Рукокрилі Чернігова (стр. 1 из 4)

Вступ

Ряд рукокрилі (кажани) – великий ряд ссавців, здатних активно літати. Його представники поширені на всіх континентах планети від північної межі лісу до тропіків і пустель Австралії (крім Антарктиди). Живляться переважно комахами, хоча для багатьох видів їжею служать плоди, нектар квітів, дрібні хребетні й навіть кров великих ссавців (група вампірів). Потаємний нічний спосіб життя, безшумні польоти, своєрідна зовнішність породили багато легенд і фантастичних оповідань про цих на диво цікавих та корисних тварин: нібито кажани сідають на голови людей, рвуть волосся, п'ють кров. Ще стародавні єгиптяни вважали кажанів душами грішників, засуджених на вічне блукання, оскільки їх часто бачили над куполами церков, біля кладовищ. Перш ніж вести мову про рукокрилих, треба згадати ще про їх одну назву – летючі миші, хоча насправді до мишей (які є гризунами) вони ніякого відношення не мають. Саме завдяки такій назві рукокрилі натерпілися немало лиха, оскільки їх часто ототожнювали з шкідниками – мишевидними гризунами. Дрібні кажани дещо нагадують мишей, хоча зовнішній вигляд рукокрилих своєрідний. Серед них є і досить великі представники: летючі собаки і лисиці. Часто сама назва свідчить про їх зовнішній вигляд: молотоголові та трубконосі крилани, підковоноси, листоноси та ін.

Кажани є невід'ємним компонентом природних угруповань і однією з найвразливих груп тварин. Висока їх вразливість визначається унікальними їх особливостями, пов'язаними з польотом, серед яких – низька плодючість та висока залежність від наявності затишних вологих місць для відпочинку і зимівлі. За Бернською конвенцією (1979), до якої 1997 року приєдналась і Україна, всі види кажанів в Європі визнано такими, що потребують пильної охорони. Згідно з «Червоною книгою України» (1994), 12 видів кажанів (тобто кожний другий вид) мають високі II чи III охоронні категорії.

Природа Чернігова та його околиць досить різноманітна і сприяє розселенню представників ряду Рукокрилих.

Метою нашої роботи було проаналізувати особливості та дати характеристику видового складу ряду Рукокрилих околиць м. Чернігова.

Для досягнення поставленої мети було необхідно вирішити такі завдання:

- розглянути особливості будови, фізіології та життєдіяльності ряду Рукокрилих та їх значення в природі;

- дати характеристику представників ряду Рукокрилих, які зустрічаються на території м. Чернігова та його околиць.

Об`єкт дослідження – особливості біології представників ряду Рукокрилих.

Предмет дослідження – поширення кажанів в м. Чернігів та його околицях.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, два розділи, висновки та список використаних джерел. Робота викладена на 25 сторінках основного тексту.

1. Загальна характеристика та особливості ряду рукокрилі (кажани)

1.1 Особливості будови та фізіології

Рукокрилі включає три родини: Гладконосі кажани (Vespertіlіonіdae), Підковоносі кажани (Rhіnolophіdae) і Бульдогові кажани (Molossіdae).

Родина Гладконоси кажанів (Vespertіlіonіdae) включає дев'ять родів: рід Нічниці (Myotіs), рід Вухани (Plecotus), рід Широковушки (Basbastella), рід Нетопири (Pіpіstrellus), рід Вечірниця (Nyctalus), рід Кожани (Eptesіcus), рід Двоколірні кожани (Vespertіlіo), рід Довгокрилі (Mіnіopterus) і рід Трубконосі (Murіna).

Кажани або рукокрилі – ряд ссавців. Довжина тіла від 2,5 до 14 см. Дуже поширені, існує близько 1000 видів, що формують ряд Chiroptera, кажани становлять приблизно одну чверть усіх ссавців Землі. Поділяються на два підряди: крилани (типовий представник – летюча лисиця), що харчуються фруктами, та комахоїдні кажани або летючі миші, що харчуються в основному комахами [5].

Оскільки у фауні нашої території немає криланів, мова йтиме про кажанів, які об'єднуються в дві родини: підковоносів (два види) та гладконосів, або звичайних кажанів. Передні кінцівки перетворилися у них на крила. Еластична шкіряна літальна перетинка натягнута поміж пальцями, плечем, передпліччям, боками тіла, задніми кінцівками і, якщо є, хвостом. Переднім кінцівкам властиве сильне подовження пальців, крім першого, а всі пальці, крім другого, мають розвинені кігті. Голова з широким ротовим отвором у вигляді щілини. Досить великі, своєрідної будови вушні раковини. На передній частині їх часом міститься додатковий шкіряний виріст – так званий козелок. Забарвлення частіше темне. Шерсть досить м'яка і коротка. Здатність до польоту позначилась і на будові скелету, який досить легкий, а у дорослих особин відсутні хрящеві утворення. Рукокрилі орієнтуються за допомогою ехолокації. Але у багатьох криланів такий механізм відсутній і вони здебільшого користуються органами зору. Найдосконаліше розвинений ехолокаційний механізм у кажанів. Вони сприймають не лише ультразвуковий сигнал, що надходить від якогось джерела, але й відлуння власного сигналу, причому бачать предмет не гірше, ніж ми, сприймаючи його за допомогою органів зору. Будучи майже сліпими, вони добре орієнтуються у просторі, випускаючи локаційні сигнали у вигляді коротких ультразвукових імпульсів частотою 20–120 кГц і тривалістю 0,2–100 мс. Нічні тварини, мешкають у країнах з помірним кліматом, впадають у зимову сплячку. Хоча тварини досить поширені, кількість популяцій катастрофічно зменшується і багато видів зараз знаходяться на межі зникнення.

Особливості будови скелету кажанів представлені на рис. 1.

Рис. 1. Морфологічні ознаки кажана (за абеткою): Aur – вушниця, cal – шпора, cri – кісткова перетинка епіблеми, Dac – дактілопатагіум, epi – епіблема, d1 – 1й (вільний) палець, d3 – 3й (найдовший) палець, mc3 – метакарпалія 3-го пальця, Pla – плагіопатагіум, Pm – малі премоляри, Pro – пропатагіум, Rad – передпліччя, Tra – траґус, Uro – уропатагіум. Контури зображень тіла (вечірниця) – за АП56, черепа (нічниця) – за СТ63).

Болона, або патагіум – система шкірних складок (часто як «літальна перетинка»), яка об'єднує (1) дактілопатагіум, що охоплює пальці передніх кінцівок, (2) плагіопатагіум – між передніми (від 5-го пальця) і задніми кінцівками, (3) уропатагіум – міжстегновий простір. Розрізняють також пропатагіум (спереду передпліччя) та додатковий утвір зовні шпори – епіблему.

Епіблема – шкірна лопать, що розміщена назовні від шпори і фактично є продовженням уропатагіуму (у видів з розвинутою широкою епіблемою в середній її частині утворюється додаткова поперечна кістка – криста).

Траґус (козелок) – частина складного вуха у гладеньконосих (Vespertilionidae), що прикриває вушний отвір; форма, розміри і забарвлення мають діагностичне значення. [У підковиків замість нього є широкий антитраґус].

Метакарпалія – основна кістка п'ястка, що є основою всіх пальців; при визначенні найчастіше використовується для оцінки видовженості крила.

Передпліччя – найдовша (променева) кістка передньої кінцівки, довжину якої використовують як розмірну ознаку, що свідчить про загальні розміри кажана; вимірюють на складеному крилі від ліктьового до зап'ясткового згину і звичайно позначають як «Ra» (radialis).

Премоляри – передкутні (заіклові) зуби, розміщені між іклами і кутніми; представлені великим (останнім) премоляром і розміщеними між ним та іклом 1–2 малими премолярами, ступінь редукції яких є діагностичною ознакою (у більшості груп лиликів малі премоляри повністю втрачені).

Уропатагіум – хвостова (міжгомілкова) болона, що простягається між задніми кінцівками і у видів кажанів нашої фауни охоплює весь хвіст, звичайно окрім 1–2 кінцевих хребців; його вільний край підтримується шпорою.

Шпора – окостеніння, що прикріплене до п'яткової області ноги і підтримує вільний край уропатагіуму; ззовні шпори іноді є додаткова шкірна лопать – епіблема, яку почасти підтримує додаткова поперечна кістка (криста); їх ступінь розвитку має значення при діагностиці довгокрилів і нічниць [3].

Слуховий аналізатор використовують і для полювання на комах. Підковоноси мають інше пристосування, оскільки літальний апарат у них менш досконалий. Це складки на носі, що відіграють роль антени, які допомагають надати звуку вузького напрямку. Оскільки ультразвуки сприймають також багато комах, вони при виявленні сигналу кажана змінюють напрямок польоту або складають крила і падають на землю. Кажан комаху, яка не дзижчить, не сприймає, але, якщо вона пролітає в межах дії ультразвукового променя, звірок перший відчуває здобич та починає погоню. Підковоніс на цей час перестає випромінювати імпульси.

Здатність рукокрилих до активного польоту виникла в процесі еволюційного розвитку, причому створилися відповідні компенсаторні пристосування – такі, як відносно великі розміри серця тощо. Однак здатність до тривалого польоту характерна не для усіх видів. Частина з них перелітає на незначну відстань або взагалі веде осіле життя. Це виявлено і в будові літального апарату, зокрема формі й розмірі крила: довге і вузьке сприяє більш швидкому польоту. Вчені підрахували, що швидкість польоту рукокрилих з коротким крилом досягає 4,3, а з довгим і вузьким – до 10–16 м/с. Кожен вид характеризується своїми літальними особливостями, комплексом пристосувань, пов'язаних з певним способом життя. Менша швидкість польоту не дає можливості віддалятися на значну відстань вуханю, широковуху та іншим видам, які здобувають їжу поблизу своїх укрить, не створюють великих колоній, бо не змогли б прогодуватися.

Кажани – найстародавніші ссавці і найбільш вразливі серед сучасних звірів. Спостерігається постійне зниження їх чисельності внаслідок застосування хімічних препаратів для боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур, вирубування старих дуплястих дерев, освоєння печер та інші зміни екологічної обстановки, що позбавляє тварин кормової бази та укрить. Негативну роль відіграє і фактор непокоєння – пряме переслідування рукокрилих. Разом із збереженням та охороною природних укрить розвішування дуплянок може стати ефективним заходом охорони та збільшення чисельності цих корисних тварин. Неспеціалістам важко відрізнити звичайних видів кажанів від занесених до Червоної книги України. Однак усі вони дуже корисні тварини і їх треба охороняти [7].