------------------------------- 25 ст.
Граматичний склад латинської мови
По своїй граматичній будові латинської мови належить до мов синтетичного (флективного) типу. Це значить, що, на відміну від мов з аналітичним ладом, граматичні відносини виражаються в ньому головним чином за допомогою зміни форми слова – надбавкою до основи суфіксів і флексій (закінчень).
У мовах синтетичного типу слово одночасно виступає як лексична і граматична одиниця, оскільки змінна флексія слова (особові закінчення в системі дієвідмін, відмінкові закінчення в системі відмін тощо) визначає його відношення до інших слів речення. Наприклад, legit (він читає), legĭtis (ви читаєте); форма librum (знахідний відмінок однини іменника liber (книжка) вимагає в реченні перехідного дієслова тощо.
Синтетичні мови протистоять аналітичним мовам, в яких слово переважно є лексичною одиницею, а граматичні зв’язки передаються службовими словами (допоміжні дієслова, особові займенники в системі дієвідмін, прийменники в системі відмін) чи порядком слів у реченні.
У мовах синтетичного типу трапляються аналітичні утворення, зокрема, часи і форми перфектного пасивного ряду, І і ІІ описові дієвідміни в латинській мові.
Аналітичні (описові) утворення в класичній латинській мові були тільки тенденцією розвитку, не змінюючи загального синтетичного характеру мови. Із сучасних мов до синтетичних належать українська, польська, чеська, російська, німецька та ін., до аналітичних – англійська, французька та ін.
Так, ознакою особи і числа у формі дієслова є особисті закінчення: lauda-t він хвалить, vidc-t він бачить, laudд-mus ми хвалимо, vidc-mus ми бачимо.
Ті ж особисті закінчення зберігаються в різних часах дійсного і умовного способів; форми відрізняються один від одного суфіксами: lauda-t він хвалить, laudд-ba-t він хвалив, laudд-v-i-t він похвалив, laudд-re-l він хвалив би. Синтетичний характер латинської мови виразно виявляється із зіставлення приведеної вище форми 3-го л. ед. ч. перфекта laudдvit (він похвалив) з відповідними тимчасовими формами в нових мовах: it а louй, he has praised, er hat gelobt.
Ознакою відмінків в латинській мові є відмінкові закінчення, приєднувані до основи імені, що схиляється: terra земля, terra-m землю, terrа-rum земель, tеrrа-s землі (вин. п. мн. числа).
Частини мови поділяються на змінні й незмінні.
Змінні частини мови Незмінні частини мови
1. Іменник – nomen substantīvum 1. Прислівник – adverbium
2. Прикметник – nomen adiectīvum 2. Прийменник – praepositio
3. Займенник – pronōmen 3. Сполучник – coniunctio
4. Числівник – nomen numerāle 4. Частка – particŭla
5. Дієслово – verbum 5. Вигук – interiectio
Схема частин мови
Іменник. Число і рід.
Іменники, прикметники і займенники в латинській мові мають граматичні категорії роду (genus), числа (numĕrus), відмінка (сasus) і відміни (declinatio).
Три роди (Genĕra):
а) masculīnum (m) – чоловічий рід
б) feminīnum (f) – жіночий рід
в) neutrum (n) – середній рід.
Два числа (Numĕri):
а) singulāris – однина
б) plurālis – множина.
Відмінки
Систему латинської відміни утворюють шість відмінків (Сasus):
nominatīvus (Nom.) – називний відмінок (хто? що?)
genetīvus (Gen.) – родовий відмінок (кого? чого?)
datīvus (Dat.) – давальний відмінок (кому? чому?)
accusatīvus (Acc.) – знахідний відмінок (кого? що?)
ablatīvus (Abl.) – аблатив або орудно-місцевий відмінок (ким? чим? на кому? на чому? де? коли? звідки?)
vocatīvus (Voc.) – кличний відмінок.
Типи відмінювань
П’ять відмін (Declinatio) іменників, три відміни прикметників.
Залежно від закінчення історичної основи латинські іменники діляться на п’ять відмін (declinatio):
Перша відміна – основа на -ā
Друга відміна – основа на – -ŏ /-ĕ
Третя відміна – основа на приголосний звук або -ĭ
Четверта відміна – основа на -ŭ
П’ята відміна – основа на -ē.
Оскільки історичну основу через злиття її голосного звука із закінченням важко виділити, то приналежність іменника до відміни практично визначається за закінченням родового відмінка однини (genetīvus singulāris).
Закінчення genetīvus singulāris першої – п’ятої відмін:
Відміна | І | ІІ | ІІІ | ІV | V |
Закінчення | -ae | -ī | -ĭs | -ūs | -ēi |
Графічно відміни залежно від роду можна зобразити так:
Прикметники поділяються на три відміни. Вони мають ті самі закінчення в родовому відмінку однини, що й іменники відповідної відміни.
Іменники та інші змінні частини мови запам’ятовуються в основній (словниковій) формі. Для іменників – це три форми: Nom. sing., Gen. sing. і рід.
Наприклад:
terra, terrae, feminīnum – земля;
popŭlus, popŭli, masculīnum – народ;
acĭdum, acĭdi, neutrum – кислота;
homo, homĭnis, masculīnum – людина;
status, status, masculīnum – стан;
До першої відміни належать іменники, прикметники, присвійні займенники, порядкові числівники жіночого роду, які в Nom. sing. закінчуються на -г, у Gen. sing. – на -ае. Історична основа -ā.
Іменники:
terra, ae, f – земля stella, ae, f – зірка
silva, ae, f – ліс aqua, ae, f – вода
via, ae, f – дорога forma, ae, f – форма
gutta, ae, f – крапля cellŭla, ae, f – клітина
charta, ae, f – папір, карта esca, ae, f – їжа
farīna, ae, f – борошно natūra, ae, f – природа
pecunia, ae, f – гроші magistra, ae, f – вчителька
Casus | Singulāris | Plurālis |
Nom. | -г | -ae |
Gen. | -ae | -ārum |
Dat. | -ae | -is |
Acc. | -am | -as |
Abl. | -ā | -is |
Voc. | -г | -ae |
Відмінювання словосполучень: aqua liquĭda (f) – прозора вода; terra magna (f) – велика земля:
Casus | Singulāris | Plurālis |
Nom. | aqu- a liquĭd-a | aqu- ae liquĭd-ae |
Gen. | aqu- ae liquĭd-ae | aqu- ārum liquid-ārum |
Dat. | aqu- ae liquĭd-ae | aqu- is liquĭd-is |
Acc. | aqu- am liquĭd-am | aqu- as liquĭd-as |
Abl. | aqu- ā liquĭd- ā | aqu- is liquĭd-is |
Voc. | aqu- a liquĭd-a | aqu- ae liquĭd-ae |
Casus | Singulāris | Plurālis |
Nom. | terr- a magn-a | terr- ae magn-ae |
Gen. | terr- ae magn-ae | terr- ārum magn-ārum |
Dat. | terr- ae magn-ae | terr- is magn -is |
Acc. | terr- am magn-am | terr- as magn-as |
Abl. | terr- ā magn- ā | terr- is magn -is |
Voc. | terr- a magn-a | terr - ae magn-ae |
Іменники першої відміни утворюються від трьох основ: іменникових, прикметникових та дієслівних.
1. Іменникові основи.
Від основи іменника за допомогою формантів:
а) -ŭla, -cŭla, -ŏla, -ella утворюються іменники із зменшувальним значенням:
lingua, ae, f – язик, мова – lingŭla, ae, f – язичок
forma, ae, f – вид, зовнішність – formŭla, ae, f – формула
pars, partis, f – частина – particŭla, ae, f – частинка
cutis, is, f – шкіра – cuticŭla, ae, f – шкірочка
arteria, ae, f – артерія – arteriŏla, ae, f – артерійка
filia, ae, f – донька – filiŏla, ae, f – донечка
capra, ae, f – коза – capella, ae, f – кізонька;
б) за допомогою форманта -īna утворюються іменники, які означають мистецтво чи заняття: officīna, ae, f – аптека, doctrīna – вчення, наука.
2. Прикметникові основи.
Від основи прикметника за допомогою формантів -ia, -itia утворюються іменники із значенням властивості, прикмети:
concors, concordis – згідний – concordia, ae, f – згода
miser, ĕra, ĕrum – нещасний – miseria, ae, f – нещастя
iners, inertis – бездіяльний – inertia, ae, f – бездіяльність
potens, potentis – сильний – potentia, ae, f – сила
avārus, a, um – жадібний – avaritia, ae, f – жадібність.
3. Дієслівні основи:
а) від основи інфекта із словотвірними формантами -(e)ntia, ‑(a)ntia утворюються іменники із значенням якості чи стану:
consistĕre – гуснути, застигати – consistentia, ae, f – стан рухомості високов’язких рідин і напівтвердих речовин
differre – розрізняти – differentia, ae, f – різниця
intellegĕre – розуміти – intellegentia, ae, f – розуміння, здатність сприйняття
substāre – існувати – substantia, ae, f – суть, сутність;