Американський демограф Е. Діві визначив чисельність людства нижнього палеоліту в 125 тис. чоловік. Хронологічно ця чисельність ставиться – відповідно до датувань процесу антропогенезу, що мали ходіння в ту пору, – до 1 млн років від сучасності; мова йде лише про територію Африки, що тільки й була заселена первісними людьми у відповідності з поглядами автора, що розділяв гіпотезу африканської прабатьківщини людства; щільність населення була при цьому 1 чоловік на 23-24 км2. Розрахунок виглядає завищеним, але його можна прийняти для більше пізньої стадії епохи, представленої ашельськими пам'ятниками й наступною групою копалин гоминид – пітекантропами. Про це є робота німецького палеоантрополога Ф. Вайденрайха, що опирається на підсумки вивчення людських кістяків з відомого знаходження Чжоукоудянь біля Пекіна, але вона містить дані лише про індивідуальний і груповий вік. Дивуй приводить для неандертальців цифру чисельності в 1 млн чоловік і відносить її до 300 тис. років від сучасності; щільність населення в межах Африки і Євразії була, на його думку, дорівнює 1 чоловік на 8 км2. Ці оцінки виглядають правдоподібними, хоча, строго говорячи, їх не можна не довести скільки-небудь певним чином, ні в такий же спосіб спростувати.
У зв'язку із заселенням Америки й Австралії людиною у верхньому палеоліті ойкумена значно розширилася. Э. Дивуй припускає, що щільність населення становила 1 чоловік на 2,5 км2 (25-10 тис. років від сучасності), а чисельність його поступово збільшувалася й була дорівнює відповідно приблизно 3,3 млн і 5,3 млн чоловік. Якщо екстраполювати цифри, отримані для населення Сибіру до приходу туди росіян, то ми одержимо більше скромну чисельність для історичного моменту переходу до виробляючого господарства - 2,5 млн чоловік. Ця цифра представляється граничної. Такий демографічний потенціал, видимо, був уже достатній, щоб забезпечити формування цивілізації у вузькому змісті слова: концентрацію господарської діяльності в певних, локально чітко обмежених районах, виникнення поселень міського типу, відділення ремесла від землеробства, нагромадження інформації й т.д.
На останньому моменті варто зупинитися особливо. Розселення найдавнішого людства по земній поверхні зштовхнуло його, як ми вже відзначали, із всілякими екологічними умовами й різноманітним миром мисливського видобутку. Освоєння нових ніш було неможливо без спостережень за ходом природних процесів і природних явищ, полювання - без знання звичок тварин, збирання не могло бути ефективним без запасу відомостей про корисні рослини.
Духовного життя палеолітичного людства, палеолітичному мистецтву й спробам реконструкції соціальних відносин присвячені тисячі статей і сотні книг. І лише в одиничних роботах зачіпається питання про позитивні знання в колективах людей епохи споживаючого господарства. У цей час питання цей цікаво поставлене й розглянутий у серії праць В.Є. Ларичева. Зокрема, їм наведені міркування про неможливість уявити собі розвиток навіть мисливського суспільства без якогось календаря й використання в повсякденному житті астрономічних орієнтирів. Запас знань, що нагромадило людство в ході розселення по земній поверхні протягом 4-5 млн років, зіграв не останню роль в освоєнні навичок виробляючого господарства й переході до цивілізації.
Література
1.Харрисон Дж., Уайнер Дж., Таннер Дж., Барникот Н. Біологія людини. - К., 2001
2.Барнетт А. Рід людський. - К., 2002
3.Дювиньо П., Там М. Біосфера й місце в ній людини. - К., 2003
4.Амальрик А.С., Монгайт А.Л. Що таке археологія. - К., 1997.