Палеарктичний (європейсько-азійський) лучний вид. В Україні звичайно зустрічається в Карпатах і Прикарпатті, спорадично - на Правобережному Поліссі та в Лісостепу, зрідка - в Гірському Криму і дуже рідко - в Лівобережному Поліссі і Степу. Росте на вологих лугах, серед чагарників, на узліссях і лісових галявинах, переважно на вапнякових ґрунтах.
Заходи охорони. Занесений до Червоної книги України, а також до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення. Охороняється в Карпатському біосферному заповіднику і Кримському та Ялтинському гірсько-лісовому природному заповідниках, в Апшинецькому заказнику загальнодержавного значення (Закарпатська область).
1.2.6 Зозулині сльози серцелисті — Listeracordata (L.) R.Br.
Багаторічна корневищна трав'яниста рослина до 15 см заввишки. Стебло тонке, з двома супротивними серцевидними листками. Квітки дрібні, бруднувато-пурпурові, з неприємним запахом, зібрані у рідку китицю. Цвіте у червні-липні. Плодоносить у липні-вересні Розмножується насіннєвим і вегетативним способами. Вегетативне розмноження здійснюється паростками, які формуються на окремих ділянках довгого кореневища. Дочірні особини цвітуть на 3-й рік.
Зозулині сльози серцелисті — голарктичний вид. Зозулині сльози серцелисті належать до видів, південна межа яких проходить по території Беларусі і України. В Карпатах росте на висоті 600-1400 м н.р.м. в тінистих вологих, а також заболочених хвойних лісах, переважно на Чорногорі та Горганах на мохових подушках. У 1983 р. Т.Л. Андрієнко виявила вперше цей вид на Словечансько-Овруцькому кряжі sзаболоченому лісі із сосни звичайної. Із орхідних тут трапляється також зозулинець Фукса. Популяція зозулиних сліз серцелистих нараховує по 10 екземплярів, з яких 6 цвіло. Це свідчить про те, що підросту популяція немає і вона знаходиться в критичному стані. В культурі не розводилась, та, мабуть, і не слід цього робити, адже подібні оптимальні умови створити для неї дуже важко, а сама рослина утилітарних властивостей не має. Рідкісний і цінний для науки вид, що знаходиться на східній межі диз'юнктивного ареалу.
Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України. Охороняється у Карпатському біосферному заповіднику та на Словечансько-Овручському кряжі. Необхідно контролювати стан популяцій.
1.2.7 Зозулині сльози яйцевидні - Listeraovata (L.) R.Br
Зозулині сльози яйцевидні - рослина багаторічна, з коротким товстуватим кореневищем. Стебло 25-60 см заввишки, нижче листків звичайно чотиригранне, голе, циліндричне, вище - тонше, короткозапозистоопушене, з одним-двома, рідше трьома маленькими листками. Листки майже супротивні, еліптично-яйцевидні, рідше довгасті, з стеблообгортною основою, тупі, з коротеньким загостренням, голі, з 5-18 жилками, -5-15 см завдовжки, 3-9 см завширшки. Суцвіття волотеподібне, негусте, багатоквіткове. Приквітки яйцеподібно-ланцетні, загострені, зелені. Квітконіжки скручені, залозистоопушені, звичайно трохи довші за приквітки. Оцвітина зелена; всі її листочки однакової довжини (4-4,5 мм), зовнішні яйцеподібні, внутрішні лінійно довгасті. Губа жовтувато-зелена, 6-10 мм завдовжки, тобто в 2 рази довша за інші листочки, вузькоклиновидна, до середини або глибше надрізана на дві лінійно-довгасті тупі лопаті, прикріплена до основи колонки під прямим кутом, потім звисла. Колонка дуже коротка, пряма, з прямим трохи виїмчастим носиком. Полінії двороздільні. Зав'язь дзигоподібна або майже куляста, нескручена, опушена. Коробчки овальні, зелені. В Україні досить часто зустрічається на Поліссі, в Лісостепу і Карпатах, де піднімається до 1100 м н.р.м. Досить часто трапляється в гірських лісах Криму.
Росте в широколистяних, мішаних і соснових лісах, але переважно у вологих і затінених. Популяції нараховують сотні й десятки сотень особин, займаючи великі площі. Особливо часто такі популяції зустрічаються а Карпатах, де на 1 м2 буває до 50 особин. У природних умовах розмножується переважно насінням. Запилюється з допомогою дрібних жуків і мух. Має дивний і оригінальний пристрій для запилення. Носик колонки важелеподібний, отож при наближенні комахи до приймочки полінії "стріляють", оглушаючи дрібну комаху своїм ударом, і в цю мить прилипають до певних органів її голови. Тапер озброєна комаха понесе поліній на іншу квітку. Зав'язування плодів у цього виду різко коливається і залежить від погодних умов: одного року, переважно при дощовій погоді, може бути 10-15%, другого року, коли весна рання і тепла, наближається до 100% від кількості квіток. Хоч кореневище у зозулиних сліз яйцелистих і не дуже довге, у природних умовах розмножується все-таки вегетативно. У всіх популяцій велика кількість ювенільних особин як свідчення розквіту виду. Його майже не поїдають тварини, не збирають на букети.
У первинній культурі добре розмножується насінням і вегетативно, спостерігається самосів. Типовий сціофіт. Рослини витримують пряме сонячне проміння не більше 1-2 гад, особливо ще коли грунт недостатньо вологий, а тому в такому випадку особини вилягають або ж не розвивають суцвіть. Цвітіння у популяцій відбувається в різні строки: на рівнині -в травні, в горах Карпат - в червні. Цікаво, що ця особливість зберігається і в первинній культурі, хоч у багатьох рослин, завезених із різних районів, як правило, ритм розвитку поступово вирівнюється.
Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України. Охороняється у природних заповідниках Поліському, Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому та Розточчя, а також у Карпатському біосферному заповіднику. Вирощують у ботанічних садах, зокрема Національному НАН України (Київ).
1.2.8 Зозулині черевички справжні — CypripediumcalceolusL
Названо рід рослини на пошану Кіприди, або Венери. Народні назви: Адамова голова, зозульки жовті, зозулині башмачки, черевички гарні. Черевички зозулині є дуже давньою і примітивною групою орхідей нашої флори, а тому їх біологічні властивості розглянемо досить детально.
Черевички зозулині — багаторічна трав'яниста рослина з жовтим повзучим кореневищем, від якого відходять довгі нитковидні корені, горизонтально або донизу направлені. Стебло просте, округле, заввишки 20-50 см, при основі одягнене двома-трьома бурими піхвами, а біля середини і вище має 2-4 ланцетно-еліптичні, на верхівці загострені листки, в нижній частині стебло пухнасте, у верхній — залозисте. Стеблові листки завдовжки 10-17 см, завширшки 3-7 см, зверху зелені, неопилені, зісподу бліді, вздовж гілок і по краю короткоопушені. Пластинка листка має 7-9 основних жилок і в 5-7 разів більше додаткових, які густо розміщуються між основними. Основні жилки зверху з рівчаком, зісподу — гранчасті. Перший нижній плівчастий листок, що має піхви, швидко відмирає, а в його пазусі закладається брунька відновлення, з якої пізніше розвинеться кореневище. В двох інших листках-піхвах, крім звичайних, є ще по одній сплячій бруньці. Верхній плівчастий листок і піхва, як правило, завжди зелені. Перший справжній листок до деякої міри ще піхвовидний, наступний піхвовидний лише при основі. Приквіткові листки довгасто-ланцетні, загострені, нижні довші, ніж квітки.
Квітки 60-80 мм в діаметрі. Листочки оцвітини червонувато-бурі, губа мішечковидно здута, світло-жовта, всередині з червоними краплинками чи цяточками. Інколи квітки бувають світло-жовтими, зеленувато-жовтими і навіть білими. Верхній листочок оцвітини еліптично-ланцетний, рідше — яйцевидно-ланцетний, загострений, з зовнішнього боку при основі трохи опушений, нижній листочок вужчий, на верхівці з двома зубцями, бокові листочки горизонтальні, нерівнобокі, лінійно-ланцетні, загострені і трохи спірально скручені. Губа звичайна, яйцевидна або еліптична, зверху приплюснута, спереду кругляста, з вузько-серцевидним входом, коротша від листочків оцвітини, завдовжки близько 3 см. Зав'язь веретеноподібна, трохи залозисто-яйцевидна, дуговидно зігнута, завдовжки до 3 см. В коробочці знаходиться декілька тисяч насінин. Кожна насінина завдовжки до 1-1,3 мм і 0,21-0,26 мм завширшки — найбільша за розмірами серед орхідей.
Ареал виду охоплює більшу частину Європи, включаючи Скандінавію і Балканський півострів. У Середземноморській області відсутній. В Азії поширений від Уралу до Монголії та Японії. В Україні розсіяно трапляється в лісах рівнинної частини; у Львівській області відомі місцезростання в околицях обласного центру; зустрічається у Вінниці, у Золочівському районі поблизу Лисої гори; в Тернопільській області — в околицях м. Кременця на Страховій горі, де нині, мабуть, зник. Виявлено нове місцезростання черевичків зозулених у Середньому Придніпров'ї, близько 20 особин цього виду зростає у грабовому лісі неподалік від Дніпра в Кагарлицькому районі Київської області. В Українських Карпатах виявлено поблизу Чернівців, на Чивчинських горах околиці Яремчі. В Криму трапляється в західній частині передгір'я.
Черевички зозулині розмножуються насіннєвим способом, як, наприклад, і булатка великоквіткова. В умовах культури задовільно розмножуються вегетативно. Кореневища розрізають на частини так, щоб на живці було не менше однієї бруньки. 3 10 особин, завезених на ділянку з урочища Громош, вегетативним способом розмножена популяція, що нараховує 150 екз. У черевичків зозулиних ріст і розвиток проходить значно повільніше, ніж в інших орхідей флори України. Період від проростання насіння до першого цвітіння в природних умовах триває від 15 до 18, а в культурі — до 10 років. На 1-му році життя проросток має два міжвузля і дві луски. Біля основи першої луски розвивається бічний корінець. Підземний спосіб життя проросток веде 2-3 роки. Перший зелений листок з'являється на поверхні ґрунту на 4-му, а інколи — на 5-тому році життя. На 5-6-му році розвитку на проростках з'являється до 3 міжвузль і 2-3 широких листки. З року в рік кореневище товщає і заглиблюється і кількість сплячих бруньок на ньому збільшується. Коли пробуджується кілька бруньок одночасно, тоді спостерігається галуження кореневища. Дорослі вегетативні рослини в 3-4 стебловими листками з'являються в природі від 13 до 17, а культурі — від 7 до 9 років.