Різниця в визначеннях тексту пояснюється тим, що дослідники виходять у своїх міркуваннях з якогось одного принципу і, відповідно, називають (експліцитно чи імпліцитно) свій підхід до тексту. Таких підходів існує декілька:
1. Комунікативно-орієнтований (А.В.Звегинцев, П.В.Колшанський, Т.М.Миколаєва).
2. Функціонально-орієнтований (В.Г.Адмоні, К.В.Кожевнікова, А.А.Леонт'єв, Е.О.Реферовська, М.Б.Храпченко).
3. Семантичний (М. А.Хеллідей).
4. Семіотичний (З.С.Херріс, Р.Барт).
5. Стилістичний (П.Гіро).
6. Структурний (К.Бринкер).
Виходячи з мети даного дослідження, будемо (за І.Р.Гальперіним) розуміти текст як "твір мовленнєвотворчого процесу, який має закінченість, який об'єктований у вигляді писемного документу, який літературно оброблений відповідно з типом цього документу, твір, що складається з назви (заголовка) і ряду особливих одиниць (надфразових єдностей), які об'єднані різними типами лексичного, граматичного, логічного і стилістичного зв'язку, що мають певну направленість і прагматичну установку" (6, 18).
Чому ми вважаємо це визначення найбільш визнаним? Перш за все тому, що в ньому текст трактується як найвища одиниця писемного типу мови, яку необхідно послідовно відмежувати від висловлювання найвищої одиниці усного типу мовлення. По-друге, в цьому визначенні вказані всі ті параметри, відповідно з якими припускається здійснити аналіз предикативних парантетичних внесень в художньому творі. Перейдемо до розгляду проблеми одиниць тексту. Найбільш поширена думка про те, що головною конституюючою одиницею тексту являється надфразова єдність (далі НФЄ), хоча існує також ряд споріднених термінів: складне синтаксичне ціле, великий контекст, прозаїчна строфа, комунікат.
Надфразова єдність розуміється як послідовність речень, що з'єднана загальною мікротемою і різними способами міжфразового зв'язку, який характеризується певною структурною і семантичною організацією та відносно смисловою закінченістю і автономністю, яку ця одиниця зберігає також і в тому випадку, коли вона вилучена з тексту (15, 218). НФЄ не слід ототожнювати з абзацом. Дослідження Н.А.Левковської (13), І.Р.Гальперіна (14), О.А.Реферовської свідчать про те, що абзац — це перш за все літературно-композиційно (стилістична) одиниця, в той час як надфразова єдність — одиниця структурно-семантична (лінгвістична).
Звернемося далі до властивостей тексту. Лінгвісти виділяють велику кількість властивостей, які характеризують текст з тої чи іншої сторони: інформативність, дискретність, персональшсть імперсональшсть, установка на читача (15, 206); зв'язність (когезія), членування, прагматичність, ретроспекція/ проспекція, автосемантія і синсемантія, континуум, пресуппозиція, партитурність (6, 22-23, 44); послідовність (7, 22); підтекст (9, 8); унікальність, виділення, смислова рівновага частин висловлювання, невизначенність (16, 31) та інші.
Слід зауважити, що деякі з вищеназваних властивостей, такі як інформативність, ретроспекція, зв'язність та інші, мають загальнотекстовий характер, тобто вони є обов'язкові для всіх типів тексту; інші категорії, наприклад, проспекція, персональність/ імперсональність, належать частковим факультативним типам (15, 206). Найбільш важливою загальнотекстовою категорією, яка проявляється в здатності тексту функціонувати як єдине ціле, що не зводиться до суми елементів, які складають його, являється інтегративність (в термінології О.М.Мороховського). Остання має дві сторони — семантичну і формально-структурну, що відображається в двох взаємозв'язаних аспектах тексту — його цілісності та зв'язності (15, 207). При цьому цілісність передбачає перш за все смислову єдність тексту, а зв'язність - співвідношення змісту різних фрагментів тексту за допомогою зв'язуючих засобів, так званих "сигналів синсемантії" (15, 207, 212).
Інтегративність тісно пов'язана з ретроспекцією і проспекцією (в термінології професора І.Р.Гальперіна). Ретроспекція — це здатність тексту, яка примушує звертатися до раніше висловленої змістовно-фактуальної інформації, а проспекція проявляється в передбаченні змістовно-фактуальної інформації, яка експліцитно виражена в наступних частинах тексту (5, 44). Необхідність врахування цих двох властивостей тексту була підказана самим жанром оповідань У.Фолкнера, в яких об'єктом художнього зображення являється "свідомість" персонажів, їхні спогади, уяви, мрії, сни. Ці властивості виконують важливу роль в створенні єдності художнього часу (23, 23-24).
Третя конститутивна категорія тексту є дискретність або членимість (15, 217; 6). Дискретність передбачає розгляд питання про способи поділу (членимості) тексту. Надалі ми обмежимося розглядом лише двох типів поділу: субстанціонального (15, 218) чи об'ємно-прагматичного (6, 52) та функціонального (композиційно-мовленнєвого) (15, 220) або контекстно-варіативного (6, 52). При дослідженні субстанціонального поділу тексту ми обмежимося надалі лише розглядом НФЄ і абзацу, тоді як аналіз функціонального поділу буде враховувати композиційно-мовленнєву дискретизацію твору (опис, оповідання та інші).
Таким чином, текстоцентричний підхід до структури і семантики парантеза передбачає розв'язання питання про особливості реалізації таких текстуальних властивостей як інтегративність (зв'язність і цілісність), проспекція/ ретроспекція і дискретність.
2.1. Співвідношення понять "текст" і "художній твір".
Поняття "текст", не слід ототожнювати з поняттям "художній твір": друге — ширше за своїм змістом, ніж перше, оскільки включає в себе все те, що Ю.М.Лотман називає "позатекстовими факторами" (14, 24-25), тобто цілий комплекс життєвих та ідейно-естетичних уявлень (жанр, епоху, естетичне кредо та естетична ідея письменника).
Таким чином, текст належить до сфери практичного мовлення ("первинна семіотична система"), а художній текст підпорядкований законам поетичного (в широкому розумінні) мовлення ("вторинна семіотична система"). Цієї ж думки дотримується і З.Я.Тураєва (23, 42).
Різницю між "текстом" в лінгвістиці і "художнім текстом" в літературознавчій стилістиці можна описати наступним чином:
а) Різниця за характером інформації. Інформація, яка виражена в художньому тексті, більш складна ("глибока"), ніж інформація в практичному мовленні. Складність і глибина смислової сторони художнього мовлення обумовлена її естетичною забарвленістю, яка породжується організацією тексту і, в першу чергу, різними зсувами, семантичними та експресивними нарощеннями в мовних одиницях.
б) Різниця в засобах вираження. Текст в практичному мовленні створюється за допомогою стандартних засобів мови, що застосовуються автоматично, а ефект художнього тексту обов'язково пов'язаний з переходом на новий поетичний (в широкому розумінні) код.
в) Різниця за установкою автора. Автор художнього тексту ставить задачу не тільки щось повідомити за допомогою картин життя, але й залучити читача до свого бачення світу, до своїх думок, почуттів, оцінок (звідси наявність "образу автора", на що вказував В.В.Виноградов).
Все сказане в першому розділі можна підсумувати наступним чином:
1. В основі текстоцентричного підходу до мови художньої літератури взагалі і до парантезів зокрема лежать поняття тексту, текстових одиниць і таких властивостей, як інтегративність, дискретність, проспекція/ ретроспекція.
2. Поняття "тексту" не є тотожним поняттю "художнього твору".
Розділ II.
Лінгвістичний статус парантетичних внесень.
1. Проблема розмежування понять "вставність", "вставленність", "парантетичність".
Явище ускладнення структурно-семантичного складу речення завжди привертали увагу мовознавців.
Що стосується явища вставності, то складність полягає в тому, що в речення включаються синтаксичні одиниці, що носять пояснюючий характер чи мають модальне значення; причому спосіб цього "включення" відрізняється від традиційних засобів граматичного зв'язку.
Проте проблема диференціації понять вставності, вставленості та парантетичності є суперечливою.
Існуючі точки зору з цього питання можна класифікувати наступним чином:
а) протиставлення понять "вставність" і "вставленість";
б) ототожнювання понять "вставність" і "вставленість";
в) протиставлення понять "вставність", "вставленість" і "парантетичність";
г) включення понять "вставність" і "вставленість" в поняття "парантетичність".
Розглянемо цю проблему детальніше. Розмежування вставних і вставленних елементів (а також і речень) знаходимо в працях таких вчених як О.Х.Востоков, О.М.Пешковський, О.О.Шахматов. Багато вчених виділяють із складу вставних речень лише ті, що мають доповнюючий та коментуючий характер (О.М.Галкіна-Федорук, К.В.Горчикова, М.М.Шанський; В.П.Ковалев.
В граматиках з англійської мови не існує єдиної точки зору щодо цієї проблеми. Ряд авторів для визначення як вставних так і вставлених елементів вживають один термін — парантези (О.С.Ахманова (3, 89), В.Л.Каушанська, О.В.Александрова (1, 29)).
І.С.Бархударов і Д.А.Штеллінг розмежовують вставні і вставленні члени речення. Вставні члени речення визначаються як "слова та групи слів, що входять в склад речення і дають доповнюючу характеристику... змісту даного речення", а вставлені— слова та групи слів, "які хоча і стоять всередині того чи іншого речення, але не впливають ніяк на його семантику" (7, 369).