Носієм справедливості виступає у творі велитсий гетьман Богдан Хмельниць-кий. Ліна Костенко підносить на вищий художній рівень постать державного мужа, увиразнює кращі риси характеру, якими мусили б бути наділені і якими були справді провідники українців у попередні віки. У романі “Маруся Чурай” розум Богдана Хмельницького осягає всі народні проблеми. За його наказом піднімається Україна. Саме воля і мудрість гетьмана вирішили долю Марусі Чурай.
В образі головної героїні художньо вмотивована одна із найкращих національних рис характеру українців – вірність даному слову, вірність у коханні, вірність материзні. Такими були і батьки героїні. Це ж вони вчили доньку, що найбільшим злом для України завжди була зрада. Недарма ж запорожець зронив на суді: “Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна?”.
Вічна провина зради – це одна з найболючіших проблем нашої історії і нашого сьогодення. Ліна Костенко просвічує її рентгеном своєї художньої, пристрасної мис;іі, щоб надалі не було місця зраді у “незглибимій душі” українця.
Білет 23
1.Образ України в творчості сучасних українських поетів (Д. Павличко, І. Драч, Б. Олійник, Ліна Костенка).
Доля України, її минуле, сучасне і майбутнє – лейтмотив творчості україн-ських поетів XX ст. Ця тема стала актуальною і для наших сучасників: Д. Павлич-ка, І, Драча, Б. Олійника, Ліни Костенко.
У творах Д. Павличка образ України насамперед асоціюється із рідним краєм – Гуцульщиною, до якої він звертається з глибокою повагою, патетикою: “Франківщино! Моя ти рідна земле...”. “Син простого лісоруба, гуцул із Карпатських гір” на все життя зберіг синівську любов і відданість цьому куточкові української землі. Тут поет зростав, тут узяв він “пісню в серце із людських сердець” (вірш “Там, де Лючка круто в'ється-.”). Звідси, з цієї “високої землі” пролягла його дорога до України
Образ України у творчому доробку Д. Павличка постає зі спогадів про важливі історичні події, про прекрасних людей, чесних, духовно багатих. Поет неодноразово звертається до Тараса Шевченка, пророчі слова якого сприймають-ся як наука України. Тому й складаються думки Д. Павличка у молитву до Кобзаря (вірш “Молитва”), щоб наповнитися і освятитися генієм “віку двадцять першого предтечі” на великі звершення в ім'я України. Творчість Т. Шевченка Д. Павличко сприймає як історію українського народу.
У творах циклу “Вірші із Монголії” звучить гнівне слово Д. Павличка проти тих, хто зривав золоті верхи із наших соборів, і проти тих, хто “висаджував фундаменти”, “каміння звідси рвав” – “батирів Сталіна, Постишева та Косіора”. У віршах названого циклу створено образ України, яку віками нищили різні зайди, але не змогли зламати її духу.
У 1983 р. Д. Павличко написав вірш “Бабуся з квітами”, який уже з перших рядків викликає своєрідні аналогії, порівняння старої, зморщеної бабусі-матері із самою Україною. У гамірному місті старенька бабуся продає букетик лілій, які завжди були символом чистоти. Сумний образ одинокої старенької жінки, майже жебрачки па велелюдді, викликає у поета гострі відчуття болю за долю українських матерів, самої України.
У творчому доробку Д. Павличка є чимало віршів, присвячених Україні 90-х років.
Образ України по-своєму оригінальне створив І. Драч. Поєднавши новатор-ську форму своїх віршів із глибоко національними поетичними засобами та прийомами, поет бачить Україну в образі калини (вірш “Лист до калини, залишеної на рідному лузі в Теліженцях”), вишневого цвіту (“Вишневий цвіт” із поеми-симфонії “Смерть Шевченка”), у трагічному образі Чорнобильської мадон-ни із однойменної поеми. Де б не був поет, його думки завжди з Україною.
Образ України І. Драч, як і Д. Павличко, поєднує із образом Т. Шевченка. У передсмертних мареннях “біжить до сина Україна одганяти знавіснілу смерть”.
Поет планетарного мислення, Б. Олійник проблеми України найчастіше поєд-нує із загальнолюдськими проблемами. Та ряд творів поета присвячено тільки Україні. В далекій Америці приходить до нього поетичний образ білої селянської хати, викликає тугу за Батьківщиною (“Від Білого дому до білої хати”). Духовний родовід народу, його історична пам'ять– важливі мотиви поем Б. Олійника “Рух”, “Доля”, “Дорога”, “Дума про місто”, “Сковорода і світ” та ін. Сутність людини, її гуманізм, висока порядність завжди беруть початок із рідного кореня. Таку думку стверджує автор у поемі “Рух”.
Поема “Дума про місто” присвячена 1500-літтю “матері міст руських” Києву. У ній взаємопов'язане минуле і сучасне. Тільки такий зв'язок, на думку поета, забезпечує ідею єдності народу і дає можливість осягнути вершини людської мислі і дії.
Незважаючи на гостре відчуття недолі рідного народу, присвячена Україні поезія Ліни Костенко не звучить песимістично. У ній по-філософськи мудро обгрунтовано думку про велике майбутнє України. Поетеса неодноразово звертається у своїх творах до славного минулого українського народу, з ним пов'язує пекучі проблеми сьогодення. У циклі віршів “Ікси історії” Із книги “Неповторність” вона нагадує сучасникам славетні імена, героїчні події, які перегукуються із сучасністю, кличуть до дій. Сюди ввійшли такі твори, як “Древлянський триптих”, “Лютіж”, “Князь Василько”, “Чадра Марусі Богуслав-ки”. Ці твори доповнюють наші знання про ба гату історію українського народу. Численними поетичними творами Ліна Костенко відгукнулася на сучасні пробле-ми України, пов'язані зі станом освіти, культури, зокрема мони, на проблеми її демократичного розвитку.
2.Творчість письменників рідного краю (на прикладі Тернопільщини).
Тернопільська земля славна іменами письменників, творчість яких стала окрасою всієї української літератури. З кінця 80-х років у літературний обіг повернулося ім'я славетного “молодомузівця” Б. Лепкого, який є уродженцем нашого краю. Про своє походження поет згадує у вірші “Заспів” рядочком “колисав мою колиску вітер рідного Поділля”. Про міста і села Тернопільщини, людей цього краю писав письменник у своїй прозі. Крегулець і Поручин, Жуків і Бережани, Чортків і Копичинці, Улашківці і Гусятин увійшли в його твір “Казка мойого життя”. У своїх романах письменник звернувся до історичної теми, зокрема вивів образ Мазепи.
Історичні теми опрацьовували у своїх творах й інші письменники Тернопіль-ського краю. Серед них А. Чайковський та Ю. Опільський. Твори А. Чайковсь-кого “Олексій Корнієнко”, “Полковник Михайло Кричевський”, “За сестрою”, “Козацька помста”, “На уходах” своєю тематикою сягали часів козаччини. У них оспівано героїзм українського народу (в тому числі дітей), вірність Вітчизні, кращі традиції української суспільності, зокрема – козацькі. Через твори А. Чайковського, крім узагальнених художніх образів, в яких відбилися риси епохи, пройшли й відомі історичні постаті. До них належать Богдан та Юрій Хмельниць-кі, Сагайдачний, Кривоніс.
У творах на історичну тему Ю. Опільський торкався сторінок історії українсь-кого народу, пов'язаних з національно-визвольною боротьбою проти Литви, Польщі, татар. Відомими творами у контексті української історичної прози є “Ідоли падуть”, “Сумерк”, “Чорним шляхом”, “Упирі”.
В оповіданнях та творах Т. Бордуляка змальовано життя галицького селянства кінця XIX - початку XX ст., яке спостерігав письменник, будучи священиком у Малому Ходачкові. Це оповідання “Бузьки”, “Дай, Боже. здоров'я корові”, “Передновок”. Розмірковуючи на соціальні теми, Т. Бордуляк гостро ставив морально-етичні проблеми. Вони виразно звучать в оповіданнях “Майстер Федь Триндик”, “Ювілят”.
Осип Маковей відомий у літературі як поет, прозаїк, літературний критик, видавець. Значна частина його життя пов'язана із Заліщиками. Характерною ознакою творів письменника є їх сатиричне звучання. Письменник також загост-рював увагу на проблемах національної гідності, яку пов'язував із освітою. Своєю збіркою прози малих жанрів “Кроваве поле” він засуджував братовбивчу війну.
На Тернопільщині народився січовий стрілець, автор численних стрілецьких пісень Р. Купчинський. Він автор творів, які вважаються народними: “Човен хитається серед води”, “Як з Бережан до кадри”, “Зажурились галичанки”, “Гей там у Вільхівці”, “Ірчик”. Новою сторінкою у висвітленні подій першої світової війни на території Галичини є роман у 3-х частинах “Заметіль”, який написав Р. Купчинський як очевидець.
За останнє десятиліття в українську літературу повернулася творчість У. Сам-чука, високо оцінена критикою ще у 30-х рр. Тоді ж твір Уласа Самчука “Волинь” був висунутий на здобуття Нобелівської премії. І лише мізерне матеріальне становище, що не дозволило перекласти роман європейськими мовами, стало на перешкоді письменникові отримати цю високу нагороду. Історію України початку нашого століття, голодомор розглянув У. Самчук у творі “Марія”. Письменник писав також оповідання, нариси, публіцистичні твори.
По-своєму опрацював історію краю відомий прозаїк Б. Харчук у романі “Волинь”. Письменник віддавав перевагу проблемам села (“Кревняки”, “Межі і безмежжя” та ін.). Лебединою піснею Б. Харчука називають критики його повість “Вишневі ночі”. У цьому творі зустрілися два світи: націоналісти-підпільники УПА та НКВД-исти. Їх представляють люди, наділені глибокими почуттями. Тому НКВД-ист і зв'язкова УПА закохуються одне в одного. Разом пробують втекти і разом помирають, переживши мить високого кохання.
Одним з перших біографів І. Франка в українській літературі був виходець із Тернопільщини Д. Лук'янович. Його перу належить повість “Франко і Беркут”, в якій широко описані стосунки І. Франка з О. Рошкевич. Він також автор повістей “За кадильну” та “Від кривди”.