А що вже казати про птахів, які знищують неймовірну кількість комах та гризунів — шкідників сільського та лісового господарств. Синиця за добу з'їдає стільки комах, скільки важить сама. Якщо можна б було скласти в одну лінію комах, яких споживає стриж за літо, то вона простяглась би на кілометр. Особливо багато шкідливих комах знищують птахи у період гніздування. Так, пара рожевих шпаків за день згодовує пташенятам 350 г сарани, а за місяць—10,8 кг. За місяць тисяча шпаків, які жили в колонії, разом з пташенятами знищили 22 т сарани (за Серебрянниковим). Одна сова з'їдає за літо до 1000 сірих полівок і мишей, отже, зберігає 1 т хліба. Якщо при цьому згадати роль птахів-санітарів, які знищують багато мух та інших переносників небезпечних хвороб та очищають землю від падла та різних покидьків, птахів-винищувачів насіння бур'янів, птахів — переносників насіння цінних дерев і кущів, то не важко зрозуміти, яких вірних і безкорисливих пернатих друзів має людина.
Не треба забувати і про ту естетичну насолоду, що дають нам птахи. Наші ліси і парки, сади і поля набагато втратили б у своїй красі, якщо б птахи не пожвавлювали їх своєю метушнею, мелодійним щебетанням і співом.
Радість приносять людям й інші тварини. Чудової краси набуває сад у період квітування, але ще кращим вік стає в погожу днину від мелодійного гудіння бджіл та дзижчання інших комах-запилювачів. Прекрасні наші ліси, замилуватись можна освітленими сонцем галявинами, проте наскільки одухотворнішою стає ця краса, коли між деревами з'явиться могутній зубр, промайне вогненно-руде хутро лиса або вистрибне на галявину стрункий олень з розкидистими рогами чи несміло визирне олениха з своїм дитинчам. Як же людям потрібно оберігати цю неперевершенність живої природи!
А яких же істот слід вважати шкідливими? Насамперед збудників хвороб людини і свійських тварин та їх переносників. До них належать патогенні найпростіші, гельмінти, кліщі, деякі комахи (комарі, мухи, воші, блохи, блощиці та ін.). Велику шкоду приносять комахи — шкідники сільського та лісового господарств — і деякі гризуни, особливо мишоподібні; багато видів мишоподібних одночасно є переносниками важких небезпечних хвороб: туляремії, чуми тощо. Підраховано, що з вини щурів від чуми загинуло більше людей, ніж за всі війни, які були протягом всієї історії людства. Таке ж обвинувачення пред'являють комарам—переносникам збудників малярії.
Зрозуміло, що з такими істотами слід вести нещадну боротьбу, використовуючи різні методи: хімічні, механічні, агротехнічні, біологічні. Але при застосуванні цих методів, особливо біологічних, слід проявляти велику обережність, щоб не порушити ту рівновагу, яка існує у природі. Завезення нових для даної місцевості видів з метою боротьби з шкідниками може поставити під загрозу існування місцевих корисних або рідкісних (часто ендемічних) видів.
Так, наприклад, сталося в Австралії, коли для боротьби з жуками-шкідниками цукрової тростини з Південної Америки було завезено велетенську жабу агу. Вона там сильно розмножилась, кількість шкідливих жуків зменшилась, але одночасно зменшилась кількість змій, що не витримували конкуренції з жабами. Змії ж стримували розмноження гризунів і комах, кількість яких стала загрозливо збільшуватись. Від жаб гинули деякі водоплавні птахи, до того ж аги почали наносити відчутну шкоду бджільництву, поїдаючи бджіл.
Аналогічних прикладів можна навести багато. Серед шкідливих тварин є чимало небезпечних видів: отруйних, хижих і переносників та збудників різних хвороб. Якщо чисельність їх велика, то вони завдають значної шкоди людині і свійським тваринам. Так, у тропічних країнах водиться багато отруйних змій, і там, де щільність населення велика, наприклад в Індії, кількість укушених людей щороку в середньому дорівнює 200 тис, а з них вмирає не менше 15 тис. Але з цього не треба робити висновок, що отруйних змій слід винищувати. Не можна забувати і про ту користь, яку вони приносять. Обережність і своєчасна кваліфікована допомога потерпілим від укусу— надійний захист від нещасних випадків.
Небезпечними для людей і худоби є деякі види отруйних павуків. Так, каракурт у роки масового розмноження дуже шкодить скотарству, та й для людини укус статевозрілих самок становить велику небезпеку.
Проте переважна більшість тварин корисна, а тому охорона тваринного світу — справа першорядної важливості. Тим більше, що нині люди, озброєні могутньою технікою, все більше і більше проникають у те середовище, в якому живуть дикі тварини, і ставлять під загрозу їх існування. Встановлено, що головна причина загибелі багатьох видів тварин — зміни навколишнього середовища під впливом діяльності людей. Тому зараз така увага приділяється питанню науково обгрунтованої охорони тварин і навколишнього середовища. Правильне ведення сільського, лісового і мисливського господарств, влаштування резерватів і заказників, заповідників і національних парків великою мірою сприяє успішному розв'язанню цього важливого питання. І те, що сьогодні у 100 країнах світу існує більш як 1100 заповідних територій, які займають величезну площу — понад 235 млн. га, що становить 1,6% всієї суші земної кулі, дає підстави сподіватись, що людство зуміє зберегти своїх "молодших", а водночас і "старших братів" — тварин. Сприяє охороні тваринного світу і міжнародне співробітництво вчених різних країн у галузі охорони навколишнього середовища, зокрема тварин.
З давніх-давен тварини збуджували в людей потяг до прекрасного. Довершеність їх форм, граціозність і сила рухів, різноманітність і краса забарвлення сприяли розвиткові естетичних смаків і почуттів.
Тварини вабили, а іноді лякали людей, викликали їх неослабний інтерес. Завдяки їхній корисності або через те, що вони загрожували життю та здоров'ю, тварини ставали об'єктом релігійного поклоніння. Так виникла фетишизація тварин, яка подекуди збереглася до наших часів.
У Стародавньому Єгипті — найдревнішій країні землеробства — багато тварин вважали священними. Дуже поширеним був культ священного бика Апіса, якого шанували як земне втілення бога Пта — покровителя мистецтв і ремесел. Жерці доглядали цих тварин у споруджених для них храмах, а після смерті їх бальзамували, прикрашали коштовностями і ховали у велетенських гранітних саркофагах (понад 60 т ваги) у спеціальних склепах. В ібісах (птахах ряду лелекоподібних) єгиптяни вбачали втілення Тота (спочатку бог Місяця, а пізніше — бог мудрості, покровитель наук). Великою шаною були оточені і нільські крокодили: їх прикрашали коштовними оздобами, годували добірною їжею. Єгипетська кобра, або гая, вважалась символом мудрості й могутності. Якщо хтось, навіть ненавмисно, вбивав кішку — також священну тварину, то за це платив власним життям. А висічені з каменю зображення жука-гнойовика—скарабея носив майже кожен єгиптянин. Адже те, що жук катав кулі з гною, якими він живиться, ототожнювалося з рухом Сонця по небу, а богом Сонця був Ра — найголовніший з усіх богів, творець світу.
Культ бика і корови був поширений у багатьох азіатських і європейських країнах. Залишки його ще тепер можна зустріти в Індії. Мало того, що ці тварини вільно гуляють вулицями великих міст, у деяких місцевостях під час свята бога Бігу корів миють, чистять, іноді прикрашають квітами і кладуть у постіль господарів, котрі у цей час сплять у хліві на чистій соломі. У Індії досі священними вважаються макаки-резуси, яких там так багато (до 40 млн.), що вони "збирають" чималу частку врожаю з полів. У Тайланді, Лаосі, Індії священними є білі слони (альбіноси). З плазунів об'єктом поклоніння в Індіїє кобра або очкова змія, а в деяких місцях Північної Бірми — королівська кобра, одна з найнебезпечніших отруйних змій.
Деякі тварини стали національною емблемою країн, їхні зображення зустрічаються на гербах і державних прапорах. У Сполучених Штатах Америки такою емблемою є білоголовий орлан. На гербі Гватемали красується квезаль — волелюбний птах чудової краси, а на гербі Нової Зеландії — безкрилий птах ківі. На гербах і державних прапорах Австрії, Ірану, ПНР, Ефіопії, Шрі Ланка та інших країн зображені орли та леви — як символи могутності.
Деяким тваринам вдячні люди споруджували пам'ятники. Насамперед заслужив пам'ятник один з найдавніших і найвірніших друзів людини — собака. Він був відданим і терплячим помічником у різних видах її трудової діяльності, навіть наукової. З ініціативи І. П. Павлова в Ленінграді в саду Інституту експериментальної медицини встановлений пам'ятник собаці.
На Алясці у місті Ном стоїть бронзовий пам'ятник їздовому собаці Бальто, який у важку зимову негоду, залишаючи криваві сліди порізаних настом лап, доставив пакунок з лікувальною сироваткою, врятувавши людей від епідемії важкої хвороби.
У Парижі височить пам'ятник сенбернару Баррі, який у Швейцарських Альпах відшукав понад 40 людей у снігових обвалах.
В американському місті Солтк-Лейк-Сіті споруджено пам'ятник мартинам за те, що вони врятували поля в тій місцевості від нападу величезної зграї сарани. Встановлено пам'ятники птахам і в інших країнах: у Канаді — канадській казарці, у Франції і Великобританії — поштовим голубам.
У Парижі (перед Пастерівським інститутом) та в Токіо споруджено пам'ятники жабам — незамінним лабораторним тваринам, завдяки яким зроблено чимало важливих наукових відкриттів.
З тваринами пов'язано багато казок і легенд. Про них складали пісні та вірші, а їх голоси, особливо пташині, відтворювали в музиці. Та насолода, яку одержували люди, слухаючи мелодійний спів птахів, сприяла появі чудових творів: "Соловей" О. Аляб'єва, "Жайворонок" М. Глінки, "Соловейко" М. Кропивницького, "Солов'їний романс" А. Кос-Анатольського, "Зозуленька" І. Шамо та ін. Ще більше місце посідають птахи (журавлі, гуси, чайки, горлиці, зозулі тощо) у народних піснях.