Сигові риби (стр. 2 из 4)

Сиг-вальок (Coregonus суlindraceus)

Сиг-вальок, або коник, разом з деякими сигами, що мають циркумполярне розповсюдження, живуть, окрім вод Росії і у водоймищах Аляски і Північної Канади, в Північній Америці є і свої специфічні види, що відносяться до особливого підроду Prosopium.

Тіло валька округле, в поперечному перетині валькувате, за що він і одержав свою назву. У памолоді на боках і спині виразні темні плями. Вальок досягає 42 см в довжину. Мешкає в річках Сибіру, від правих приток Єнісею до Колими.

Американський вальок (суlindraceus quadrilateralis), відмінний меншим числом луски в бічній лінії і зябрових тичинок, мешкає і у нас в річках, що впадають в Охотське (Пенжіна, Кухтуй, Охота) і Берингові моря (Анадир, річки Коряцької землі). Американський вальок дуже широко — від Аляски до Великих озер і Нової Англії — поширений на американському континенті.

Промислове значення валька незначне.

Американський вальок під час нересту кети може поїдати її ікру, як це роблять гольці, льонок і інші прісноводі риби.

Сиг уссурійський (Coregonus ussuriensis)

Сиг уссурійський мешкає в нижній і середній течії Амура, в Зеє, Уссурі, озері Ханка, Амурському лимані і озерах Сахаліну. У нього рот, як і у пеляді, кінцевий, верхня щелепа ледве видається над нижньою щелепою, зябрових тичинок від 25 до 30. Уссурійський сиг не уникає солоної води, але віддає перевагу холодним озерам і притокам. Довжина його рідко досягає 50 см. Харчується уссурійський сиг дрібною рибою і личинками водних комах. У Амурі - один з важливих об'єктів промислу.

Сиг прохідний (Coregonus lavaretus)

Сиг прохідний відрізняється особливо сильною мінливістю. Цей вид має на безліч форм, схожих тільки по нижньому положенню рота і більшої, ніж у чира, голові з менш горбатим рилом. Число зябрових тичинок може змінюватися від 15 до 60, вони можуть бути гладкими або зазубленими; тіло буває високе або низьке, подовжене.

Ці сиги можуть бути прохідними, річковими і озерними, крупними і дрібними, можуть харчуватися донними планктонними організмами і бути хижаками. Не дивно, що було описано безліч форм сига, часто без достатнього обґрунтування. Останнім часом все більшого розповсюдження набуває думку, що є один вид lavaretus, прохідний, поширений циркумполярно — від побережжя Мурманська до Аляски і півночі Канади (американського сига, мабуть, тотожного цьому виду, виділяли у вигляд clupeaformis — сельдеподібний сиг).

Сиг надзвичайно легко утворює житлові озернорічні і озерні форми, чисельність яких набагато більша, ніж чисельність прохідного, і поширені вони набагато ширше, доходячи на південь до озер Швейцарії. Ділити цей вид, мабуть, недоцільно, оскільки більшість форм надзвичайно легко переходить одна в одну. Скрізь, де мешкає сиг, він ділиться на дві форми, що часто мешкають сумісно. Це малотичинкова форма (зябрових тичинок до 30), що харчується бентосом і дрібною рибою, і багатотичинкова (зябрових тичинок більше 30), споживаюча в основному планктон. Дві ці форми знайдені в озерах Кольського півострова, у Фінляндії, Скандинавії і Швейцарії. Кожна з них бере початок від відповідних багатотичинкової і малотичинкової форм прохідного сига. Багатотичинкова і малотичинкова форми, ймовірно, не можуть переходити одна в одну. Про це свідчить досвід, проведений рибоводами, що переселили з Чудського озера в озеро Севан багатотичинкового прохідного сига і малотичинкового сига-лудогу. На новому місці у першої форми число зябрових тичинок скоротилося від 39 до 36, а у другої зросло від 23—24 до 25—26. Це пояснюється тим, що форми, що раніше харчувалися різною їжею, в Севані стали споживати один і той же об'єкт — бокоплавів; проте, малотичинковий сиг не став багатотичинковим, і навпаки.

Численні форми прісноводих сигів Європи походять від прохідних сигів, що нагулюються в Балтійському і Північному морях. Малотичинкова форма йде до Неви, Даугави, Німану, Вісли, а також річок Данії, Швеції і Фінляндії. Схожий спосіб життя веде багатотичинкова форма (сиг Палласа). В даний час чисельність прохідних сигів нікчемна, і промислового значення вони, на відміну від озерних, не мають. Ряд форм описаний для Ладозького і Онезького озер. Особливо цікавий сиг-валаамка, або кряжовий (ямний) сиг. Він мешкає в Ладозькому озері на глибинах більше 50 м, так що, коли його витягують на поверхню, живіт його роздувається. Такі ж глибоководні форми відомі з глибоких озер Швейцарії. Сигів озер Північного Заходу неодноразово перевозили на стадії ікри або малька в інші водоймища (оз. Севан, Тургояк, Синара і ін.). У ряді випадків пересадки були дуже успішними. Чудського сига успішно перевезли в Японію.

Сиг звичайний великий (Coregonus lavaretus)

Ознаки: залежно від популяції має більш менш струнке оселедцеподібне тіло з маленькою головою і гострим або нависаючим над ротом рилом. Луска крупніша, ніж у лососевих, бічна лінія повна. Розріз рота досягає вертикалі переднього краю ока, рот залежно від популяції кінцевий або нижній. На першій зябровій дузі 25-39 (звично 30-34) довгих тісно розташованих тичинок.

Забарвлення: спина синювато-зелена або темно-зелена, боки і черевце від білого кольору до сріблястого.

Довжина: карликові форми в бідних кормом озерах 10-20 см, середня довжина 30-50 см, макс. до 60см.

Ареал: Британські о-ва, альпійські і передальпійські озера, прибалтійський регіон, побережжя від Скандинавії і півночі Росії до Сибіру.

Спосіб життя: напівпрохідні форми (напр., в Балтійському морі) йдуть на нерест в затоки або в гирла річок. Періоди нересту в різних регіонах різні, але частіше з вересня по грудень. Мешканці озер також можуть йти на нерестовища в річки, а сиги Боденського озера, наприклад, нерестяться на глибинах, звично з середини грудня. У сибірських річках водяться непрохідні карликові форми цього вигляду. Живлення: у озерах переважно планктонні ракоподібні, плаваючі личинки і лялечки комах, мальки і ікра риб, в дрібних озерах і річках також донна живність.

Сиг звичайний малий (Coregonus охyrhynchus)

Ознаки: залежно від популяції більш менш витягнуте оселедцеподібне тіло, маленька голова і тупе, або нависаюче над ротом рило. Луска крупніша, ніж у лососевих, бічна лінія повна. Вузький нижній рот досягає вертикалі переднього краю ока. На першій зябровій дузі 35-44 (частіший ок. 40) довгих тичинок.

Забарвлення: спина від сіро-голубого кольору до оливково-зеленого, боки і черевце сріблясті з голубим або червонуватим відливом. Рило (особливо у форм з типовим "сиговим носом") від темно-синього кольору до чорнуватого. Довжина: 25-40 см, макс. до 50 см. У альпійському регіоні до 32 см.

Ареал: від Аляски через Сибір до північної Європи; Британські о-ва, південна частина Північного моря, озера в басейні Балтійського моря, озера альпійського і передальпійського регіону.

Спосіб життя: типовими представниками цих форм є прохідні, наприклад "північноморський сиг", який раніше великими косяками підіймався за течією Рейну і Ельби, сьогодні ж майже повністю зник. Непрохідні форми, наприклад "благородна ряпушка" з басейнів Одеру і Варти, розлучаються сьогодні штучно. Аналогічним шляхом з'явилася і "змішана популяція" сигів в передальпійських озерах (чому сприяє поліпшення екологічної обстановки озер).

Сиг-пиж‘ян (Coregonus pidschian)

Ознаки: струнке оселедцеподібне тіло (у глибоководної форми роздувається черевце, коли рибу витягують на поверхню) і маленька конусоподібна голова з гострим рилом. Луска крупніша, ніж у лососевих; бічна лінія повна. Великі очі. Вузький нижній рот досягає вертикалі переднього краю ока, верхня щелепа відносно вузька і довга. На першій зябровій дузі 15-29 (частіше 20) коротких тичинок.

Забарвлення: спина від голубувато-зеленого кольору до оливкового, боки і черевце сріблясто-блискучі. Довжина: 15-35 см (Альпи), макс. 50 см.

Ареал: Аляска, Сибір до північних районів Росії, північ Фінляндії і північ Норвегії; на Балтиці в центральній Швеції і польському побережжі; у Альпах в Женевському озері, озері Тунське ("малий сиг"), в Боденському, Аммер і Хим.

Спосіб життя: у північних регіонах представники цих форм є прохідними рибами, що йдуть на нерест вгору за течією річок; у південних регіонах вони непрохідні мешканці річок і озер; у альпійських озерах вони глибоководні і в осінні місяці підіймаються на нерест у вищі шари води. Періоди ікрометання в різних регіонах різні, часто вже влітку, але звично з вересня по січень. Розвиток мальків також за-вісит від умов. Статева зрілість на 3-4-у році життя. Живлення: дрібна донна живність, рідкий планктон.

Чир, або Щокур (Coregonus nasus)

Ознаки: злегка приземисте оселедцеподібне тіло з дуже маленькою конусоподібною головою і тупим рилом. Луска крупніша, ніж у лососевих риб, бічна лінія повна. Жировий плавник між спинним і глибоко вирізаним хвостовим плавниками. Вузький рот ледве доходить до вертикалі переднього краю ока, положення рота нижнє. Верхня щелепа широка і коротка. На першій зябровій дузі 20-29 (звичне ок. 24) коротких тичинок. Забарвлення: спина від ясно-синювато-зеленого кольору до оливкового, боки і черевце від білого до сріблястого. Довжина: 50-60 см (Альпи), макс. до 86 см (Сибір).

Ареал: у низовьях річок і в озерах від Сибіру до біломорського басейну; у Балтійському морі, у великих глибоких озерах Швеції, сівши. Німеччині, Польщі, на північному заході Росії; у численних альпійських і передальпійських озерах Швейцарії, в Австрії і Баварії.