В 1978 році вони спочатку отримали право відкривати чекові рахунки і поступово стали прополнувати приватним особам всі види депозитних і ощадних інструментів. В 1983 році вони добилися право направляти до 30% своїх коштів на надання позки підприємствам. К 1990 року вони отримали повну самостійність в використанні коштів при дотриманні правил предосторожності, але загубили право на податкові пільги і з 1992 року підпорядковані загальному законодавству про податки та прибуток.
В цифровому вираженні ці зміни виражалися в наступноум: к 1988 року сума вкладів досягла 792 млрд фр, в тому числі 446, 4 млрд фр за книжками А, однак це складало лише 16% всіх акумульованих коштів проти 68% в 1984 році. Крім того, використання коштів за книжками А, система надавала кредити на суму 60 млрд фр; позики приватним особамзбільшилися на 20 %, а позики підприємствам - на 33%. В той же час данні вказують на відносну затримку роста числа книжок А в порівнянні з числом рахунків.
Однак для того, щоб еволюція французської сітки ощадних кас повністю завершилася і її розвиток досяг рівня розвитку сіток Німетчини, Італії, Іспанії, їй необхідно претерпіти різних змін.
Перша зміна полягає в злитті кас для досягнення мінімального розміру: кількість кас вже скоротилася з 550 (січень 1983р.) до 301 на 1 січня 1989 р. За поглядами керівництва CENCEP, їх кількість повинна зменшитись до 200 кас, з фондом в середньому 50 млн фр, тоді як більш 200 кас мають в теперешній час фонди меньш 30 млн фр.
Крім того ощадним касам прийдеться дакласи зусиль (даже більше ніж комерційним банкам), щоб підвищити продуктивність і кваліфікацію свого персоналу.
Що торкається продуктивності, то в 1985 році було проведено дослідження за основними з вказаних ощадних кас з метою визначити співвідношення між валовим результатом господарської діяльності (після виплати заробітної палти і накладних витрат) і чистим банківським рпибутком, тобто загальною сумою процентної маржі. Дослідження показали, що співвідношення досягло лише 24% і було на 10-15 %-х пункта менше , ніж у крупних банках, хоча вони самі вважаються недостатньо продуктивними. Це викликано занадто велекою кількістю робітників, часто наянтих по знайомству ще в ті часи, коли ощадні каси спокійно жили на свою ренту, а також рівнем заробітної плати, який дещо перевищує середній показник по даній професії. Що касаєтьяс кваліфікації, то тут проблема очевидна, так як управляти всіма банківськими інструментами і кредитами приходиться персоналу, котрий до кінця 70-х рр обмежувався лише роботою з ощадними книжками і житловими позиками.
Для того щоб забезпечити осучаснення, в рамка сітки під егідою CENCEP і в співробітництві з ДЗК прийшлося створити ряд спеціальних організацій, які пропонують різноманітні фінансові послуги.
Накінець, сітка ощадних кас, як і конкуруючі банки, але зі занчним відставанням від них, предприняла ряд зусиль по зближенню зі своїми іностраними колегами. Так в 1988 році представництва системи “Ecureuil” підписала угоду з Caixa de Barselona з метою забезпечення своїм клієнтам “безперервної” ланцюг послуг; токаж угода бала в наступному підписана з “cajas” Мадрида і Сарагоси, а потім Більбао; і накінець недавно аналогічна угода була підписана з Асоціацією ощадних кас Італії - ACRI.
Фінансові компанії і ділові банки Франції.
У відповідності з прийнятим в настоящій роботі загальним визначенням “ділові банки” розрізняють двва типа таких установ во Франції: фінансові компанії і власно ділові банки.
Хоча ділення і не є обов’язковим, спеціалізація установ першого типу в вищеописаній гамі видів діяльності складається майже виключно в участі в промисловому і фінансовому капіталі; в числі їх філіалів мається тому який-небудь діловий банк у власному смислі цього слова.
В період між 1942 та 1967 рр так звані ділові банки юридично відрізнялися від депозитних банків тим, що вони не могли ні приймати вклади, ні надавати кредити на строк меньш двох років; з другого боку, ця межа була прийнята і для комерційних банків (крім випадку державних цінних паперів), і уж тим паче вони не могли приймати участь у капіталі. Межа була відмінена в1967 р., ця відміна була підтверджена банківським законом 1984р.
Цією відміною в більшій мірі скористалися дві катнгорії банків: комерційні банки сбільшили строки своїх операцій, а ділові банки безпосередньо або через свої філії створили мержу відділень в сподіванні ізволікти вигоду з меньших виплат по вкладам і, як наслідок, снизити середню вартість своїх ресурсів. Вони швидко відчули у своїх підрахунках, що до вартісті виплат по вкладах добавляється возрастаюча вартість утримання відділень. Тому останніми роками вони рухалися скоріше в другому напрямку, скороченню числа віділень і повертаючись до во все більшшому ступеню до своєї традиційної клієнтурі. Однак вони зберегли наявну кількість філій.
Що торкається їх статусу, то він пройшов три стадії розвитку. В 1944 р., при націоналізації чотирьох крупних депозитних банків, ділові банки, даже самі крупні, були залишені в приватному секторі. Но над ними поставили Урядового комісара, посада якого проіснувала до1982 р. Опасаючись націоналізації тільки банків з приходом до влади лівих сил, правління деяких ділових банків на протязі 70-х рр поділила свої активи на дві половини: на фінансову компанію по промисловим активам, зачастую також по нерухомості, і на діловий банк, лішонний промислових активів.
В 1982 р уряд націоналізував як материнські фінансові компанії, якщо вони мали банки, так і самі банки, якщо розмір їх активів перевищував 1 млрд фр. В період 1982 та 1987 рр було проведено ряд реорганізацій, і деякі ділові банки, що відчували труднощі, були введені до складу інших банковських груп.
Ділові банки спеціалізувалися на участі в капіталах і управлінні підприємствами, засновницькій діяльності і довгостроковом кредитуванні і фінансіванні. Банківські реформи 1966-1967 і184 рр закріпили їх поворот до універсалізації операцій. Кількість ділових банків скоротилася з 43 в 1965 р до 39 в 1984 р. На їх долю приходилося приблизно 10% загального числа і баланса всіх французських банків.
Законом від 13 лютого 1982 р націоналізовані п’ять ділових банків, в тому числі Банк де л’Ендошин е де Сюец, Банк Вормс, Компані фінансьєр де Паріба. Начавшаяся в 1986 рокі денаціоналізація охватила насам перед ці банки.