Строго дотримувалися гуцули звичаїв своїх предків, коли приходив Святий вечір. Іван у цей день “був завжди в дивнім настрої”. Наче переповпеций чимсь таємничим і священним, він все робив поважно, неначе службу Божу правив”, У цей вечір він багато допомагав Палагні. Був луже лагідний із своєю худобою. Тричі закликав ворожі сили та бурю до себе на вечерю. Але вони не з'являлися, “тоді він заклинав їх, щоб не з'являлися ніколи, і легко зітхав”. У цей вечір Іван дуже щиро молився за душі померлих і “був певний, то за плечима у нього плаче, схилившись, Марічка...”.
Після смерті Марічки Іван шість літ блукав по світу і “худий, зчорнілий, багато старший од своїх літ, але спокійний” повернувся додому. Не з кохання, а лише тому, що треба було жити і ґаздувати, одружився з Палагною. Була вона доброю господинею, але своїм духовним світом дорівнятися до Марічки не могла. Не зуміла вона відчути Іванову душу, а згодом зраджує його з Юрою-мольфаром. Це було останнім поштовхом до передчасної смерті героя. Останні хвилини напів-свідомого існування, пов'язаного з уявною зустріччу з Марічкою, були для Івана щастям. Цікавим епізодом у повісті, який передає своєрідність світосприй-мання гуцулів, є забава біля мертвого Івана. Веселощі, сміх, розведене на подвір'ї багат-тя символізують спробу протистояти смерті, тьмі. Життя продовжується, воно вічне. Ця традиція – як спадок предків, їх тінь – живе з гуцулами впродовж віків.
Проблему міфологічного світовідчуття та світосприймання гуцулів по-своєму інтерпретували С. Параджанов та І. Миколайчук, створивши за повістю М. Коцюбинського кінофільм.
2.Людина і природа в ліричних віршах М. Рильського.
Праця, природа, культура – ця “велика тріада” посідає чільне місце у творчості М. Рильського. Його поетичний світ на диво мальовничий, сповнений ясності і прозорості. Ще в юності поета турбувала проблема відносин людини і природи.
Це філософська реакція юного поета на все, що діється навколо, спроба рятівного виходу із душевної смути.
М. Рильський увійшов у світ поезії життєлюбом, природолюбом. Він уявляє себе невід'ємною частиною цього прекрасного сонячного храму природи. Лейтмотивом його лірики виступає щира людяність, відчуття нероздільності людини і природи.
Ліричний герой мініатюри “Поле чорніє Проходять хмари...” живе світлими почуттями: прийшла весна! Відчувається, що він закоханий у рідну землю, у життя. Короткі розповідні речення змінюються окликами, а потім запитаннями. Із грудей вириваються слова натхненної любові: “Земле! Як тепло нам з тобою!”
У поезії “Яблука доспіли” все дихає щедротами благодатної української природи, української осені, багатством яблуневих садів, жовтих осінніх нив, достиглістю, настояністю людських почуттів, коли розлука в коханні викликає не докір, не зневагу, не каяття, а навпаки – почуття вдячності і повноти життя.
Усього 12 рядків у цій поезії. Образ достиглих яблук уособлює мудрість і спокій душі героя у час його прощання з коханою.
Гармонія людського життя й творчості, ніби твердить М. Рильський у цій поезії, – це дихання в унісон з природою, з сонцем, з небом, із золотою гілкою. Ось він і вона пройшли вже сад. Перед ними відкривається простір прибраного осіннього поля і безкінечного неба. Життя прекрасне і немає кінця цій красі.
Сюжети кращих поезій М. Рильського розгортаються переважно на мальовничому пейзажному фоні. Насиченість барв, виразність контурів, ясність образів – все це говорить про висоту творчого духу і настрою ліричного героя, його тісної єдності із навколишнім життям. “Червонобоким яблуком округлим скотився день...”, “Запахла осінь в'ялим тютюном, та яблуками, та тонким туманом...”, “Осінній холодок над спраглою землею шатро гаптоване широко розіп'яв...”, “Гнуться клени ніжними колінами, чорну хмару сріблять голуби” – таке бадьоре, життєствердне духовне наповнення поезії М. Рильського.
Поетичний світ М. Рильського останнього періоду – на диво мальовничий. У ньому спалахують яскраві, пломенисті барви (“Війна білої й червоної троянди”, “Черемшина після дощу”). Споглядання природи стає основою несподіваних художніх узагальнень. Із садівницької поради – як пересаджувати ялинку –він видобуває багатий поетичний зміст, спроектований на міжлюдські взаємини (“Порада”). Споглядання шкідливої польової красуні – волошки – породжує у поета непрості роздуми про красу (“Лист до волошки”). Із зіставлення скромної шипшини з гордою трояндою виростає думка про кровну спорідненість народного “кореня” і професійного мистецького “цвіту” (“Шипшина”).
Слово “сад” – це одне з найхарактерніших для М. Рильського “кодових” слів. що має найширший образний зміст – аж до “саду” мови (“Як парость виноградної лози, плекайте мову...”). У садах, лісах, полях, виноградниках найчастіше бачить М. Рильський своїх звичайних героїв-друзів, людей, щасливих і красивих у праці.
Білет 10
1.Творчість Лесі Українки – видатне явище світової культури.
Геній Лесі Українки розкрився перед світом насамперед у високохудожньому звучанні національної ідеї, гарячій любові до рідіюго краю, яка полягала в обороні прав народу до незалежною національного і державного життя. Свої думки і свої ідеї вона зуміла ввести у високу мистецьку форму, шо чарує багатством поетичних образів і музикою поетичного слова. Поетеса вийшла за межі традиційних тем. ЇЇ творчість охоплювала широке поле світових мотивів, тому стала вагомим художнім здобутком світової культури.
Леся Українка зростала під впливом казкової волинської природи, рідного слова, пісні, народної традиції, любов до якої була прищеплена насамперед матір'ю Оленою Пчілкою. Духовне збагачення поетеси відбувалося під впливом висококультурних родин Старицьких, Лисенків, дядька по матері М. Драгома-нова. Її талант розвивався завдяки природній спостережливості та глибокому потягу до знань. Усі ці чинники допомогли їй сягнути мистецьких вершин, стати письменницею європейського і світового масштабу. Дух поетеси гартувала хвороба. Вона спонукала до аналізу конкретних життєвих ситуацій та осмислення суті буття людини. Звідси власне нескореність, прометеїзм Лесі Українки, до якого вона, фізично квола, потягнулася ще на початку своєї творчості: “Я вийду сама проти бурі І стану – поміряєм силу”
Поезія Лесі Українки носить переважно патріотичний характер. Це твори громадянського і політичного характеру. Навіть особистий біль, туга, тривога у її віршах переплітаються Із проблемами всієї України. Щиро і зворушливо звучить її поетичне зізнання.
Приклад сильної волі, бажання боротьби знаходимо у відомих поезіях “Слово, чому ти не твердая криця...” та “Contra Spem Spero". Мужні, енергійні акорди громадянської лірики Лесі Українки високо оцінив І. Франко “Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте” Україна не чула такого сильного, гаря-чого поетичного слова, як із уст цієї слабосильної, хворої дівчини...". Поезія Лесі Українки, тавруючи рабську покору відсутність національної гідності, дух вірно підданості, засвідчувала перед світом, що в літературі поневоленого народу на стику двох століть з'явився талант, здатний протистояти всій ницості життя, Талант, що мріє допомогти нащадкам Прометея визволитися від сну і запалити вогонь справедливості. Добре ознайомлена з літературами народів світу, письмен-ниця нерідко шукала в історії й літературі інших народів, “у номерках віків і далеких підсоннях” розв'язки проблем сучасного їй українського громадянського й національного життя. Біль і тривога за рідний край неодноразово переплітаються її всенародним горем (“Напис в руїні", “Дим”).
Своїми творами “Слово, чому ти не твердая криця..." та "Давня казка" поетеса порушила проблему, що хвилювала митців усіх народів роль поета у житті суспільства. Справжніми шедеврами світового мистецтва можна вважати інтимну та пейзажну лірику поетеси. Природа Волині, Поділля, морські хвилі під місячним світлом справляють незабутнє враження. Велику мистецьку цінність у творах Лесі Українки становить уміле використання фольклорних мотивів та образів, творення символів (“зірка провідна”, "темна ніч”, "гора крута, крем'яна, “досвітні огні”, “весела весна”).
З особливою силою проявився талант Лесі Українки у творах останніх років життя – поемах, драмах. Поеми "Русалка”, “Самсон”, “Місячна легенда”. “Роберт Брюс, король шотландський”, “Ізольда Білорука" та інші твори, засвідчують обізнаність авторки зі світовою класичною літературою, історією, зокрема творчістю Байрона, Вальтера Скотта.
Висока духовна культура письменниці засвідчена у драматичних творах “Блакитна троянда”, “У пущі”, “Одержима", "Бояриня", “Кассандра”.
2.Образ людини-трудівника в повісті “Зачарована Десна” Олександра Довженка.
Кіноповість “Зачарована Десна” – це гімн землі й людям праці, що разом зростили і виховали самого письменника. Твір є автобіографічним. Він побудо-ваний на спогадах (окремі можна вважати новелами) про веселі та сумні, приємні та неприємні сторінки дитинства. Усі вони осяяні світлом домашнього вогнища, враженнями від спілкування з природою та односельцями – чесними трудівни-ками землі. Розкішна природа над красунею Десною, яку сприймав О. Довженко “зачарованими” дитячими очима, творила його як митця, а батько-мати, хлібо-роби-односельці своїм прикладом виховували справжнього сина України.
Невтомною трудівницею на землі була мати письменника, яка найбільше любила “саджати що-небудь у землю, щоб проізростало”. Від того город настіль-ки переповнювався різними рослинами, що “десь серед літа вони вже не вміща-лися в ньому. Вони лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з тину прямо на вулицю”. Опис багатого городу, на якому росло все, – то праця рук матері. Цілими днями Одарка Єрмолаївна клопоталася по господарству, на городі. У любові до праці вихову-вала своїх дітей. Вона добре знала також дію зілля, вміла за народними звичаями лікувати. Була богомільною, люблячою й поступливою. Та нелегка доля судилася їй, мусила пережити смерть своїх дітей, що й підкошувало сили, забира-ло красу. Власне образ матері майже не виходить на перший план твору. Вона завжди у праці, у метушні, у клопотах. Про неї автор більше розказує, ніж показує у дії.