Реферат на тему:
Про диференційні ознаки крилатих слів
Під загальним терміном “крилаті слова” традиційно об’єднуються як однокомпонентні (це фактично власні імена персонажів та назви місць дії художніх творів), так і багатокомпонентні одиниці – крилаті вислови. Ознаки останніх не раз розглядалися у східнослов’янській мовознавчій літературі, але вчені не дійшли згоди щодо їхнього лінгвістичного статусу. І на практиці можна спостерігати, як крилатими називають явища споріднені, суміжні. Експеримент, проведений серед студентів-філологів, по виявленню крилатих слів – цільно- та нарізнооформлених одиниць – у художньому тексті, насиченому різним фразеологічним та цитатним матеріалом, підтвердив широкий діапазон тлумачення терміну. Крім загальновідомих крилатих слів, що увійшли до словників із вказівкою про авторське походження, крилатими були визнані: народні прислів’я; явні цитати, що складаються з чужих слів та слів автора; цитати-ремінісценції, що вживаються без вказівки на цітацію, не набули узагальнюючого значення і непоширені у мовленні; фольклорні твори малих форм; гасла; кліше, штампи; канцеляризми; ідіоми; окремі оціночні слова (порів.: Вони у мене всі орли).
Одна з причин такого становища, як здається, у нечіткості та неповноті багатьох дефініцій 1, а також у різній інтерпретації основних параметрів крилатих слів. Перш за все це стосується типологічної частини визначень, яка покликана інтегрувати феномен, що визначається, в деякий клас явищ. Проте саме вона здебільшого виявляється розпливчатою, неоднозначною: клас не називається, а більш або менш вдало експонується окремими видами, що нерідко виділяються на різних підставах і що не задовольняють обов’язковій у таких випадках вимозі вичерпаності. У дефініціях зустрічаються ще не експліковані або чітко не закріплені в лінгвістичній терміносистемі поняття: “образні характеристики”, “вислови” (порів. різне трактування останнього у СЛТ, Ашук., ЛЭС – з одного боку, а з іншого – у РЯЭ), а також такі, що не вписуються в прийняту мовну структуру: “словесні формули” (Скрип.), “цитата” (Ашук., БЭКиМ), “афоризм” (БЭКиМ, СЛТ) (у даному випадку показова відсутність цих найменувань у ЛЭС). Ця невизначеність посилюється різноманітністю їх інтерпретацій в філологічній літературі. Так, цитата в широкому значенні виступає синонімом будь-яких виявів інтертекстуальності, уявлення про яку склалося у вітчизняній науці на основі ідеї М. М. Бахтіна про внутрішню діалогічність живого слова, про взаємодію в художньому творі авторських (“своїх”) і запозичених (“чужих”) елементів 2, в загальному плані воно пов’язане з будь-яким апелюванням суб’єкта до будь-якого прецедентного тексту. Як синтаксичне поняття (“дослівний уривок з тексту” – СЛТ, 330) цитата покриває факти явної та прихованої цитації. У першому випадку цитата оформляється як пряма або непряма мова, у другому – слова автора, вказівка на приналежність опускаються. Так же широко розуміється і термін афоризм, що використовується і як родовий, і як видовий і що співвідноситься з прислів’ям, парадоксальним твердженням, грегерією (“влучними словами”) та інш. 3
Очевидна структурна відмінність прямої цитати, що складається з двох частин – “чужих” слів та інтродукції, від крилатих слів. Відмінність посилиться при порівнянні функцій: пряма цитата “застосовується для підкріплення думки, що викладається, авторитетним висловлюванням, яке містить найбільш точне її формулювання, для критики думки, що цитується, та ін.” (РЯЭ, 387) (в тому числі в філології уривки з художніх текстів є засобом експлікації письменницького задуму в інтерпретації дослідника, ілюстративним матеріалом), а крилаті слова використовуються як готовий спосіб вираження думки, номінації та характеризації об’єкта чи ситуації дійсності.
За структурними ознаками крилаті слова схожі на приховані цитати, але треба мати на увазі, що якщо така цитата не поширена у мовленні, то вона залишається прикметою індивідуального стилю, конкретного тексту.
Ще в 30-ті роки С. Г. Займовський локалізув крилаті одиниці серед “слів” і “фраз” (Займ.). Після виникнення фразеології як окремої дисципліни така локалізація набула нового змісту, що був розкритий багатьма українськими вченими: Л. А. Булаховським, І. К. Білодідом, С. Г. Скрипник, А. П. Коваль, В. В. Коптіловим та ін., які рішуче відстоювали входження крилатих слів до лексико-фразеологічної системи національної літературної мови.
Включення феномена (вірніше – його частини – крилатих висловів, тобто словесних комплексів) в розряд стійких виразів (ЛЭС, РЯЭ), ототожнювання з провербіальними зворотами (Займ., БЭКиМ; порів.: Скрип.) вимагає уточнення змісту таких ключових понять, характерних для будь-якого фразеологізму, як відтворюваність і усталеність, бо, як слушно зауважила В. М. Телія, “надавати статус одиниць мови всім тим виразам, які відтворюються в готовому вигляді, – це, якщо бути послідовними, включити в лексико-фразеологічний склад і такі “цитації”, як загальновідомі вірші, анекдоти, навіть молитви...” 4
Однак цілком зрозуміло, що характер і ситуація відтворювання вказаних форм відрізняється від тих, що притаманні крилатим зворотам: вірші, молитви, формулювання законів і под. не повинні покидати своє природне середовище, ту естетичну, релігійну або наукову сферу діяльності людини, де вони виникли, крилаті слова – навпаки 4. Тільки масове відтворення зворотів, що мають відносно сталі формально-змістові параметри, з метою номінації та характеризації нових реалій може бути категоріальною ознакою крилатих слів.
Також по-різному і, як випливає з результатів експерименту, не завжди чітко, занадто узагальнено, особливо якщо говориться про літературні джерела загалом розкривається головна диференційна ознака крилатих слів – їхнє специфічне походження. Тому не дивно, що навіть серед більш або менш досвідченої аудиторії будь-який натяк на літературно-книжний характер слова або виразу сприймається як прояв ептонімічності (“крилатості”) 6 (порів. у відповідях позначку “фольклорне”), хоч стилістична окраска номінативних одиниць, придбана завдяки їх широкому функціонуванню в тематично і жанрово однотипних контекстах, несе інформацію про приналежність до певної сфери вживання, а не про генезис, якщо мати на увазі передусім сам момент зародження, що зберігається у внутрішній формі крилатих слів.
З цього погляду невірним треба визнати також зарахування до ептонімічного фонду зворотів офіційно-ділової мови – канцеляризмів, штампів, які пов’язані з безліччю текстів, і з жодним безпосередньо.
Конкретизація уявлень про авторство крилатих слів ускладнена багатоликістю самого автора, яка спостерігається, по-перше, в реальному втіленні: в його ролі може виступати одна людина – історична або вигадана особа (наприклад, Козьма Прутков), колектив (брати Грим, творці синкретичних жанрів мистецтва) і весь соціум, якому за традицією приписуються фольклорні твори; по-друге, в трактуванні вчених, які розрізнюють поняття “автор” (творець вислову) і “джерело” (усний або письмовий текст, уривок з якого перетворився у крилатий; порів.: Бюхм., Ашук., ЛЭС, РЯЭ); і по-третє, в свідомості носіїв мови, що мають як точне, так і вельми приблизне уявлення про джерело (наприклад, крилаті звороти художньо-белетристичного походження “існують у зваженому фоновому знанні носіїв мови в формі локальних асоціацій трьох типів: а) асоціацій з певним автором і твором [...]; б) асоціацій з певним автором або твором [...]; в) асоціацій з літературою як явищем загальнокультурного порядку...” 7
Однак ясно, що у разі колективно-масової творчості маємо справу з віртуальним автором, і тоді крилате слово асоціюються з текстом (порів.: рідко хто знає творців популярних пісень, кінофільмів і т. п., але більшість без вагань відтворять словесний ряд вірша чи пісні, перекажуть сцену, з якою пов’язана крилата фраза).
Якщо крилате слово співвіднесено з декількома текстами (що можливо: так, всім відоме перенесення багатьох старозавітних висловів в Новий заповіт, повторення виразів з одного Євангелія в інших), то необхідно враховувати, що їх кількість повинна бути обмежена. Звичайно вони об’єднані в ідейно-тематичному (як біблійні тексти) або жанровому відношенні (порів., з одного боку, стійкі словосполучення, поширені в багатьох видах фольклорних творів: синє море, сірий вовк і под., – що не включаються у довідники крилатих слів, а з іншого – Встань переді мною, як лист перед травою – репліка героя однієї народної казки, зареєстрована у словнику 8), інакше, як відмічалося, стирається грань між крилатим висловом і стилістично маркірованою мовною одиницею, яка перенесена в контекст контрастної стилістичної окраски.
Щоб остаточно з’ясувати особливості найважливішої диференціальної ознаки крилатих слів, необхідно розглянути ще два істотних питання. Перше: чи всяке слово / вираження, створене уявним або реальним автором, є крилатим. Досвід підказує, що прямої залежності не існує: не прийнято називати крилатими, незважаючи на наявність у них конкретного автора-винахідника, безліч новоутворень, що увійшли в широке вживання для позначення артефактів (наприклад: сканер, компакт-диск і под.), або слова і звороти термінологічного характеру, пущені в оборот з легкої руки відомих людей: критичний реалізм (Максим Горький), нове мислення, перебудова (М. Горбачов). У дію вступають чинники, які перешкоджають кваліфікації цих і схожих з ними номінативних засобів як ептонімічних.
Друге, полярне першому, питання: чи аксіоматичне твердження про неодмінне існування певного джерела у кожного крилатого слова. Незважаючи на парадоксальність, це питання закономірне: епізодично зустрічається лексикографічна фіксація слів / виразів як крилатих, хоч відомості про їх автора або дані приблизно, або відсутні зовсім.