Походження плазунів пов'язане з ароморфозами, що забезпечували розмноження на суходолі: внутрішнє запліднення, запас поживних речовин в яйці, вкритому щільною оболонкою, яка захищала його від висихання. Під час розвитку зародка всередині яйця нагромаджувалась рідина, в якій зародок знаходився як в акваріумі, відбувається формування зародка. Це дало змогу плазунам завоювати всі середовища існування: суходіл, повітря і повторно оселитися у воді. Прогресу плазунів сприяв розвиток рогового покриву, який захищав від висихання, досконаліший розвиток легень, кровоносної системи, кінцівок, головного мозку. Все це дає підстави визнати плазунів першими справжніми наземними хребетними.
Рептилії-нащадки древніх амфібій, що вдало розв'язали проблему розмноження на суші їм стали першими цілком наземними хребетними. "Винахід" амніотичного яйця нового типу і зв'язані з цим процеси розвиток-головна відмінність рептилій від земноводних.
Рептилії відкладають яйця на суші і , отже, необхідність у який би те ні було адаптації до водного способу життя в молоді або в дорослих особин відпадає. Виникнення такого яйця було настільки важливим досягненням в еволюції наземних хребетних, що, як уже говорилося, рептилій разом із птахами, що відбилися від них, і ссавцями часто об`єднають під загальною назвою амніот .
Можливо, що самі древні рептилії вели водно-наземний спосіб життя і що яйце з'явилося однієї з адаптацій, що існувала паралельно з іншими адаптаціями, які спостерігаються в сучасних амфібій, але більш зробленої, оскільки ця адаптація рятувала яйця від хижаків і висихання. Більш імовірно, однак, що перші рептилії були дрібними наземними формами, що нагадували трохи дивних непропорційно великоголових ящірок.
За юрського періоду великі простори материків зазнали опускання і трансгресії в їхні межі моря. Наприкінці цього періоду море вкрило величезні простори суходолу як у північній, так і у південній півкулях, причому на території України тільки Український кристалічний щит та Донецький кряж були в цей час вище від рівня моря.
В юрському періоді остаточно вимер ряд груп тварин палеозою, виникла нова, характерна для мезозойської ери група голкошкірих — неправильні їжаки. В морських басейнах розвинулись амоніти, белемніти, на суходолі — рептилії. Наприкінці юрського періоду з’являється новий клас хребетних — птахи. Серед рослинного світу продовжували панувати голонасінні.
Юрський період характеризувався теплим вологим кліматом, який сприяв бурхливому розвитку деревної рослинності, про що свідчать потужні товщі вугленосних відкладів юрського періоду. Хоча в глибині континентів деякий час зберігалися засушливі умови. Внутрішні райони Північної Америки залишалися пустелями і динозаври, що там проживали, такі як дилофозаври добре пристосувалися до жари і пилу.
На пізньоюрський період припадає розквіт літаючих ящерів птерозаврів. В кінці юрського періоду довгохвості птерозаври (рамфоринхи) остаточно вимерли.
Морські води у юрі були значно теплішими, як тепер. Окрім іхтіозаврів моря населяли довгошиї плезіозаври. Крокодили призвичаїлися до життя в морі.
Юрський розвій рослинності сприяв розквіту рослинноїдних завроподів — найбільших тварин за всю історію Землі (брахіозавр, апатозавр, диплодок). А також травоїдні, доволі оригінальні на вигляд стегозаври — вздовж хребта був розташований подвійний ряд грізного вигляду пластин.
У юрі виникло багато двоногих хижих динозаврів тероподів, таких як найрозповсюдженіші юрські хижаки аллозаври, мегалозаври, цератозаври, орнотолести.
Саме у юрському періоді з’явилися знамениті археоптерикси — істоти, які мали одночасно ознаки птахів і рептилій.
В кінці цього періоду відбувались Інтенсивні горотворні рухи, які супроводились виходом з-під рівня моря значної частини континентів.
Основна лінія, від якої пішли рептилії, давно вимерлий ряд Cotylosaurіa в усьому, крім удосконаленого розмноження, залишалася дуже архаїчним; кінцівки в котилозаврів відходили в сторони від тулуба і по більшості ознак вони мало просунулися вперед у порівнянні зі своїми предками і близькими родичами серед амфібій. Найперші і найбільш примітивні котилозаври мали невеликі розміри, але деякі з більш пізніх форм були великими незграбними травоїдними. Безсумнівно, завдяки тому, що рептиліям удалося розірвати щепи, що приковували їх до води, від котилозаврів могли виникнути групи, що займають таке видне положення у фауні мезозою.
Черепахи (ряд Testudіnes)- бічна галузь, що відходить від основного стовбура рептилій. Незграбність черепах нагадує про їхніх палеозойських предків, однак у них мається помітний досягнення-розвиток кісткового панцира, покритого щитками, і захищаючу спину і черево. У панцир включені ребра і кісткові пластинки шкірного походження, а плечовий і тазовий пояси розташовуються усередині від ребер. Надягши броню, черепахи стали консерваторами і, починаючи з тріасу, майже не прогресували. Єдине істотне більш пізніше удосконалення, досягнуте черепахами, це здатності втягувати голову під панцир. У всіх добре знайомих нам форм (так званих скритошийними черепахами, або Cryptodіra) це досягається шляхом S-подібного згинання шиї у вертикальній площині і підтягування голови назад; деякі своєрідні тропічні форми (бокошийні, або Pleurodіpa) ховають голову, згинаючи шию убік у горизонтальній площині. Подібно більшості древніх черепах, сучасні черепахи в більшій частині ведуть напівводний спосіб життя, населяючи болота і ставки. Деякі форми, однак, повернулися до чисто водного способу життя; крім того, існує трохи морських форм із веслоподібними кінцівками для активного просування вперед. Протилежну крайність складає група сухопутних черепах (родина Testudіnіdae), що цілком перейшли до наземного способу життя.
У двох згаданих дотепер рядів рептилій у даху черепа , тому що й у їх предкових амфібій, отвори маються тільки для головних органів почуттів, тобто для ніздрів і очей ( у також для тім'яного ока). За цією ознакою котилозаврів і черепах відносять до групи Anapsіda. У всіх інших рептилій у скроневій частці маються додаткові отвір-скроневі ями, що служать діагностичною ознакою в систематику рептилій. У залежності від особливостей розташування скроневих ям виділяють типи - Euryapsіda і Parapsіda (розташовуються високо в щічних областях, симетрично); Synapsіda (одна зі скроневих ям розташована більш вентрально) і діапсиди - Lepіdosaurіa і Archosaurіa - у яких було 2 скроневих ямки з кожної сторони.
Усі евріапсидні рептилії вимерли і зведень про них мало. Деякі були дуже примітивними,
На жаль, у міру вивчення виникає усе більше сумнівів у тім, що вони відносяться до евріапсидів. Незважаючи на свою новопридбану здатність до завоювання суші, багато груп мезозойських рептилій, подібно морським черепахам, вибрали життя в море. Особливо відомі такі мезозойські форми як плезіозаври, плакодонти й іхтіозаври. Плезіозавра (отрядSauropterygіa) нерідко описують як "змієві, просмикнуту через тіло черепахи". Плезіозаври зовсім не родинні ні однієї, ні іншій групі з цих двох рептилій, але опис ящерицеподібними наземними формами;їх відносять до загону Araeoscelіdіa.
У плезіозаврів була довга шия, тіло зразкове тієї ж довжини як і шия, широке і відносно плоске. Повернення до дійсного риб'ячого способу пересування був неможливий через те, що тулуб не згинався , а хвіст був коротким; зате кінцівки плезіозаврів перетворилися в могутні, що нагадують весла структури, за допомогою яких вони "гребли", прокладаючи собі шлях в океані. У сутності їхнього руху подібно рухам морських черепах могли бути літальними, а не гребними .Більш примітивні форми (нотозаври) також були модифіковані, хоча і не настільки ефектним способом.
Плакодонти (загін Placodontіa) - тріасові форми, що перейшли до харчування молюсками й іншим безхребетними з твердим панциром. Це були великовагові тварини зі сплощеним тілом;деякі з них були одягнені бронею, схожою на панцир черепах. Їхні родинні зв'язки з плезіозаврами, як, втім і усе, що стосується евріапсид, у даний час викликають суперечки, а деякі дослідники взагалі заперечують близьке споріднення між цими групами. Ще більш незвичайною будовою відрізнялися Іchtyosaurіa-"риборептилії". Іхтіозаври на відміну від плезіозаврів, що все-таки могли пересуватися по суші, подібно сучасним тюленям, перетворилися в цілком морські форми. Судячи з палеонтологічних даних, вони перейшли від відкладання яєць до живородіння. Форма тіла цілком повернулася до риб'ячого: шия втяглася в тулуб, додавши йому веретеноподібну форму., кінцівки укоротилися, перетворилися в невеликі плавникоподібні пристосування для керування рухом. Пересувалися за рахунок хвилеподібного згинання тулуба і хвоста; на спині в них розвився плавець, схожий на риб'ячий (однак як і плавець китів, він був позбавлений кісткових променів, як у риб). Хвіст, подібний з акулячим, перетворився в могутній плавальний орган; однак у його будові була одна істотна відмінність: в акули кінець хребта загнуть вгору і заходить у верхню лопату хвостового плавця, а в іхтіозавра він різко загинався вниз, а плавець простирався над ними.
Cинапсиди. Основною предковою групою, що дала все розмаїтість сучасних і викопних плазуючих були котилозаври, однак подальший розвиток рептилій йшов різними шляхами.